вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" квітня 2019 р. м. Київ Справа № 911/164/19
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Марценюк О.М.
розглянувши справу № 911/164/19
за позовом Приватного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління № 33», м. Боярка
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України»,
м. Вишгород
про стягнення 39 692,06 грн.
Представники:
від позивача: Томчук М.В., адвокат, довіреність б/н від 26.07.2018;
від відповідача: Гнатенко О.О., довіреність б/н від 17.09.2018.
Приватне акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління № 33» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» (надалі-відповідач) про стягнення 39 692,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що в порушення досягнутою між сторонами домовленості відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок повернути грошові кошти, отримані за частину непоставленого товару.
Ухвалою суду від 14.01.2019 відкрито провадження у справі № 911/164/19, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 13.02.2019.
01.02.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 31/01/19/4 від 31.01.2019, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так заперечуючи проти позову, відповідач стверджує про відсутність предмету спору; відсутні звернення позивача з вимогою до відповідача щодо поставки товару; сплив строку позовної давності. Крім того, відповідачем надані заяви № 31/01/19/3 від 31.01.2019 про застосування строків позовної давності та № 31/01/19/1 від 31.01.2019 про закриття провадження у справі № 911/164/19, у зв'язку з тим, що заявлені позивачем вимоги вже розглядались при вирішенні спору у справі № 911/1215/18.
13.02.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №2936/19), в якій позивач стверджує про різний предмет та підстави позову у справі, що розглядається та справи № 911/1215/18; позивач вказує на те, що ним неодноразово направлялись на адресу відповідача акти взаєморозрахунків з проханням повернути кошти.
Ухвалою суду від 13.02.2019 відкладено підготовче засідання на 06.03.2019.
05.03.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 4462/19) про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 06.03.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/164/19, розгляд справи призначений по суті на 03.04.2019.
Ухвалою суду від 03.04.2019 розгляд справи по суті відкладений на 19.04.2019.
В судовому засіданні 19.04.2019 представником позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно з статтею 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Так, для оплати вартості товару, відповідачем були сформовані та виставлені позивачу рахунки на оплату товару (цегли ТеплоКерам 2,12 NF M100, М125, М150, керамічної рядової порожнистої М100), а саме: № 120 від 14.03.2017, № 153 від 28.03.2017, та № 172 від 10.04.2017, № 203 від 24.04.2017 на загальну суму 768 072,00 грн.
Позивач вказує, що на виконання рахунків на оплату, ним було перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 100 % передоплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями доданими до позовної заяви.
Між сторонами у справі були підписані видаткові накладні, копії яких додані позивачем до матеріалів справи, відповідно до яких позивачем прийнято, а відповідачем передано товар на загальну суму 728 379,52 грн.
Однак, за твердженням позивача, залишок товару на суму 39 692,06 грн., сплачений позивачем на підставі рахунку № 153 від 28.03.2017, залишений відповідачем не поставлений.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджується, що поставка товару за наявними в матеріалах справи накладними здійснена на підставі усних домовленостей і, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладених у спрощений спосіб договорів поставки, за якими сторони не визначили строк поставки товару.
Відповідно до положень ст. 663 ГПК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В порядку досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, зокрема, № 235 від 05.07.2017, № 357 від 01.11.2017, № 435 від 20.12.2017, № 36 від 29.01.2018, № 126 від 03.05.2018, в яких вимагав повернути кошти за не отриманий товар в сумі 39 692,48 грн. Доказів звернення до відповідача з вимогою про поставку товару до суду не надано.
Проте, за твердженням позивача вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Як підтверджується матеріалами справи, адресою місцезнаходження відповідача є: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 6-Г, офіс 188.
При цьому, з наявних в матеріалах справи рахунків на оплату товару та підписаними між позивачем та відповідачем видаткових накладних вбачається, що місцезнаходженням постачальника (ТОВ «Теплий дім України») значиться: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 6-Г, офіс 188.
Суд відзначає, що з доданих позивачем до матеріалів позовної заяви листів № 235 від 05.07.2017, № 357 від 01.11.2017, № 435 від 20.12.2017, № 36 від 29.01.2018, № 126 від 03.05.2018 з вимогою щодо повернення коштів та відповідно доказів їх направлення, зокрема, фіскальні чеки від 21.11.2017, 21.12.2017, 03.05.2018 та списку згрупованих відправлень від 02.02.2018 вбачається, що вказані листи направлялись позивачем у місто Київ, 03035.
Тобто, оскільки як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між сторонами не було укладено договору у письмовій формі із встановленням строку виконання зобов'язань щодо поставки товару, а направлені позивачем листи із вимогою щодо повернення коштів надіслані відповідачу за неналежною адресою, суд доходить висновку, що такі не можуть братись судом як належне повідомлення відповідача про виконання ним зобов'язань та настання такого строку.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не доведено суду на яких саме умовах мала здійснюватись поставка товару.
В доданих рахунках на оплату, на підставі яких позивачем здійснювались платежі, зазначено що це платежі за цеглу ТеплоКерам 2,12 NF М100, цегла 2 NF М100, цегла керамічна рядова порожниста М100. В рахунках зазначено про самовивіз товару. Будь-яких інших документів в яких були б обумовлені сторонами умови поставки, суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Дана норма закону дає право покупцю, який сплатив попередню оплату, вимагати повернення такої оплати, якщо продавець не передав товар у встановлений строк.
Однак позивачем не доведено що у відповідача виник обов'язок поставити товар, і коли саме виник такий обов'язок.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що позивач не позбавлений можливості звернутись до відповідача із заявкою або вимогою щодо поставки йому оплаченого товару у певний строк, виходячи з умов діючого законодавства, а у разі не виконання відповідачем зобов'язань по поставці товару, вимагати повернення суми попередньої оплати.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем не порушено взятих на себе зобов'язань з поставки товару на суму 39 692,06 грн., господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 39 692,06 грн. є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління № 33» до товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 20.05.2018.
Суддя О.О. Христенко