Дата документу 15.05.2019 Справа № 314/3095/15-ц
ЄУН 314/3095/15 Головуючий у 1 інстанції Кіяшко В.О.
Провадження №22ц/807/82/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
15 травня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.
суддів: Бєлки В.Ю.
Онищенка Е.А.
при секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 травня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що між ЗАТ «Промінвестбанк» та позивачем було підписано кредитний Договір №47/3-133к/о від 19.09.2007 року. Як вказує позивач, кредитний договір є недійсним з огляду на те, що істотна умова договору (порядок видачі та погашення кредиту) - не відповідає вимогам діючого законодавства, грошові кошти не було надано та неможливо було надати, поточний рахунок 2620 позивачу для надання кредиту не було відкрито, договори на інші рахунки з ним не укладалися через порушення Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати недійсним кредитний договір.
У вересні 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що в 2012 році між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестеційний банк» (правонаступник ЗАТ «Промінвестбанк») було укладено Договір відступлення прав вимоги, згідно вище вказаного договору відбулося відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит № 47/3-133 к/о від 19.09.2007, відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15000 доларів США. В забезпечення виконання умов договору між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Банк свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит у встановленому розмірі. ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання у зв'язку з чим станом на 31.08.2015 заборгованість по кредиту становить 94757,82грн.
Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 94757,82грн.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є невідповідність висновків експерта фактичним обставинам справи. ПАТ «Альфа-Банк» жодного разу не отримував ні від експерта, ні від суду будь-яких письмових клопотань з метою витребування додаткових доказів. У випадку отримання даного клопотання Банк мав би можливість надати відповідні докази чи пояснення. Крім того, наявність невиконаних зобов'язань Відповідача щодо повернення кредиту підтверджується розрахунком заборгованості. Матеріали справи не містять доказів спростування наданого Позивачем розрахунку заборгованості, Відповідачем контр розрахунок не надано. Висновки експерта не спростовують поданого Банком розрахунку заборгованості. Суд першої інстанції не мав брати до уваги висновок судово-економічної експертизи як належний та допустимий доказ у цій справі, оскільки є неповним, виконаний лише в об'ємі наданих судом першої інстанції на дослідження документів експерту, не узгоджуються з наявними у цій справі доказам.
ОСОБА_1 також звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не звернув уваги та не встановив факт того, що особовий поточний рахунок на ім'я ОСОБА_1 не був відкритий, тобто сторонами не було досягнуто згоди щодо його відкриття, в порушення вимог п.3.4. Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05 2007 року №168, що унеможливило надання кредиту в іноземній валюті. Крім того, кредитний договір №47/3-133к/о від 19.09.2007 року не містить особового поточного рахунку ОСОБА_1 , тобто не встановлена його істотна умова, відсутні рахунок з якого надаються (перераховуються) грошові кошти на поточний рахунок та видаються з операційної каси банку.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ПАТ «Альфа-Банк» задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання договору недійсним у силу статті 215 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 19.09.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Промінвестбанк» було підписано кредитний Договір № 47/3-133к/о, відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.1, 5.1.1 та п.7.3 якими Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, з кінцевим строком повернення не пізніше 10.09.2022 року, у вигляді строкового кредиту у сумі 15000 доларів, за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 12,9 річних.
Відповідно до ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладанні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, судом вірно встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст.. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості.
Суд першої інстанції вірно встановив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19.09.2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Промінвестбанк» було підписано кредитний Договір № 47/3-133к/о, відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.1, 5.1.1 та п. 7.3 якими Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, з кінцевим строком повернення не пізніше 10.09.2022 року, у вигляді строкового кредиту у сумі 15000 доларів, за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 12,9 річних (т. 1 а.с. 10-14).
В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Підписи під кредитним договором і договором поруки від 19.09.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оскаржувались.
Доводи апеляційної скарги про неотримання кредитних коштів та неможливість сплати коштів через відсутність належного рахунку спростовуються тим, що до 31.07.2013 позичальник за кредитом ОСОБА_1 виконував обов'язок щодо погашення заборгованості за договором (т. 2 а.с.177).
Звертаючись до суду з позовом до банку про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору, ОСОБА_1 не оспорював кредитний договір з підстав його безгрошовості, або отримання коштів за договором в меншій кількості, ніж передбачено договором відповідно до положень ст.1051 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 не заявлялись позовні вимоги про безгрошовість правочину, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв як доказ висновок судово-економічної експертизи №314/3095/15-ц від 28.12.2016 року, про те, що експерту не надається можливості документально підтвердити операцію з видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за спірним договором та факт погашення кредиту позичальником.
Виконання умов кредитного Договору № 47/3-133к/о підтверджується наданням кредитних коштів шляхом видачі готівки через касу, у сумі 15000 доларів, що підтверджується ксерокопією та оригіналом Заяви на видачу готівки № 1 від 20 вересня 2007 року (т. 1 а.с. 170).
За приписами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Доводи апеляційної скарги про те, що позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою не є обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України від 12.07.2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
Згідно ст..99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Положеннями ч. 2 ст. 192 та ч.3 ст. 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею другою Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
Відповідно до ст.ст. 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена в п. «в» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п.1 розділу П Закону України від 15.02.2011 року № 3024-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що надані банком розрахунки не відповідають вимогам укладеного договору та закону, що встановлено висновком експерта № 314/3095/15-ц від 28.12.2016 року. Як підставу для відмови в задоволенні позову суд виходив з того, що у справах даної категорії банком серед іншого має бути доведено й розмір заборгованості, вимогу про стягнення якої він заявив, відтак й відповідність проведених банком нарахувань за кредитом за кожним із видів таких нарахувань. В той же час, з точки зору суду, в даному випадку вказані вимоги в повному обсязі виконані не були, оскільки представлені банком до суду розрахунки не відповідають вимогам укладеного кредитного договору та закону, що прямо було встановлено висновком експерта № №314/3095/15-й від 28.12.2016 (т. 2 а.с. 93-94) за результатами проведення по справі судової економічної експертизи. Інших розрахунків заборгованості за кредитом, які б відповідали умовам договору та положенням закону, банком до суду представлено не було. При цьому у суду відсутня можливість самостійно встановити наявність та розмір такої заборгованості, оскільки кожне з неналежно здійснених нарахувань, відтак і наступне неналежне нарахування проведених платежів, веде до зміни усіх без винятку показників за кредитом.»
Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами (т. 1 а.с. 180-191). Відповідно до Договору та чинного законодавства Покупець набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій.
Згідно вищезазначеного Договору відбулося відступлення Права вимоги договором про іпотечний кредит № 47/3-133 к/о від 19.09.2007 року, що було укладено між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк".
Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
19 вересня 2007 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № 47/3-133 к/о (т. 1, а.с. 156-158), згідно умов якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 15 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором па іпотечний кредит.
Банк (кредитор) свої зобов'язання за договором про іпотечний кредит виконав з повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у сумі 15000,00 дол. США, проте ОСОБА_1 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, чим порушив істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 31.08.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 4369,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ дату розрахунку становить 92579,11 грн., та по відсотках в розмірі 100,63 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 2131,89 грн.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити кредитору неустойку (штраф, пеня). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошові сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушень боржником зобов'язання.
Положеннями ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У зв'язку з систематичним порушенням Боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого Кредитного договору була нарахована неустойка: пеня - 2,21 дол. США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає - 46,82 грн.
За приписами статей 266, 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
З огляду на зазначене розмір неустойки становить: пеня - 2,21 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 46,82 грн.
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника, що випливають з Договору, відповідно до ст. 553 ЦК України 19.09.2007 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 уклали Договір Поруки № 47/3-135 п/о (т. 1 а.с. 171).
Згідно Договору поруки, ОСОБА_2 , як поручитель поручається за виконання ОСОБА_1 обов'язків, які виникли на підставі Договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ст. 543 Цивільного Кодексу України Позичальник і Поручитель несуть солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань за Договором, а тому Банк має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і будь-кого з них окремо.
Згідно до умов Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Відповідачами будь-яких обов'язків, встановлених Договором, в тому числі у разі затримання сплати частини Кредиту та/або процентів за його користування, щонайменше на один календарний місяць, Банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язання з повернення Кредиту за Договором.
На виконання умов Договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була направлена Вимога про досудове врегулювання спору (т. 1 а.с. 176). Вказана вимога виконана не була.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що факт отримання готівкових коштів у сумі 15 000 доларів США підтверджується, заявою на видачу готівки № 1 від 20 вересня 2007 року, оригінал та копія якої є додатком до матеріалів справи.
Єдиним доказом на який посилається суд першої інстанції, як підставу для відмови в позові ПАТ «Альфа-Банк є висновок експерта № №314/3095/15-й від 28.12.2016 року, зазначаючи, що експертом зроблено однозначні висновки, які не спростовані ПАТ «Альфа-Банк».
Проте, колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком, оскільки згідно ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст.212 цього Кодексу.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Положеннями статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Альфа-Банк» в своїх письмових запереченнях вказував на невідповідність висновків експерта фактичним обставинам справи. Суд для повного та всебічного розгляду справи не направляв ПАТ «Альфа-Банк» письмових клопотань з метою витребування додаткових доказів.
Вищевказана позиція підтверджується висновками Верховного Суду у справі за № 61-229св18 від 14.05.2018 року за аналогічними правовідносинами: «Колегія суддів відхиляє доводи особи, яка подала касаційну скаргу, з посиланням на неврахування судом апеляційної інстанції висновку судово-економічної експертизи, оскільки останній є неповним, виконаний лише в об'ємі наданих судом першої інстанції на дослідження документів експерту, не узгоджується із наявними у вказаній справі належними, письмовими доказами в їх сукупності».
Колегією суддів встановлено, що судовий експерт у матеріалах судово-економічної експертизи надає правову оцінку умовам та положенням кредитного договору, що виходить за межі компетенції судового експерта.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали цивільної справи не містять доказів спростування наданого Позивачем розрахунку заборгованості, Відповідач по справі контр розрахунок не надавав. Висновки експерта не спростовують поданого розрахунку заборгованості.
Суд першої інстанції не мав брати до уваги вищезазначений висновок судово-економічної експертизи у цій справі як належний, допустимий доказ в обґрунтування позову Банку у цій справі, оскільки останній є неповним, виконаний лише в об'ємі наданих судом першої інстанції на дослідження документів експерту, не узгоджуються з наявними у цій справі належними, письмовими доказами в їх сукупності, суперечить останнім.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що питання, які були поставлені експерту судом першої інстанції є фактичними обставинами вказаної справи та мали встановлюватися саме судом першої інстанції, а не експертом, та підтверджуватися не висновком експерта, а належними письмовими доказами, якими у даному випадку є докази ПАТ «Альфа Банк, а саме: розрахунок заборгованості за кредитом, виписки по особистому рахунку відповідача, заява на видачу готівки.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №47/3-133 к/о від 19.09.2007 року, яку позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» у розмірі 94757 (дев'яносто чотири тисячі сімсот п'ятдесят сім) гривень 82 коп.
Так, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення коштів за кредитним договором, ухваливши у вказаній частині нове рішення.
В силу вимог ч.1,13ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат отже, необхідно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» понесені судові витрати по 710,69 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити .
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати, та прийняти в цій частині нову постанову, за якою:
«Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №47/3-133 к/о від 19.09.2007 року у розмірі 94757 (дев'яносто чотири тисячі сімсот п'ятдесят сім) гривень 82 коп.,
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» понесені судові витрати по 710 грн. 69 коп. з кожного.
В іншій частині рішення залишити без змін.»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 17 травня 2019 року.
Головуючий:
Судді: