Дата документу 14.05.2019 Справа № 335/3358/19
Єдиний унікальний №335/3358/19 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/1926/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«14» травня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири,
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 174 632 грн. матеріальної шкоди та 30 000 грн. моральної шкоди.
ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт (заборона відчуження) на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування заяви посилалась на те, що відповідач має намір відчужити належну їй квартиру, що підтверджується оголошенням про продаж вказаної квартири на сайті оголошень «ОЛХ», продаж квартири може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, враховуючи ціну позову.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на реальність загрози відчуження вищезазначеної квартири відповідача, розмір позовних вимог, відсутність інформації щодо іншого майна відповідача, необґрунтованість ухвали суду, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальна вартість квартири перевищує розмір завданої шкоди, позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання можливого судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду з наступних підстав.
Частиною 1 ст.317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За положеннями ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, в якому просить стягнути з відповідача 174 632 грн. матеріальної шкоди та 30 000 грн. моральної шкоди а також судові витрати.
ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт (заборона відчуження) на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №158130282від 01 березня 2019 року відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 67,95 кв.м., житловою площею 45,64 кв.м. (а.с. 26-27).
Докази того, що квартира відповідача має значно вищу ринкову вартість, ніж ціна заявленого позову, в матеріалах справи відсутні, а тому вказані висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях.
Враховуючи, що спір має майновий характер, для виконання майбутнього рішення суду позов має бути забезпечений.
Статтею 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що між сторонами дійсно наявний майновий спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, колегія суддів, враховуючи співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що найбільш доцільним буде забезпечення заявленого позову шляхом заборони відчуження вищезазначеного нерухомого майна відповідача. Заборона відчуження не обмежить прав відповідача на користування та володіння квартирою, що відповідає положенням ст. 11 ЦПК України щодо пропорційності у цивільному судочинстві.
На підставі зазначеного доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,95 кв.м., житловою площею 45,64 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року про відмову в забезпеченні позову у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Заборонити відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,95 кв.м., житловою площею 45,64 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
Адреса проживання та інші анкетні дані сторін:
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ).
ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ).
Постанова підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення документу до виконання - до 14 травня 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 17 травня 2019 року.
Головуючий
Судді: