ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 травня 2019 року № 640/20553/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01001, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10)
про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити дії
Позивач, в особі Телятника Віталія Івановича (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (надалі - Відповідач) в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України, виражену в непідготовці та неподанні до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві документів, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язати уповноважених на те посадових (службових) осіб Департаменту захисту економіки Національної поліції України підготувати та подати до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві всі документи, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, при цьому враховувати пільгову вислугу, здобуту останнім до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668 (01.10.2011).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 17.01.2018 р. відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано Відповідачу протягом 20 календарних днів з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що має достатню кількість років вислуги у пільговому обчисленні, однак Відповідачем незаконно відмовлено в підготовці та поданні до органів пенсійного фонду документів для призначення пенсії з підстав недостатньої календарної вислуги років. Крім того, Позивач зазначає, що чинне законодавство не ставить право на пенсію у залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги.
Відповідач проти позовних заперечував в повному обсязі та надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що станом на 10.09.2018 р, а саме на момент звільнення зі служби в Національній поліції України, календарна вислуга років позивача становила 21 років 00 місяців 21 дні, а тому він не мав права для призначення пенсії за вислугу років, відповідно і підстав для оформлення та направлення до органів Пенсійного фонду України матеріалів для призначення пенсії за вислугу років немає.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Позивача 10.09.2018 р. звільнено з посади майором поліції оперуповноваженого відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології управління, захисту економіки у місті Києві, до п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», згідно наказу Національної поліції України №203 о/с від 16.08.2018.
Розраховуючи на отримання пенсійного забезпечення за вислугу років, 13.09.2018 р. Позивач звернувся до Відповідача із заявою про призначення відповідного виду пенсії, в якій просив підготувати та подати до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві документи, необхідні для призначення пенсії за вислугу років.
У відповідь на зазначену заяву, Листом за підписом заступника начальника Департаменту захисту економіки Національної поліції України Марчука P.M. № Т-2176 від 05.10.2018 р. повідомлено Позивача про наступне: «Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 16.08.2018 року №203 о/с Вас було звільнено зі служби в поліції з 10 вересня 2018 року за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з календарною вислугою 21 рік 00 місяців 26 днів.
Ураховуючи викладене вище інформуємо, що Ви не маєте права на призначення пенсії за вислугу років, адже умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність відповідної календарної вислуги.».
Позивач, вважає, що бездіяльність Відповідача порушує його права, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Так, Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в тому числі в Державній кримінально-виконавчій службі України, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Буквальний аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що право на призначення пенсії за вислугу років виникає за умови: 1) звільнення особи з військової служби; 2) наявність достатньої кількості вислуги років.
Судом встановлено, що Позивач не має на момент звільнення необхідної календарної вислуги років, оскільки наявні 21 роки 00 місяць та 26 днів при необхідних 23 календарних роки та 6 місяців.
Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами.
Крім того, в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.
Також, Суд звертає увагу, що вищезазначеним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 та 725/1959/17.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що Відповідач відмовляючи у призначенні пенсії діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України.
Також, Суд звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".
При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Так, посилання Позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393, якою Позивачу для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - 4 роки 10 місяців 3 днів (всього вислуга складає - 25 років 10 місяців 28 днів), Суд відхиляє, оскільки згідно ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, приписи п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 суперечать приписам ст. 12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ, а тому застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України має вищу юридичну силу.
Таким чином, Суд вважає, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить висновку, що у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя А.Б. Федорчук