29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"17" травня 2019 р. Справа № 924/1222/18
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Танасюк О.Є., розглянувши матеріали справи
за позовом Першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Закупненської селищної ради, Хмельницька область, Чемеровецький район, смт. Закупне
до приватного підприємства „Аграрна компанія 2004”, Хмельницька область, Волочиський район, с. Попівці
про стягнення 5509067,42 грн., з яких: 4942993,14 грн. - кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Закупне, 44690,07 грн. - пеня, 521384,21 грн. - 3% річних
Представники сторін:
позивач: не викликався
відповідач: Сапьолкіна Н.В. - згідно ордеру від 01.02.2019р.
прокурор: Гончар І.О. - прокурор відділу прокуратури Хмельницької області згідно посвідчення від 16.10.2018р.
В cудовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну і резолютивну частину ухвали.
Ухвала постановляється 17.05.2019р., оскільки в судовому засіданні 13.05.2019р. було постановлено ухвалу про оголошення перерви.
Перший заступник керівника Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Закупненської селищної ради звернувся з позовом до приватного підприємства „Аграрна компанія 2004” про стягнення 5509067,42 грн., з яких: 4942993,14 грн. - кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Закупне, 44690,07 грн. - пеня, 521384,21 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 18.01.2018р. відкрито провадження у справі №924/1222/18, постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 11.02.2019р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів.
Ухвалою господарського суду від 17.04.2019р. закрито підготовче провадження у справі №924/1222/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2019р.
В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Закупне (далі - договір). Зокрема, зазначає, що згідно п.п. 2.1., 2.2. договору ПП „Аграрна компанія 2004” зобов'язалося перерахувати до місцевого бюджету на спеціальний рахунок кошти у сумі 4942993,14 єдиним платежем до 31.08.2018р.
Повідомляє, що у зв'язку із закінченням строків виконання умов договору, 21.08.2018р. за 302-22/145 Закупненською селищною радою на адресу ПП „Аграрна компанія 2004” надіслано нагадування про сплату коштів пайової участі, а 25.09.2018р. за №02-22/161 та 23.10.2018р. за № 02-22/180 - претензії з вимогою сплати коштів за договором, які не виконані відповідачем.
Зазначає, що необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, оскільки невиконання відповідачем договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Закупне зумовлює ненадходження коштів пайової участі до бюджету селищної ради на створення та розвиток інфраструктури селища, чим ослаблюються економічні основи та інтереси територіальної громади селища. Вказує, що Закупненською селищною радою з часу встановлення факту несплати коштів пайової участі (01.09.2018р.) до цього часу не вживалися заходи представницького характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором. При цьому, згідно листа Закупненської селищної ради від 17.12.2018р. №02-22232 заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживалися та вживатися не будуть, що на думку прокурора є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб'єктом владних повноважень.
Крім того, прокурор зазначає, що Закупненська селищна рада звертаючись до органу прокуратури з проханням захистити інтереси держави шляхом вжиття заходів представницького характеру вказувала на відсутність у штаті селищної ради юриста або іншої відповідальної особи, яка може представляти інтереси в суді. Також в бюджеті селищної ради відсутні кошти для оплати послуг юриста та сплату судового збору.
Вищезазначене, на думку прокурора є доказами нездійснення захисту інтересів держави суб'єктом владних повноважень та підставою для застосування представницьких повноважень прокурором.
Відповідач у відзиві від 13.03.2019р., який згідно ухвали суду від 18.03.2019р. долучений до матеріалів справи в якості письмового пояснення, проти позову заперечує. Вважає, що позовна заява подана без належного обґрунтування підстав для представництва прокуратурою органу місцевого самоврядування. Зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і змінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. При цьому посилається на постанову Верховного Суду від 20.09.2018р. по справі №924/1237/17 та від 20.10.2018р. по справі 4/166 „Б”. Зазначає, що першим заступником керівника Городоцької місцевої прокуратури не обґрунтовано в чому саме полягає „інтерес держави” та в чому вбачається необхідність надання такому інтересу захисту. Стверджує, що посилання на неможливість здійснення Закупненською селищною радою владних повноважень спрямованих на виконання умов договору є безпідставним, оскільки прокурор у позові зазначає, що позивач направляв на адресу відповідача нагадування та претензії з вимогою про сплату коштів. Зазначене свідчить про те, що органом місцевого самоврядування проводилася відповідна робота спрямована на стягнення заборгованості. Вказує, що відсутність в бюджеті селищної ради запланованих коштів для сплати судового збору також не може бути достатньою підставою, яка унеможливлює самостійне звернення до суду. Таким чином, у задоволенні позову просить відмовити.
Під час судових дебатів, представник відповідача просив провадження у справи закрити у зв'язку з відсутністю у прокурора повноважень на представництво органу місцевого самоврядування.
Надаючи оцінку доводам прокуратури щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 74 цього Кодексу.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 р., заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 р., заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п.3 ч.2 ст.129 Конституції України.
Спеціальним законом, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч.3 ст.23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, у справі №927/246/18 від 06.02.2019 року.
Судом враховується, що згідно вищевказаної практики Верховного Суду саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 ККУ (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частинами 2, 3, 5 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” (далі - Закон) передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, правомочності щодо визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, встановлення термінів та порядку перерахування замовником коштів пайової участі до відповідного місцевого бюджету належать органу місцевого самоврядування та визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Закупненська селищна рада.
Згідно зі ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
За таких обставин, прокурор фактично звернувся у даній справі із позовом в інтересах держави в особі Закупненської селищної ради, яка є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних відносинах та уповноважена Законом самостійно звертатися з позовом до суду.
Судом враховується, що Закупненська селищна рада є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення у судовому порядку захисту прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади селища, зокрема, й у зв'язку з несплатою до бюджету селищної ради коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
В даній позовній заяві, як встановлено вище, прокурор, обґрунтовуючи наявність інтересів держави, вказує, що невиконання відповідачем договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Закупне зумовлює ненадходження коштів пайової участі до бюджету селищної ради на створення та розвиток інфраструктури селища, чим ослаблюються економічні основи та інтереси територіальної громади селища.
В той же час, при обґрунтуванні представницьких функцій, прокурор зазначає про пасивність поведінки позивача, який, маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, впродовж тривалого часу за їх захистом до суду не звертається. Зокрема, вказує, що селищною радою з часу встановлення факту несплати коштів пайової участі (01.09.2018р.) не вживалися заходи представницького характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором.
Однак, як зазначає сам прокурор у позові та підтверджується матеріалами справи, 21.08.2018р. за 302-22/145 Закупненською селищною радою на адресу ПП „Аграрна компанія 2004” надіслано нагадування про сплату коштів пайової участі, а 25.09.2018р. за №02-22/161 та 23.10.2018р. за № 02-22/180 - претензії з вимогою сплати кошти за договором.
Тобто, позивачем ще до настання терміну сплати розміру пайової участі було направлено відповідачу лист (від 21.08.2018р. №02-22/145), в якому зазначено про необхідність сплати коштів пайової участі в сумі 4942993,14 грн. єдиним платежем до 31.08.2018р. відповідно до умов договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Закупне від 12.04.2018р.
Після настання терміну сплати відповідачем коштів пайової участі, позивач двічі звертався до ПП „Аграрна компанія 2004” з претензіями (25.09.2018р. за №02-22/161 та 23.10.2018р. за №02-22/180), в яких вимагав сплати кошти за договором від 12.04.2018р. Крім того, у претензіях позивач вимагав сплати 3% річних та пеню у зв'язку з порушенням термінів сплати коштів пайової участі та надсилав здійснені ним розрахунки. Тобто, Закупненською селищною радою вчинялися дії, спрямовані на повернення заборгованості з відповідача за договором від 12.04.2018р.
Також, судом встановлено, прокурор звернувся з даним позовом до суду 21.12.2018р., тобто менше ніж через 2 місяці з моменту направлення позивачем відповідачу претензії №02-22/180 від 23.10.2018р., в якій Закупненська селищна рада вимагала сплатити кошти за договором від 12.04.2018р. з урахуванням 3% річних та пені.
Вищевказане спростовує посилання прокурора про нездійснення позивачем, як уповноваженим суб'єктом владних повноважень, який усвідомлюючи порушення інтересів територіальної громади та маючи відповідні повноваження для їх захисту, впродовж тривалого часу за захистом до суду не звертався.
Крім того, як вбачається із поданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором від 12.04.2018р., в якому здійснено розрахунок 3% річних та пені за період з 01.09.2018р. по 19.12.2018р., він підписаний селищним головою та скріплений печаткою Закупненської селищної ради, що також виключає бездіяльність позивача.
Також судом враховується, що звернення прокурора з даним позовом мало місце задовго до закінчення для позивача строку позовної давності (до 31.08.2021р.). При цьому, звернення до суду з позовом є правом, а не обов'язком позивача, яке відповідно до ч. 1 ст. 261 ГПК України виникає від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, і таке право може бути реалізоване останнім в будь-який час, в межах строку позовної давності. Тому посилання прокурора на невжиття позивачем впродовж тривалого часу заходів щодо стягнення коштів в судовому порядку є необґрунтованим, а подання прокурором позову через 3 місяці після настання строку сплати, за наявності надісланих позивачем претензій щодо сплати відповідачем коштів пайової участі (25.09.2018р. за №02-22/161 та 23.10.2018р. за №02-22/180) свідчать про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду, який не може замінювати належного суб'єкта владних повноважень, в даному випадку Закупненську селищну раду.
При цьому, факт відсутності звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до відповідача менше ніж через 2 місяці з моменту направлення позивачем відповідачу претензії про повернення заборгованості та через 3 місяці після настання строку сплати за договором, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.
Прокурор на підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді посилається на листи Закупненської селищної ради від 17.12.2018р. №02-22/323 та від 10.01.2019р. №02-22/5, в яких позивач повідомляв, що не вживав та не буде вживати заходи представницького характеру щодо стягнення в с удовому порядку заборгованості за договором від 12.04.2018р. у зв'язку з відсутністю в селищній раді юриста або іншої відповідальної особи, яка може представляти інтереси в суді, а також відсутність в бюджеті селищної ради коштів для сплати судового збору, оплати юриста, інших витрат. На підтвердження зазначеного надано опії штатного розпису на 2018р. (з 01.06.2018р.) та 2019р. (з 01.01.2019р.), рішення Закупненської селищної ради №1 від 22.12.2017р. „Про селищний бюджет на 2018р.”, рішення Закупненської селищної ради №1 від 22.12.2018р. „Про селищний бюджет на 2019р.”.
Однак, вказані документи додатково підтверджують, що в даному випадку прокурор виступив альтернативним суб'єктом звернення до суду, сплатив судовий збір за подання позовної заяви та замінив належного суб'єкта владних повноважень у спірних відносинах - Закупненську селищну раду, яка повинна та зобов'язана виділити кошти на сплату судового збору за подання позову про стягнення кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Закупне.
При цьому, прокурором не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що Закупненська селищна рада виносила на сесію питання виділення коштів на сплату судового збору за подання позову до суду.
З приводу відсутності у штаті селищної ради посади юриста або іншої відповідальної особи, яка може представляти інтереси в суді та відсутність коштів на оплату послуг юриста, суд зауважує, що відповідно до положень ч. 4 ст. 56 ГПК України, інтереси Закупненської селищної ради в суді уповноважений представляти селищний голова (як керівник органу місцевого самоврядування), за підписом якого направлялися претензії відповідачу про сплату заборгованості.
Отже, посилання на неможливість здійснення Закупненською селищною радою владних повноважень спрямованих на виконання умов договору у зв'язку з відсутністю юриста або іншої відповідальної особи, яка може представляти інтереси в суді, відсутність коштів на оплату послуг юриста та сплату судового збору не може бути достатньою підставою, яка унеможливлює самостійне звернення до суду в межах строку позовної давності (до 31.08.2021р.).
Крім того позивач не позбавлений можливості нарахувати штрафні санкції, передбачені договором у зв'язку з несплатою коштів пайової участі, а також 3% річних та інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відтак, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні передбачені законом виключні підстави, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, оскільки прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності).
У відповідності до ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обґрунтування прокурора, наведені в позовній заяві та встановлені судом обставини, свідчить про недоведеність наявності підстав для звернення з позовом саме прокурором в інтересах держави в особі визначеного у позовній заяві позивача, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями.
Таким чином, відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчать про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК.
Враховуючи залишення позову без розгляду, відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 226, ст. ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Закупненської селищної ради до приватного підприємства „Аграрна компанія 2004” про стягнення 5509067,42 грн. залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її оголошення в порядку ст.ст. 254-259 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 21.05.2019р.
Суддя О.Є. Танасюк
Віддрук. 5 прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - Закупненська селищна рада (31614, Хмельницька область, Чемеровецький район, смт. Закупне, вул. Центральна, 9);
3 - відповідачу - ПП „Аграрна компанія 2004” (31222, Хмельницька область, Волочиський район, с. Попівці, вул. Шкільна, 34а);
4 - Городоцька місцева прокуратура (32000, Хмельницька обл., м. Городок, вул. Грушевського, 80);
5 - Прокуратура Хмельницької області (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3).
Всім рекомендованим листом з повідомленням про вручення.