ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2019Справа № 910/2765/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоформула Центр»
до Акціонерного товариства «Київенерго»
про стягнення 357.119,22 грн
Представники сторін: не викликались
05.03.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоформула Центр» до Акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 357.119,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору постачання № 530/ДМТЗ-17 від 26.04.2017 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3.848.400,00 грн, що підтверджується погодженими та підписаними сторонами видатковими накладними № 213 від 26.12.2017 та № 25 від 21.02.2018, а також актами приймання-передачі. Умовами договору встановлено, що розрахунки проводяться відповідачем з відтермінуванням платежу на 60 календарних днів від дати відвантаження товару та підписання видаткової накладної. Відповідач 28.02.2018 перераховано позивачу 3.527.700,00 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивач звернуся до суду з вимогою про стягнення 357.119,22 грн, з яких: 320.700,0 грн основного боргу, 28.221,60 грн інфляційних втрат та 8.197,62 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2765/19 від 11.03.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
21.03.2019 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, відповідно до якого позивач просить обов'язок забезпечення проведення відеоконференції покласти на Господарський суд Запорізької області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/2765/19; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоформула Центр" про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 01.04.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049652970 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, яка згідно інформації у єдиному реєстрі станом на 01.04.2019 є місцезнаходженням відповідача.
Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідач ухвалу суду від 01.04.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 05.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049652970, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 22.04.2019 включно.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 01.04.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На момент звернення позивача з даним позовом місцезнаходженням відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була адреса: м. Київ, вул. Мельникова, 31.
Проте згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15.04.2019 відповідач змінив місцезнаходження на адресу: 85612, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.04.2017 між Акціонерним товариством «Київенерго» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоформула Центр» (далі - постачальник, позивач) укладено договір постачання № 530/ДМТЗ-17 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар, зазначений в Специфікації, а покупець - прийняти і оплатити такий товар, код ДК 021:2015:31210 Електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл (вводи високовольтні (далі - товар), в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно зі специфікацією.
Відповідно до специфікації до договору, позивач зобов'язується поставити відповідачу товар, а саме: Високовольтний ввід ETFt550-126-2000 E5 140 в кількості 12 шт. на загальну суму 3.848.400,00 грн.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість та позивачем нараховані, інфляційні втрати та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань.
Додатковою угодою № 2 від 28.12.2017 до договору продовжено строк дії договору до 31.12.2018.
Відповідно до п. 3.1 договору сума цього договору становить 3.848.400,00 грн.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3.848.400,00 грн, що підтверджується наступним видатковими накладеними
№ 213 від 26.12.2017 на суму 3.527.700, 00 грн,
№ 25 від 21.02.2018 на суму 320.700,00 грн.
та актами приймання-передавання від 15.01.2018 та від 21.02.2018.
Відповідно до п. 4.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 24.11.2017, розрахунки проводяться покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника по факту поставки з відтермінуванням платежу 60 календарних днів від дати відвантаження товару та підписання податкової накладної, та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 цього договору.
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на сумі 3.527.700,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2117107664 від 28.02.2018.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 6.1.1 договору покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.
Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка становить 320.700,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 320.700,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути 28.221,60 грн інфляційних втрат та 8.197,62 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 8.197,62 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 21.696,46 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 21.696,46 грн інфляційних втрат.
В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоформула Центр» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоформула Центр» (69101, Запорізька область, м. Запоріжжя, Комунарський район, вул. Олімпійська, 7, код ЄДРПОУ 33921034) 320.700 (триста двадцять тисяч сімсот) грн 00 коп. основного боргу, 21.696 (двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто шість) грн 46 коп. інфляційних втрат, 8.197 (вісім тисяч сто дев'яносто сім) грн 62 коп. - 3% річних, 5.258 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн 91 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В.Сівакова