14 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/4429/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у справі № 166/754/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними та скасування постанови в справі про порушення митних правил,-
суддя в 1-й інстанції - Фазан О.З.,
час ухвалення рішення - 20.03.2019 року,
місце ухвалення рішення - смт. Ратне,
дата складання повного тексту рішення - 20.03.2019 року,
06.07.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби про визнання дій протиправними та скасування постанови в справі про порушення митних правил по справі №1822/20500/17 від 14.06.2017 року, якою заступником начальника Волинської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням Негрічем Л.М. його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України за порушення терміну вивезення транспортного засобу в митному режимі «транзит» та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 29.05.2016 року при його з'явленні на вимогу митниці протокол про порушення митних правил не складався . Разом з тим, пізніше дізнався, що протокол про порушення митних правил складено 30.05.2017 року без його участі.
Отже, на його думку порушені його права ,визначені ч.4 ст.494 ,498 Митного кодексу України.
Крім того, стверджує, що не подавав та не підписував жодного документу для ввезення транспортних засобів в митному режимі "транзит".
Також, немає посвідчення водія і не надавав нікому ніяких представницьких повноважень щодо себе іншим особам.
Просить визнати протиправними дії Волинської митниці ДФС та скасувати постанову про застосування адміністративного стягнення з підстав, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Ухвалою суду від 07.07.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду по причині пропуску звернення до суду.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала про причині несплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.10.2018 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 року скасовано.
Постановою від 19.12.2018 року Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалу Ратнівського районного суду від 07.07.2017 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 20 березня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідачем вчинено всі можливі дії для з'ясування фактів та обставин, що мали значення при визначенні міри відповідальності за порушення митних правил.
Крім того, позивачем не надано жодних документів та матеріалів, які б вказували на поважність порушення строків транзитного переміщення транспортного засобу. Апелянт вважає, що ним вірно кваліфіковано дії позивача та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Просить скасувати рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 березня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що факт не вивезення вищезазначеного автомобіля з України у встановлений строк позивачем не заперечується, оскільки ОСОБА_1 жодного відношення до автомобіля не мав і не має. Жодних документів на право власності чи співвласності, а також на право користування даним автомобілем не мав і не має, відтак не знає, де саме знаходиться даний автомобіль і кому фактично належить такий. Окрім того, не має водійського посвідчення та будь-яких навиків керування транспортними засобами, що унеможливлює факт ввезення транспортного засобу.
Відповідачу при прийнятті рішення про притягнення до відповідальності позивача, на підставі оцінки належних та допустимих зібраних доказів по справі необхідно було довести, що саме ОСОБА_1 мав право на керування, володіння, розпоряджання автомобілем марки «PEUGEOT -PARTNER», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації СН), оскільки ввозити автомобіль на митну територію може лише та особа, яка має законне право ним користуватись.
Такі доводи можуть мати місце лише у випадку документального підтвердження наявності відповідних записів внесених до технічного паспорта даного автомобіля, доручення на управління чи розпорядження таким, заяв про дозвіл на ввезення автомобіля, наявності копій митних декларацій чи будь-яких письмових зобов'язань про вивезення тимчасово ввезеного автомобіля, тощо.
У разі відсутності документальних відомостей про таке, звинувачення позивача у вчиненому правопорушенні слід вважати таким, яке за змістом ст. 62 Конституції України ґрунтується виключно на упереджених припущеннях та повинно тлумачитись на її користь.
Враховуючи викладене, суд констатує, що 14.06.2017 відповідач при прийнятті постанови у справі про порушення митних правил не було здобуто та наведено жодних доказів наявності права ввезення саме ОСОБА_1 на митну територію України автомобіля з метою особистого користування, в митному режимі «транзит» та у подальшому, в порушення строку встановленого МК України, не вивезення ним його за митну територію України.
Докази на яких ґрунтується обвинувачення позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ч.3 ст.470 МК України, є лише припущенням і недоліком в роботі митного органу, відтак тлумачаться на користь позивача і не можуть ставитись йому у вину.
Жодної інформації про приналежність автомобіля до країни, фізичної чи юридичної особи, надання позивачу права на користування чи розпоряджання даним автомобілем в матеріалах справи не має, як і відсутні будь-які докази отримання чи безпосередньої наявності у неї водійського посвідчення, що виключає фізичну та гіпотетичну можливість управління нею автомобілями.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Волинською митницею ДФС України встановлено, що 11 березня 2017 року позивач ввіз на митну територію України через пункт пропуску «Доманове» Волинської митниці легковий автомобіль марки «PEUGEOT -PARTNER», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації СН), в митному режимі «транзит».
Постановою Волинської митниці Державної фіскальної служби в справі про порушення митних правил по справі №1822/20500/17 від 14.06.2017 року, якою заступником начальника Волинської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням Негрічем Л.М . позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України за порушення терміну вивезення транспортного засобу в митному режимі «транзит» та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 грн.
Не погодившись з таким рішенням позивач звернувся з позовом до суду.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Розглядувані правовідносини регулюються приписами МК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), зокрема згідно ч.1 ст.381 цього Кодексу громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.
Відповідно до приписів ст.ст.90 та 93 вказаного Кодексу транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні:
1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання;
2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту;
3) бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу;
4) мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.
Статтею 95 зазначеного Кодексу встановлено строки транзитних перевезень для автомобільного транспорту, які складають 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.460 МК України вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.
З огляду на це, підставами для звільнення особи від відповідальності у вказаних випадках є аварія, дія обставин непереборної сили або протиправні дії третіх осіб, що підтверджується відповідними документами.
Відповідно до положень ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
Згідно до ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 531 ч.1 п.1,п.2 МК України передбачено, що підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідач при прийнятті постанови у справі про порушення митних правил не було здобуто та наведено жодних доказів наявності права ввезення саме ОСОБА_1 на митну територію України автомобіля з метою особистого користування, в митному режимі «транзит» та у подальшому, в порушення строку встановленого МК України, не вивезення ним його за митну територію України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у справі № 166/754/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Я. С. Попко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 20.05.2019 року