14 травня 2019 року Справа № 915/939/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства «Светолюкс-Николаев» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 82/24, ідентифікаційний код 30397329)
до відповідача: Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект», 54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 42А, ідентифікаційний код 31821381)
про: стягнення 14206,16 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Гутиря М.М. - адвокат за довіреністю,
від відповідача: Майстренко С.Л. - за довіреністю,
Суть спору:
11.04.2019 приватне підприємство «Светолюкс-Николаев» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 9/4-1 від 09.04.2019 про стягнення з державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» заборгованості у розмірі 15550,87 грн, а саме: 11098,26 грн - основна заборгованість, 2321,66 грн - пеня, 1282,29 грн - 3 % річних, 848,66 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору поставки № 2488 від 01.08.2017 з додатками та додатковою угодою до нього; видаткових накладних № 13-С_000995 від 11.04.2018, № 13-С_001180 від 24.04.2018, № 13-С_001404 від 21.05.2018, № 13-С_001406 від 21.05.2018, № 13-С_001407 від 21.05.2018, № 13-С_002121 від 17.07.2018, № 13-С_002122 від 17.07.2018, № 13-С_002883 від 06.09.2018, № 13-С_002483, претензія № 20/11-01 від 20.11.2018; довіреності на отримання товару; банківські виписки та застосування норм статей 15, 16, 205, 525, 526, 610, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 174 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за укладеним договором щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого позивачем товару.
Ухвалою суду від 16.04.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/939/19, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 14.05.2019 о 15 год. 00 хв.; викладено вимоги до позивача; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
03.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив № 17/1-3152 від 02.05.2019 на позовну заяву, за текстом якого заявник посилається на надмірність пред'явлених до стягнення штрафних санкцій порівняно зі збитками понесеними позивачем, зауважує на скрутне матеріальне становище відповідача. При цьому відповідач не погоджується з наведеними у позовній заяві розрахунками суми позовних вимог, оскільки останні містять помилки, та надає контррозрахунок заявлених до стягнення сум. З урахуванням викладеного, підприємство позовні вимоги не визнає повністю та просить суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій, передбачених позовними вимогами позивача вдвічі.
13.05.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 7/5-1 від 07.05.2019, за текстом якої позивач повідомляє суд про те, що приватним підприємством «Светолюкс-Николаев» було допущено описку при розрахунку штрафних санкцій та надано суду виправлений розрахунок позовних вимог. Крім того, позивачем викладені заперечення проти заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій.
Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
14.05.2019 в судове засідання з'явилися повноважні представники обох сторін, яких суд заслухав.
Так, до початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду з заявою б/н від 13.05.2019 (вх. № 7925/19) про зменшення позовних вимог, у якій враховуючи відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості № 7/5-1 від 07.05.2019 та фактичне зменшення позовних вимог з 15550,87 грн до 14206,16 грн просив суд стягнути з державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на користь приватного підприємства «Светолюкс-Николаев» заборгованість у розмірі 14206,16 грн, а саме: 11098,26 грн - основна заборгованість, 2067,91 грн - пеня станом на 08.04.2019, 258,99 грн - 3 % річних, 791,00 грн - інфляційні витрати.
Вказана заява була прийнята судом до розгляду.
14.05.2019 у судовому засіданні представник позивача доповів предмет та підстави позову, підтвердив актуальність заявлених вимог, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій, передбачених позовними вимогами. Разом із тим, представник відповідача у виступі визнав факт наявності поставки товару за договором, сплата за який не була здійснена відповідачем.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, суд 14.05.2019 за результатами розгляду даної справи проголосив вступну та резолютивну частину рішення.
Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши представників позивача та відповідача у судовому засіданні, суд -
01 серпня 2017 року між державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» та приватним підприємством «Светолюкс-Николаев» було укладено договір поставки № 2488 (далі - Договір), відповідно до предмету якого відповідач, як постачальник, зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, поставити покупцю електротехнічні товари, надалі - Товар, зазначений в Специфікації № 1 (Специфікаціях), що є Додатком № 1 (Додатками) до цього Договору, а позивач, як покупець, зобов'язався прийняти та оплатити поставлений Товар в порядку та строки, передбачені даним Договором.
За умовами наведеного договору:
- загальна кількість Товару, що підлягає поставці, по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначаються Специфікацією № 1 та іншими Специфікаціями, які в подальшому, при виробничій необхідності, можуть бути оформлені та підписані Сторонами (п. 1.2 Договору);
- постачальник зобов'язується поставити Товар на умовах поставки DDP, пр. Богоявленський, 42а, м. Миколаїв, Україна ДП НВКГ «Зоря» - «Машпроект», відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «INCOTERMS» у редакції 2010 року (п. 3.2 Договору);
- строк поставки Товару зазначається у Специфікації №1 (Специфікаціях) (п. 3.4 Договору);
- базис поставки Товару може змінюватись Сторонами шляхом укладання додаткової угоди до Договору (п. 3.5 Договору);
- поставка Товару здійснюється на підставі та у відповідності до підписаної Сторонами Специфікації №1 (Специфікацій) (п. 3.6 Договору);
- поставка Товару здійснюється за цінами, які визначені у Специфікації №1 (Специфікаціях) і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою Товару (п. 4.1 Договору);
- ціна на Товар зазначена в Специфікації №1 (Специфікаціях) формується в гривнях та може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п. 4.2 Договору);
- оплата покупцем Товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному Договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка) (п. 5.1 Договору);
- оплата по даному Договору здійснюється наступним чином: - оплата за поставлений Товар здійснюється покупцем не пізніше 10 банківських днів від дати поставки Товару на склад покупця і здійснення постачальником реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 5.2 Договору);
- за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та згідно чинного законодавства України (п. 7.1 Договору);
- у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати за отриманий Товар, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати (п. 7.2 Договору);
- даний Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018 року. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним Договором (п. 10.1 Договору).
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, заборгованості за договором поставки.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Так, згідно з приписами ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач поставив (передав) відповідачу, а останній прийняв у власність продукцію на загальну суму 23499,98 грн, що підтверджується:
1. Копіями видаткових накладних, зокрема:
- № 13-С_000995 від 11.04.2018 на суму 2477,77 грн;
- № 13-С_001180 від 24.04.2018 на суму 612,00 грн;
- № 13-С_001404 від 21.05.2018 на суму 990,22 грн;
- № 13-С_001406 від 21.05.2018 на суму 11098,26 грн;
- № 13-С_001407 від 21.05.2018 на суму 1514,76 грн;
- № 13-С_002121 від 17.07.2018 на суму 4091,54 грн;
- № 13-С_002122 від 17.07.2018 на суму 732,31 грн;
- № 13-С_002483 від 08.08.2018 на суму 1774,32 грн;
- № 13-С_002883 від 06.09.2018 на суму 208,80 грн.
2. Копіями довіреностей на одержання цінностей:
- 12 ААЕ № 907842/157 від 31.01.2018;
- 12 ААЕ № 908837/652 від 05.04.2018;
- 12 ААЕ № 908846/661 від 06.04.2018;
- 12 ААЕ № 909155/970 від 17.05.2018;
- 12 ААЕ № 909804/1619 від 07.08.2018;
- 12 ААЕ № 909997/1812 від 04.09.2018.
Відповідач, у свою чергу, провів оплату за вищенаведеними накладними на загальну суму 12401,72 грн, що вбачається з доданих до позову банківських виписок:
- платіж від 13.06.2018 на суму 2477,77 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_1 НОМЕР_2 2848 від 26.03.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_000995 від 11.04.2018);
- платіж від 20.06.2018 на суму 612,00 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_1 НОМЕР_2 1639 від 19.02.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_001180 від 24.04.2018);
- платіж від 20.06.2018 на суму 990,22 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_2 4486 від 07.05.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_001404 від 21.05.2018);
- платіж від 20.06.2018 на суму 1514,96 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_2 4402 від 04.05.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_001407 від 21.05.2018);
- платіж від 15.08.2018 на суму 732,31 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_1 НОМЕР_2 5085 від 17.05.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_002122 від 17.07.2018);
- платіж від 22.08.2018 на суму 4091,54 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_2 4971 від 16.05.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_002121 від 17.07.2018);
- платіж від 26.09.2018 на суму 208,80 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_1 НОМЕР_2 9224 від 22.08.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_002883 від 06.09.2018);
- платіж від 31.10.2018 на суму 1774,32 грн (призначення платежу містить посилання на рахунок НОМЕР_2 8266 від 01.08.2018, вказівка на який наявна у видатковій накладній № 13-С_002483 від 08.08.2018).
Таким чином, судом встановлено, що позивачем до позову, в обґрунтування заявлених вимог надано суду 9 видаткових накладних, за якими всього поставлено товару на загальну суму 23499,98 грн, із яких фактично є спірними 2 видаткові накладні: № 13-С_001406 від 21.05.2018 на суму 11098,26 грн та № 13-С_002483 від 08.08.2018 на суму 1774,32 грн.
З наданих суду доказів (банківські виписки) вбачається, що на виконання взятих на себе зобов'язань відповідач здійснив оплату за отриманий товар на загальну суму 12401,72 грн за видатковими накладними, які не є спірними та за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018.
З наведеного вбачається, що спірними правовідносинами у даній справі є ті, що виникли з приводу поставки позивачем товару за видатковими накладними № 13-С_001406 від 21.05.2018 на суму 11098,26 грн та № 13-С_002483 від 08.08.2018 на суму 1774,32 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 20.11.2018 позивач надіслав відповідачу претензію № 20/11-01 від 20.11.2018. У вказаній претензії позивач просив сплатити заборгованість за договорами разом з штрафними санкціями.
За даними позивача, відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, чим порушив договірні зобов'язання.
Відповідно до наданих суду позивачем доказів та вищезазначених обставин, що не спростовані відповідачем, відповідач свого обов'язку по оплаті товару в сумі 11098,26 грн, поставленого за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 взагалі не виконав, а обов'язок по оплаті товару на суму 1774,32 грн, поставленого за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018, виконав з простроченням, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар за видатковими накладними № 13-С_001406 від 21.05.2018 та № 13-С_002483 від 08.08.2018 не представив, доводи позивача не спростував.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності оплати за поставлений товар за договором поставки № 2488 від 01.08.2017 (видаткові накладні № 13-С_001406 від 21.05.2018 на суму 11098,26 грн та № 13-С_002483 від 08.08.2018 на суму 1774,32 грн), в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 11098,26 грн зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в загальному розмірі 2067,91 грн, суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати за отриманий Товар, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Судом перевірено розрахунок пені, нарахованої до стягнення за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 за період з 05.07.2018 по 08.04.2019 в сумі 2003,16 та встановлено, що таке нарахування було проведено з допущенням помилок.
Судом здійснено перерахунок розміру пені за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 за період з 05.07.2018 по 08.04.2019 за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування є 3021,16 грн.
Водночас, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), з відповідача належить стягнути суму пені за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 в розмірі, який був заявлений позивачем, - 2003,16 грн.
Судом перевірено розрахунок пені, нарахованої до стягнення за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018 за період з 24.09.2018 по 30.10.2018 в сумі 64,75 грн та встановлено, що позивачем суму пені зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в загальній сумі 2067,91 грн.
Крім того, у відзиві відповідач просив суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій, передбачених позовними вимогами ТОВ «СП Укрпромпоставка» до мінімальної суми.
Щодо заявленого клопотання суд зазначає таке.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням усіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір.
При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
Зважаючи на обставини справи, суд не вбачає їх винятковими, крім того, розмір пені за порушення договірних зобов'язань не є надмірно великим, а відповідачем не доведено належними та допустимими доказами скрутного матеріального становища державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» станом на момент розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, передбаченого позовними вимогами.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в розмірі 781,00 грн та 3% річних в розмірі 258,99 грн суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в загальному розмірі 781,00 грн, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних витрат за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 за період з 05.07.2018 по 08.04.2019 за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування є 857,47 грн.
Разом із тим, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), з відповідача належить стягнути суму інфляційних витрат за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 в розмірі, який був заявлений позивачем, - 750,84 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних витрат за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018 за період з 24.09.2018 по 30.10.2018 за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування є 64,44 грн.
Водночас, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), з відповідача належить стягнути суму інфляційних витрат за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018 в розмірі, який був заявлений позивачем, - 30,16 грн.
За такого, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають задоволенню в загальній сумі 781,00 грн.
Позивачем, також, нараховано відповідачу 3% річних в сумі 258,99 грн.
Судом перевірено розрахунок 3% річних, нарахованих до стягнення за видатковою накладною № 13-С_001406 від 21.05.2018 за період з 05.07.2018 по 08.04.2019 в сумі 253,59 та за видатковою накладною № 13-С_002483 від 08.08.2018 за період з 24.09.2018 по 30.10.2018 в сумі 5,40 грн та встановлено, що позивачем суму 3% річних в загальному розмірі 258,99 грн зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судовий збір, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (54018, м. Миколаїв, пр-т Богоявленський, 42А; ідентифікаційний код 31821381) на користь приватного підприємства «Светолюкс-Николаев» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 82/24, ідентифікаційний код 30397329) заборгованість у розмірі 14206,16 грн, а саме: 11098,26 грн - основна заборгованість; 2067,91 грн - пеня; 258,99 грн - 3 % річних; 781,00 грн - інфляційні витрати; а також 1921 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Приватне підприємство «Светолюкс-Николаев» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 82/24, ідентифікаційний код 30397329);
Відповідач: Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42А; ідентифікаційний код 31821381).
Повне рішення складено та підписано судом 20.05.2019.
Суддя О.Г. Смородінова