Дата документу 15.05.2019 Справа № 336/505/18
Єдиний унікальний № 336/505/18 Головуючий у 1 інстанції: Голубкова М. А. провадження № 22-ц/807/1251/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
15 травня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Кочеткової І.В.
при секретарі: Остащенко О.В.
за участі: прокурора Євтушок Ю.С., представника міської ради - Лісняка Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області Вознюка Юрія Миколайовича в інтересах держави на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Запорізька міська рада про визнання права власності на земельні ділянки,
У січні ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Запорізька міська рада, про визнання права власності на земельні ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 31 липня 2002 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. ( р.№ 3122).
07 серпня 2002 року за реєстровим № 7901, в реєстровій книзі № 37 Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності на вказану частину житлового будинку за нею. Співвласником житлового будинку є ОСОБА_3 , якому належить 21/50 частина житлового будинку АДРЕСА_1 та який був також присутній при нотаріальному оформлені договору-купівлі продажу. Після нотаріального оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передала їй усі правовстановлюючі та інші документі на 29/50 частин житлового будинку та земельні ділянки, а саме: технічний паспорт, будинкову книгу, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0010 га (серія НОМЕР_1 , виданий на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року № 361/121), та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0317 га, (серія НОМЕР_2 , виданий на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року № 361/121).
У зв'язку з тим, що на той час на законодавчому рівні не був урегульований порядок відчуження земельних ділянок, які знаходилися у приватній власності, при укладенні договору купівлі-продажу зазначеної вище частини житлового будинку укласти договір відчуження земельної ділянки, яка була виділена під будівництво та обслуговування частини зазначеного житлового будинку, між нею та відповідачкою було неможливо. На теперішній час вона бажає продати належну їй на праві приватної власності частку житлового будинку, але у зв'язку з тим, що державні акти на земельні ділянки залишилася оформленими на ім'я відповідачки, укласти договір про відчуження належної їй на праві власності частки вказаного житлового будинку неможливо.
Для вирішення зазначеного питання вона через свого представника за довіреністю зверталася до відповідачки з проханням переоформити земельну ділянку у нотаріальному порядку, але відповідач відмовляється, аргументуючи відмову тим, що при оформленні договору-купівлі продажу у 2002 році усі дії, які необхідні для переходу права власності на частину житлового будинку та земельні ділянки на ім'я покупця за договором купівлі-продажу були виконані вірно - договір оформлено компетентним нотаріусом, нею були підписані усі необхідні документи та передані покупцю.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , які виділені для будівництва і обслуговування 29/50 частин житлового будинку та господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства по вирощуванню сільськогосподарських культур.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0, 0317 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , надану ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року № 361/121 для будівництва і обслуговування 29/50 частин житлового будинку та господарських споруд.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0010 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , надану ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року № 361/121 для ведення особистого підсобного господарства по вирощуванню сільськогосподарських культур.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник прокурора Запорізької області Вознюк Ю.М. в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції постановлено за неправильного застосування норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 120 ЗК України, ст. 122 ЗК України та із порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 76-80, 263, 264 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору та вибуття з комунальної власності земельної ділянки.
У відзиві на скаргу Запорізька міська рада визнає її доводи обґрунтованими, тому просить задовольнити.
Представник ОСОБА_1 , будучи повідомлена про судове засідання апеляційного суду, надала заяву про розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, прокурора та представника Запорі-
зької міської ради, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обгрунтова-
ність рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М., р.№ 3122.
07 серпня 2002 року за реєстровим № 7901 в реєстровій книзі № 37 Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності на вказану частину житлового будинку за нею.
Співвласником житлового будинку є ОСОБА_3 , третя особа за даним позовом, якому належить 21/50 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
Проте земельні ділянки за вказаною адресою предметом купівлі-продажу не були.
Так, ОСОБА_1 надала Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0010 га (серія НОМЕР_1 , виданий на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року №361/121) та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0317 га, (серія НОМЕР_2 , виданий на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 1998 року №361/121), видані на ім'я ОСОБА_2 .
Отже, користувачем і власником земельних ділянок за вказаною адресою за документами залишається на теперішній час ОСОБА_2 .
В позові ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на дві земельні ділянки, оскільки вона з 2002р. володіє ними, ОСОБА_2 передала їй всі документи на землю, нею сплачується земельний податок, тому відповідно до положень ст.ст. 120, 125 ЦК України за загальним принципом цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розміщений, вона є фактично їх власником та просила визнати це право власності в судовому порядку.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими такі вимоги позивача та задовольнив позов в повному обсягу, визнавши право власності за позивачем на дві земельні ділянки, розташовані за адресою належної їй частки житлового будинку.
В апеляційній скарзі заступник прокурора зазначає, що таке рішення постановлено з порушенням норм матеріального права та інтересів держави, оскільки суд безпідставно визнав право власності на земельні ділянки за позивачем, зокрема, з порушенням порядку надання у власність земельної ділянки, що вже була об'єктом права власності, та безпідставно розпорядився іншою земельною ділянкою, яка перебувала в користуванні відповідача, але належала територіальній громаді, визнавши на неї право власності за позивачем.
Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги прокуратури, колегія знаходить їх обгрунтованими з огляду на такі обставини.
За змістом ст. 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи ч. ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, вказаного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 ст. 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства, установи та організації; релігійні організації України, статути яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; ПАТ залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників та наймачів квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Таким чином, вказані вище речові права є різними за обсягом правомочностей і право користування є обмеженим у порівнянні з правом власності щодо її розпорядження, а саме, визначення правової долі землі.
Право користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельним кодексом України (ст. 78, 92, 93, 102-1,116, 123), а також іншими законами, що видаються відповідно до них (Закон України «Про оренду землі», Цивільний кодекс України тощо).
Згідно зі ст. 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Підстави та порядок набуття права на землю із земель державної та комунальної власності врегульовано ст. ст. 116, 118 ЗК України, згідно з якими громадяни набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.07.1998 серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 30.06.1998 № 361/121, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0010 га для ведення особистого підсобного господарства по вирощуванню сільськогосподарських культур.
Застосовуючи механізм, передбачений ч. 1 ст. 120 ЗК України, суд визнав право власності на вищевказану земельну ділянку, яка перебувала у ОСОБА_2 , за позивачем, тим самим у порушення ст. ст. 116, 118, 122 ЗК України розпорядився землею, внаслідок чого остання незаконно вибула із власності територіальної громади м. Запоріжжя.
При цьому будь-яких звернень до органу місцевого самоврядування щодо отримання у власність або користування вищенаведеної земельної ділянки у порядку, визначеному законом, зі сторони позивача, матеріали справи не містять.
Відповідно до положень статті 120 ЗК Україні у редакції, чинній на час укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 , право власності на земельні ділянки, які вже були об'єктом права власності інших осіб, набувалось лише на підставі цивільно-правових угод, але земельна ділянки площею 0,0317 га предметом купівлі-продажу за цим договором не була.
А тому у суду не було підстав у відповідності до цієї норми у іншій редакції, яка набрала чинності значно пізніше, визнавати право власності за позивачем на вказану земельну ділянку.
Більш того, суд визнав право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку одночасно із порушення порядку, визначеного ст. ст. 79-1, 198 ЗК України, який є чинним при набутті права власності на земельні ділянки на теперішній час, та дотримання якого є обов'язковим.
Врегульовуючи відносини здійснення права користування, володіння та розпорядження, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, і лише після їх проходження та у разі неможливості реалізації свого права чи наявності спору з цих питань, особі гарантується судовий захист. При цьому кожному без винятку не надано право таким захистом зловживати та нівелювати закон.
Колегія погоджується, що ОСОБА_1 не вичерпала можливості в законний спосіб оформити земельні ділянки, але не намагалась це зробити, тому підстав для захисту її прав в обраний спосіб не мається.
За вказаних обставин, колегія, визнавши апеляційну скаргу заступника прокурора обґрунтованою, у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду із ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення та ухвалюючи нове, колегія у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь прокуратури у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
Так, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2019р. за подання апеляційної скарги прокуратурі визначено до сплати судовий збір в сумі 1057,20 грн. ( а.с. 90). Але на виконання вимог ухвали прокуратурою Запорізької області було фактично сплачено судовий збір в сумі 1065 грн. ( а.с. 93).
Тому з позивача слід стягнути на користь прокуратури судовий збір в сумі 1057,20 грн.
В окремій заяві № 05/2-2057-19 від 15.02.2019р. прокуратура Запорізької області просить повернути зайво сплачену суму судового збору у 7,80 грн. ( а.с. 94-95).
Згідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (з наступними змінами), повернення судового збору здійснюється, зокрема, за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
В силу вимог ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
До такого судового рішення прирівнюється також і постанова, якою вирішується спір по суті, а також питання щодо розподілу судових витрат у справі, зокрема, і їх повернення при зайвій сплаті.
Встановлено, що Прокуратурою Запорізької області при подачі до апеляційного суду вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у більшому розмірі - 1065 грн., зокрема, надмірно сплачено 7 грн. 80 коп., за платіжним дорученням № 215 від 08 лютого 2019 року на реквізити:
Платник: Прокуратура Запорізької області
Код: 02909973
Банк платника: Державна казначейська служба України, м. Київ
Код ЕДРПОУ отримувача: 38025409
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
Код банку: 899998
Отримувач УК у м. Зап./Вознесенівс./22030101
Номер рахунку отримувача: 34313206080011
Сума: 1065 (одна тисяча шістдесят п'ять гривень)
Призначення платежу: *;101;02909973;КПКВК0901010КЕКВ2800-1065,00;
22030101Суд.зб.(Зап.апеляц.суд) за апеляц. скаргу у справі №336/505/18 (НП№05/2-2075-19).
Пер.до бюд.повн.,безПДВ;;;
Згідно зі ст. 7 ч. 3 Закону України "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
При вищевикладених обставинах, вважається необхідним задовольнити заяву першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління Карман Василя Васильовича про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 7 грн. 80 коп. за платіжним дорученням № 215 від 08 лютого 2019 року.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області Вознюка Юрія Миколайовича в інтересах держави задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2018 року у цій справі скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області судовий збір в сумі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень.
Заяву першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління Карман Василя Васильовича про повернення надмірно сплаченої суми судового збору задовольнити.
Повернути Прокуратурі Запорізької області надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 7 (сім) гривень 80 копійок відповідно до платіжного доручення № 215 від 08 лютого 2019 року.
Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області повернути Прокуратурі Запорізької області надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 7 грн. 80 коп. (сім гривень вісімдесят копійок) за платіжним дорученням № 215 від 08 лютого 2019 року на реквізити: Платник: Прокуратура Запорізької області; Код: 02909973; Банк платника: Державна казначейська служба України, м. Київ; Код ЕДРПОУ отримувача: 38025409; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку: 899998; Отримувач УК у м. Зап./Вознесенівс./22030101; Номер рахунку отримувача: 34313206080011; Сума: 1065 (одна тисяча шістдесят п'ять гривень); Призначення платежу: *;101;02909973;КПКВК0901010КЕКВ2800-1065,00;22030101 Суд.зб.(Зап.апеляц.суд) за апеляц. скаргу у справі №336/505/18 (НП№05/2-2075-19). Пер.до бюд.повн.,безПДВ;;;
Копію постанови разом з оригіналом платіжного доручення № 215 від 08 лютого 2019 року направити Прокуратурі Запорізької області.
Замість оригінала платіжного доручення про сплату судового збору № 215 від 08 лютого 2019 року до матеріалів справи долучити його копію.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 17 травня 2019 року.
Головуючий:
Судді: