79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" травня 2019 р. Справа №926/3881/17
Західний апеляційний господарський суд в складі:
головуючого - судді - О.Л. Мирутенко
суддів - Т.Б. Бонк
- М.І. Хабіб
секретаря судового засідання: Кострик К.
Розглянувши апеляційну скаргу КЕВ м. Чернівці
на рішення господарського суду Чернівецької області від 25.01.2019
у справі № 926/3881/17
за позовом: заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці
до: обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Букстрой”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чернівецька міська рада, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Парковий маєток”, товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс Інвест”, власники квартир
про: усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
З участю представників:
від прокуратури - не з'явився.
від позивача - Шеремета І.М. - представник (довіреність №18 від 03.01.2019)
від відповідача - Палій О.С. - адвокат (ордер ЧЦ №09836)
від третьої особи - Чернівецької міської ради - Баланецький О.Д. - представник (довіреність №01/02-05/1174 від 06.05.2016)
від третіх осіб - не з'явилися.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 25.01.2019, суддя В. Байталюк, у задоволенні позову заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу було відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог був пропуск прокурором та позивачами строків позовної давності.
З даним рішенням не погодилося КЕВ м. Чернівці і оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на порушення судом норм ст. ст.152, 212 Земельного кодексу України, 391 ЦК України, ст..1 Закону України «Про використання земель оборони».
За клопотанням обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Букстрой” розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції.
Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 25.01.2019 у справі №926/3881/17 - без змін, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Букстрой” про зобов'язання звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,2506 га, яка є частиною земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_1 1 по вул. Суворова, 2А у м. Чернівці, шляхом знесення самочинно збудованого ним на цій ділянці багатоквартирного житлового будинку з торговельно-житловим комплексом та оздоровчим центром особисто або за його рахунок.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 16.01.2018 залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України, на стороні відповідача - Чернівецьку міську раду та об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Парковий маєток”.
Ухвалами господарського суду Чернівецької області від 29.03.2018 залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 83 фізичні особи та 1 юридичну особу, а також зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №926/844/18, яка розглядається Господарським судом Чернівецької області.
Судом встановлено, що 01.03.1980 на підставі державного акту на право користування землею серії “Б” №037683 від 01.03.1980 Чернівецькій КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці), надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку військового містечка №1 для господарських потреб загальною площею 112,3 га по вул. Фрунзе-Чапаєва у м. Чернівці.
01.11.2001 між Міністерством оборони України в особі начальника головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та малим приватним підприємством “Бомонд” укладено договір № 254/2001/ГоловКЕУ оренди нежитлового приміщення загальною площею 1295,0 м.кв. №1/7 по генплану, клуб за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2, для розміщення закладу культури.
10.05.2002 начальником Чернівецької КЕЧ району надано згоду на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 0,76 га, розташованої за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2 (закріпленою за будівлею клубу) та передачу її в оренду малому приватному підприємству “Бомонд”, правонаступником якого є обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив “Букстрой”, строком на період дії договору оренди приміщення.
04.06.2002 рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04.06.2002 №90/3 клубу літера “Е”, який знаходиться на території колишнього військового містечка № 1 по вул. Фрунзе, 2 “А”, згідно з довідкою Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації № 557 від 25.04.2002, присвоєно поштову адресу вул. Суворова 2 “А”.
27.06.2002 рішенням 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради №43 малому приватному підприємству “Бомонд” на підставі договору №254/2001/ГоловКЕУ оренди нежитлового приміщення, надано в оренду земельну ділянку площею 0,7208 га за цільовим призначенням - обслуговування будівлі, до 01.11.2006.
29.07.2002 між Чернівецькою міською радою та малим приватним підприємством “Бомонд” укладено договір оренди земельної ділянки від 29.07.2002, на підставі вказаного вище рішення 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради №43 від 27.06.2002, відповідно до якого Чернівецька міська рада надає малому приватному підприємству “Бомонд” в оренду земельну ділянку площею 0,7208 га за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2А, терміном до 01.11.2006 для обслуговування будівлі. 29.07.2002 на підставі акту прийому передачі земельної ділянки для обслуговування будівлі спірну земельну ділянку площею 0,7208 га за адресою: м. Чернівці, Фрунзе, 2А, передано орендарю.
29.08.2002 рішенням 4 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради від 29.08.2002 №65 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04.06.2002 № 90/3 внесено зміни в пункт 9 додатку 4 до рішення 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 від 27.06.2002 щодо місцезнаходження орендованої земельної ділянки з вул. Фрунзе 2А на вул. Суворова, 2А.
01.10.2002 між Чернівецькою міською радою та малим приватним підприємством “Бомонд” укладено угоду №140/1 від 01.10.2002 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2002 в частині місцезнаходження орендованої земельної ділянки з вул. Фрунзе 2А на вул. Суворова, 2А на підставі вказаного вище рішення 4 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради від 29.08.2002 № 65.
08.07.2004 рішенням 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради №493 вилучено у Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району Західного оперативного командування Міністерства оборони України частину земельної ділянки по вулиці Фрунзе 2А, площею 0,2506 га для обслуговування торгово-розважального комплексу, яка включає в себе ділянку під будівлею, за згодою Західного оперативного командування КЕЧ району (лист від 10 05.2002 № 445).
Зазначене рішення міської ради оскаржувалось в судовому порядку, однак ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.01.2006 у справі №9/106 було залишено без розгляду позов Військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - Чернівецької КЕЧ району до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - МПП “Бомонд” про визнання недійсними рішень сесій Чернівецької міської ради.
Згідно договору оренди земельної ділянки від 26.01.2007 земельна ділянка площею 0,2506 га, яка знаходиться в м АДРЕСА_2 Чернівці по вул. Суворова АДРЕСА_3 2А, кадастровий номер НОМЕР_1 :03:004:0023, передана Чернівецькою міською радою в оренду малому приватному підприємству “Бомонд” терміном до 29.08.2011.
Рішенням 21 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 25.10.2007 №422 малому приватному підприємству “Бомонд”, правонаступником якого є обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив “Букстрой”, надано в користування на праві оренди земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Суворова, 2А, площею 0,2506 га, кадастровий номер 7310136300:03:004:0023 для реконструкції орендованих нежитлових приміщень клубу під багатоквартирний житловий будинок з торговельно-розважальним комплексом та оздоровчим центром.
На виконання вказаного рішення між малим приватним підприємством “Бомонд” та Чернівецькою міською радою, 07.12.2007, укладено договір оренди земельної ділянки №4332, який, з урахуванням укладених сторонами додаткових договорів та рішенням від 28.01.2016 2 сесії VII скликання Чернівецької міської ради № 85 (додатковий договір №1/4332 від 29.02.2011; додатковий договір № 2/4332 від 22.08.2014; додатковий договір № 3/4332 від 04.03.2016) діє до 28.01.2021.
13.07.2012, інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області надано, малому приватному підприємству “Бомонд”, дозвіл № ЧВ 11412117741 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з торговельно-розважальним комплексом та оздоровчим центром на вул. Суворова, 2А в м. Чернівці (І черга будівництва - секція 1А).
11.10.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано, малому приватному підприємству “Бомонд”, дозвіл на виконання будівельних робіт “Будівництво багатоквартирного житлового будинку з торговельно-розважальним комплексом та оздоровчим центром на вул. Суворова, 2А в м. Чернівці”.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться багатоквартирний житловий будинок, власниками квартир у якому є фізичні особи - треті особи на стороні відповідача.
В акті перевірки обстеження земельної ділянки військового містечка №1, що знаходиться за адресою: місто АДРЕСА_4 вул. Аксеніна АДРЕСА_5 колишня вул. Фрунзе) від 23.11.2017 зазначено, що з земельної ділянки військового містечка № 1, рішенням Чернівецької міської ради від 28.07.2004 №493 вилучено без відома і згоди землекористувача із користування Міністерства оборони України, земельну ділянка площею 0,7208 га. На час перевірки земельну ділянку поділено на дві ділянки, а саме: земельну ділянку площею 0,2506 га, на вул. АДРЕСА_6 2А та земельну ділянку площею 0,4702 на вул. Суворова, 2Б, яку за проектом розподілу поділено на три земельні ділянки.
Також, в акті зазначається, що на земельній ділянці (кадастровий номер 7310136300:03:004:0023), що за адресою: м. Чернівці, вул. Суворова, 2А побудовано без погодження з Міністерством оборони України 9-ти поверховий житловий будинок.
Акт перевірки від 23.11.2017 підписано членами комісії у складі начальника відділення експлуатації фондів КЕВ міста Чернівці та інженерів-працівників Збройних сил України.
В зв'язку з цим прокурором у позовній вимозі ставиться питання про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки та знесення самочинно збудованого відповідачем багатоквартирного житлового будинку.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України об'єкт нерухомості належить до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущено істотні порушення будівельних норм і правил.
Відповідно до вимог статті 376 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 Цивільного кодексу України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).
Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
За змістом статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 № 963-IV (далі - Закон України № 963-IV) самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок.
За змістом статті 10 цього Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною третьою статті 13 та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (належність доказів). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,2506 га за адресою: м. Чернівці, вул. Суворова, 2А.
З досліджених у процесі розгляду справи доказів, з пояснень відповідача, третіх осіб вбачається, що за адресою: м. Чернівці, вул. Суворова, 2А знаходиться дев'ятиповерховий багатоквартирний будинок, збудований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача на підставі вищезазначених рішень Чернівецької міської ради та договорів оренди.
Таким чином, дії відповідача, пов'язанні з користуванням земельною ділянкою за адресою: м. Чернівці, вул. Суворова, 2А у розумінні статті 1 Закону №963-IV не можуть кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки таке користування має місце на підставі рішення органу місцевого самоврядування про її надання у оренду з укладенням відповідних договорів оренди.
Так само, з урахуванням того, що спірна земельна ділянка надана відповідачу в оренду для будівництва та ним отримано усю передбачену законодавством дозвільну містобудівну документацію, дії відповідача щодо будівництва багатоповерхового будинку не підпадають під встановлені статтею 376 Цивільного кодексу України ознаки самочинного будівництва, оскільки у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається тільки через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Прокурор у своєму позові просить знести багатоквартирний житловий будинок з торговельно-житловим комплексом та оздоровчим центром, що згідно з правовими позиціями Верховного Суду є крайньою мірою, можливою лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності при обґрунтованості здійснення відповідачем самочинного будівництва.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що втручання відповідало вимозі закону і не було свавільним.
Апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що можливе задоволення позовної вимоги прокурора про знесення 9-ти поверхового житлового будинку, заселеного 83-ма сім'ями порушить справедливий баланс між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту прав Міністерства оборони та буде неспіврозмірним втручанням держави у мирне володіння майном (житлом) громадян.
Докази неправомірних дій з боку відповідача та третіх осіб при набутті права оренди спірної земельної ділянки позивачами надані не були, в матеріалах справи відсутні. Отже, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України” (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі “Відкрите акціонерне товариство “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи відповідач скористався своїм правом та заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
У відповідності до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Як свідчать матеріали справи, військовий прокурор пред'явив позовні вимоги в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Строк позовної давності відповідач відраховує з 25.05.2005, дня звернення військового прокурора до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації про визнання недійсними рішень сесій Чернівецької міської ради і рішення міськвиконкому та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, які стосуються спірної земельної ділянки.
Тобто, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли Міністерство оборони України та квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці довідалися або могли довідатися про порушення інтересів, оскільки саме Міністерство оборони України та квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці набули статусу позивачів.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-2469цс16 зазначено, що порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 Цивільного кодексу України).
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (пункт 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 №10).
Військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону та позивачами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів того, що у них існували об'єктивно непереборні, що не залежали від їхнього волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами обставини для своєчасного та в розумні строки вчинення такої процесуальної дії, як звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності. Прокурор звернувся до суду з даним позовом через 11 років після того, як ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.01.2006 у справі №9/106 було залишено без розгляду позов Військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - Чернівецької КЕЧ району до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - МПП “Бомонд” про визнання недійсними рішень сесій Чернівецької міської ради.
За таких обставин справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на сплив позовної давності.
Що стосується тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст.152, 212 Земельного кодексу України, 391 ЦК України, ст..1 Закону України «Про використання земель оборони», то колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки позивачами не доведено суду належними та допустимими доказами того, що дії відповідача щодо будівництва багатоповерхового будинку підпадають під встановлені статтею 376 Цивільного кодексу України ознаки самочинного будівництва. Відповідно відсутні правові підстави для застосування судом вказаних норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернівецької області від 25.01.2019 по справі №926/3881/17 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 269,270,275,276,281,282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд
Постановив:
Апеляційну скаргу КЕВ м. Чернівці залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Чернівецької області від 25.01.2019 року у справі №926/3881/17 залишити без змін.
Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко
Судді: Т.Б. Бонк
М.І. Хабіб
“Повний текст постанови виготовлено 16.05.2019”