Справа №265/3207/19
Провадження №2-о/265/467/19
21 травня 2019 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Гноєвого С. С.,
за участю секретаря Федоровій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи в певний час,
заінтересована особа: Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із даною заявою, якою просить встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Новоазовськ Новоазовського району Донецької області, причина смерті - церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертензія. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Новоазовськ Новоазовського району Донецької області померла ОСОБА_2 , яка є її матір'ю, про що за місцем смерті було видане лікарське свідоцтво про смерть № 32 від 26 лютого 2019 року. При зверненні до Лівобережного районного у місті Маріуполі відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області із заявою про реєстрацію смерті ОСОБА_2 , їй було відмолено, оскільки надані нею документи про смерть не відповідають формі, затвердженій Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08 серпня 2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження та смерті». Через наведені обставини, посилаючись на діюче законодавство, звертається до суду з даною заявою та зазначає, що існують достатні підстави для визнання таким, що мав місце факт смерті ОСОБА_2
Заявник ОСОБА_1 до суду не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник заінтересованої особи - Лівобережній районного у місті Маріуполі відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області також до суду не прибув, просив вирішувати справу у його відсутність на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Як встановлено судом, та підтверджується наданими доказами, ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується наданими суду доказами, з яких вбачається родинний зв'язок між ними.
З наданих суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Іванівка Тельманівського району Донецької області, є громадянкою України.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником надано лікарське свідоцтво про смерть № 32 від 16 лютого 2019 року, яка видана медичною установою міста Новоазовськ Донецької області. Вказаний населений пункт входять до Переліку населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно із вказаними документами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Новоазовськ Новоазовського району Донецької області у віці 89 років, причина смерті - церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертензія.
Листом начальника Лівобережного у місті Маріуполі відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області від 21 травня 2019 року за № 476/15.4-21, заявникові відмовлено у державній реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі наданих документів про смерть. Відмова обґрунтована тим, що документи видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявником документи про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви та встановлення факту смерті ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 13, 81, 258, 259, 264, 265, 294, 317, 319 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи в певний час, заінтересована особа: Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - задовольнити.
Встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Іванівка Тельманівського району Донецької області міста, громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років; місце смерті - місто Новоазовськ Новоазовського району Донецької області, причина смерті - церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертензія.
Лівобережному районному у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зареєструвати смерть вказаної особи на підставі даного рішення.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 21 травня 2019 року.
Суддя Гноєвой С.С.