Справа № 522/19829/18
Провадження № 2/520/715/19
15.05.2019 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Куриленко О.М.,
за участю секретаря - Баранової Ю.О.,
представника відповідача Юридичного департаменту Одеської міської ради - Кузіної Н.В.
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
09 листопада 2018 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 травня 2018 року за № 40906614, яке було прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Карпухіною Лілією Володимирівною ; зобов'язати Юридичний департамент Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Дельта Банк», внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру; стягнути з Відповідачів на користь АТ «Дельта Банк» судові витрати у розмір 3524 гривень.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 25.04.2018 року представник AT «Дельта Банк» звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо державної реєстрації права власності на квартиру, загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було додано всі передбачені законом документи, які необхідні для здійснення державної реєстрації, зокрема іпотечний договір № б/н від 05.05.2008 року, лист вимогу від 26.10.2017 року за вих. № 02.4.1/1769/17 та повідомлення про вручення поштового відправлення.
Однак, 03 травня 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Карпухіною Лілією Володимирівною було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 40906614.
Розглядаючи заяву про державну реєстрацію прав і додані до неї документи та приймаючи рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, державний реєстратор виходив з того, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Позивач вважає рішення державного реєстратора протиправним, оскільки його дії прямо суперечать засадам державної реєстрації прав, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що в свою чергу і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Чернявській Л.М., яка ухвалою від 13 листопада 2018 року передала справу до Київського районого суду м. Одеси.
Ухвалою судді від 07 грудня 2018 року справу було залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору.
На виконання вимог даної ухвали позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 3 524гривень.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.01.2019 року провадження по справі було відкрито та призначено підготовче засідання.
В подальшому, ухвалою суду від 16.04.2019 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Представник позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання представника ОСОБА_4 про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача Юридичного департаменту Одеської міської ради - Кузіна Надія Валеріївна та представник третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у задоволені позову просили відмовити, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, окрім того повідомили суд про те, що наразі за позивачем зареєстровано право власності на спірну квартиру, у зв'язку з чим предмет спору відсутній.
Відповідач державний реєстратор прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіна Лілія Володимирівна у судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином,, від в.о. начальника відділу документального та інформативного забезпечення надійшов до суду лист, в якому повідомляється про звільнення державного реєстратора за угодою сторін.
Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 05 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11342104000, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. І ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до 4.2. ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. І ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 05 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А. згідно умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку належну їй на праві власності квартиру - загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочинів.
Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом.
Через неналежне виконання умов кредитного договору у ОСОБА_1 прострочена прострочена заборгованість , яка станом на 01.07.2017 року склала 1 768 437, 61 гривень.
В подальшому, 25.04.2018 року представником AT «Дельта банк» Пономаренко Юлією Вікторівною було подано заяву про державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер заяви 27708719) на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Проте, перевіривши подані документи 03 травня 2018 року Державним реєстратором Карпухіною Лілією Володимирівною прийняте рішення № 40906614 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку із тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підставою для відмови у державній реєстрації стало те, що іпотекодержателем порушено вимоги ст.. 35-37 Закону України «Про іпотеку», іпотечного договору, а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Вивчивши матеріали справи, суд не погоджується з твердженнями позивача відносно того, що рішення державного реєстратора є протиправним, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь - який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Умовою реалізації іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки, за змістом ч. 2 ст. 590 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку» є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання, а також сплив 30-ти денного строку з моменту
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3. ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Статтею 18 Закону встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Згідно частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
Згідно частини другої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Зміст процитованих правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.
Згідно п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ від 22.12.2015 року №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору кредиту, 26 жовтня 2017 року на її поштову адресу АДРЕСА_1 було направлено Лист-вимогу про дострокове виконання умов кредитного договору, а в разі невиконання повідомлено про процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.
Однак, із поданого заявником рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.11.2017 року, не можливо встановити, що саме ОСОБА_1 отримано лист-вимогу AT «Дельта Банк» від 26.10.2017 року за № 02.4.1/1769/17, оскільки вказаний бланк рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не містить інформації про зміст поштового відправлення та яку саме кореспонденцію отримано адресатом, у зв'язку із відсутністю опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення.
Крім того, згідно зазначеного рекомендованого повідомлення лист від AT «Дельта Банк» було отримано нібито одержувачем особисто, але без зазначення підпису ОСОБА_1 , лише вказане прізвище.
Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.
Відповідно до п. 61 Правил, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Згідно п. 89 Правил, реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина.
Пунктом 105 Правил передбачено, що для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред'явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач.
Відповідно до п. 106 Правил, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
Отже, наявність факту завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, а також документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, проте з поданих позивачем документів не можливо встановити факт завершення 30- денного строку.
Щодо дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року, справа № 465/1310/17.
Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, про що, зокрема вказано в оскаржуваному рішенні.
Враховуючи викладене суд вважає, що державний реєстратор Карпухіна Лілія Володимирівна при винесені рішення діяла на підставі та в межах повноважень передбачених законодавством, а тому рішення від 03 травня 2018 року № 40906614 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є законно обґрунтованим та правомірним.
Безпідставними є вимоги позивача про зобов'язання Юридичного департаменту Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на спірну квартиру, оскільки реєстраційні дії здійснює державний реєстратор за результатом розгляду заяви у сфері державної реєстрації прав, а також така вимога є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Згідно ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Державний реєстратор - це посадова особа, яка діє від імені держави, представляє її інтереси і наділяється владними повноваженнями щодо внесення відповідних записів до реєстрів. З аналізу норм статей 6 та 10 Закону встановлено, що державними реєстраторами являються державні службовці, районних державних адміністрацій, посадові особи органів місцевого самоврядування, працівники акредитованих суб'єктів, приватні нотаріуси, приватні та держані виконавці, на яких покладено обов'язок щодо державної реєстрації.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що суб'єкт державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції суб'єкта державної реєстрації належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі 819/1849/13-а та у постанові Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року по справі К/800/22687/15.
Розглядаючи справу по суті суд бере до уваги, що сторона позивача у судове засідання не з'явилась, з клопотаннями про витребування та забезпечення доказів до суду не звертався, у зв'язку з чим, враховуючи диспозитивність процесу, справа розглядається за наявними у ній документами.
Біль того, суд звертає увагу, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 166691495 від 15.05.2019 року, вбачається що 28 березня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергієм Васильовичем було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що суд дійшов обґрунтованих висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, відшкодування судових витрат, у разі відмови у позові не підлягають.
Керуючись ст. ст. 11, 16, 203, 379, 382 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», ст.ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.
Повний текст рішення складено 20 травня 2019 року