14 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3320/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 1.380.2019.000404 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій,-
суддя в 1-й інстанції - Брильовський Р.М.,
час ухвалення рішення - 19.02.2019 року, 16:14 год.,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 25.02.2019 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 у загальній сумі 31 120 грн 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 02.11.2018 звернувся із заявою до відповідача, в якій просив виплатити недоотриману пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 включно, як внутрішньо переміщеній особі. Проте, відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що невиплата пенсії за спірний період пов'язана з тим, що відсутній порядку і механізм виплати. Вказує, що повторно звернувся із заявою до відповідача з вимогою надати інформацію про рішення яким було припинено виплату пенсії, проте отримав аналогічну відмову від 30.11.2018 №4662/Є-20/07.05-06. У зв'язку з відмовою відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 року, останній звернувся з даним позовом до суду.
13 лютого 2019 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 у загальній сумі 31120 грн 00 коп.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року уточнені позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що 19 лютого 2019 року судом першої інстанції було прийнято рішення про стягнення заборгованості у сумі 30120,00 грн, однак 21.02.2019 року він отримав довідку №21382/04.03-28, відповідно до якої сума невиплаченої пенсії становить 60615,85 грн.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким стягнути на його користь 60 615 гривень нарахованої, але невиплаченої пенсії.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами п. 7-1 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Суд встановив, що довідка від 02.07.2018 № НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_1 на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною. Доказів про її скасування відповідачем не надано.
Як передбачено п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року за №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з наступними змінами та доповненнями, припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідачем здійснено нарахування позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2018, однак не проведено її виплату у зв'язку з відсутністю порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З цього приводу суд першої інстанції зазначив, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити у повному обсязі.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України та перебуває на обліку у ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки від 02.07.2018 № НОМЕР_1.
02.11.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою №4662/Є-20 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогою виплатити недоотриману пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 включно, як внутрішньо переміщеній особі, що регулюється Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного перебування/проживання, затвердженого Постановою КМ України від 08.06.2016 №365.
30 листопада 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області скерувало на адресу ОСОБА_1 лист від 30.11.2018 №4662/Є-20/07.05-06, в якому повідомило позивача, що відповідно до поданої заяви 02.07.2018 та витягу з протоколу № 16 від 24.07.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Франківській районній адміністрації м. Львова, після надходження пенсійної справи, позивачу здійснено нарахування пенсії з 01.03.2016. У жовтні 2018 року позивачу виплачено пенсію за жовтень 2018 року, а в листопаді 2018 року виплачено пенсію за листопад 2018 року. Виплата пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 позивачу буде проводитись за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.
27 листопада 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою вх. №4973/Є-20 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просив надати інформацію про рішення яким було припинено йому виплату пенсії.
22 грудня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надало відповідь позивачу, яка викладена у листі від 22.12.2018 №4973/С-20/07.05-06. У вказаному листі відповідач повідом позивачу аналогічну інформацію та зазначив, що виплата позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 буде проводитись за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України. Також зазначено, що механізм проведення доплат за минулі періоди на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не визначений.
У зв'язку з невиплатою позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.09.2018, останній звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів встановила, що 24 січня 2019 року позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 пенсії та здійснити її виплату з 01.03.2016 по 30.09.2018 років.
13 лютого 2019 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 у загальній сумі 31120 грн 00 коп.
15 березня 2019 року у своїй апеляційній скарзі позивач посилаючись на довідку № 21382/04.03-28 просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.03.2016 по 30.09.2018 у сумі 60615 грн 85 коп.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга є фактично заявою про збільшення позовних вимог, крім того, апеляційний суд звертає увагу, що апеляційна скарга не містить обгрунтування у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права судом першої інстанції при розгляді справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 1.380.2019.000404 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Я. С. Попко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 20.05.2019 року