Дата документу 17.05.2019 Справа № 335/9640/18
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/9640/18Головуючий у 1-й інстанції Геєць Ю.В. Повний текст рішення складено 15.02.2019 року.
Пр. № 22-ц/807/1621/19Суддя-доповідач Гончар М.С.
17 травня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» про захист прав споживача
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-3), в якому просив визнати незаконними дії відповідачів щодо нарахування обсягу та плати за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_1 за показниками загальнобудинкового газового лічильника з лютого 2017 року по теперішній час, зобов'язати відповідачів здійснити перерахунок плати за газ у квартирі АДРЕСА_1 за період з лютого 2017 року по день прийняття рішення, виходячи з діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян для приготування їжі, в квартирах, в яких не встановлено індивідуальні газові лічильники.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 , в якій він зареєстрований та проживає. Квартира забезпечена комунальною послугою газопостачання з режимом використання газу для приготування їжі. В квартирі зареєстровано 4 особи.
З лютого 2017 року відповідачі почали здійснювати облік спожитого газу не за передбаченими законодавствам нормами споживання, а за показниками лічильника, встановленого ПАТ «Запоріжгаз» з власної ініціативи на весь багатоквартирний будинок, про що позивачу стало відомо при оплаті комунальних платежів.
Позивач вважає, що відповідач ПАТ «Запоріжгаз» всупереч рішенню Запорізької міської ради № 60 від 28.09.2016 року та ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не встановив індивідуальні лічильники газу в квартиру, а встановив з власної ініціативи та без погодження з мешканцями будинковий вузол обліку природного газу.
Вважає дії відповідачів щодо нарахування плати за спожитий газ за показниками загального будинкового газового лічильника такими, що порушують права позивача, як споживача.
Позивач звертався до відповідача ПАТ «Запоріжгаз» з заявами про перерахунок плати за газопостачання в його квартиру за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року, проте йому було відмовлено відповідачем в перерахунку.
Ухвалою суду першої інстанції (а.с.18) провадження у цій справі відкрито.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року (а.с. 111-114) в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 116-119) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 121).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 18 березня 2019 року (а.с. 122), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 126).
Учасники цієї справи отримали копію ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у цій справі (а.с. 124, 134). Відводів суддям апеляційного суду у цій справі учасниками цієї справи не заявлено.
Крім того, в силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення … судді в інших справах…(а.с. 46-53, 131-132) не може бути підставою для відводу.
Підстави для самовідводів суддів апеляційного суду у цій справі відсутні.
Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає у будинку АДРЕСА_2 , та є споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою.
Постачання природного газу мешканцям (споживачам) на території міста Запоріжжя здійснює суб'єкт господарювання ПАТ «Запоріжгаз», який відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» кваліфікується як оператор газорозподільної системи (далі оператор ГРМ).
Абзацом 2 пункту 1 глави 3 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем визначено, що споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
У відповідності до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням ст. ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу. Згідно п. 4 глави 3 розділу VI п.4 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (п.4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).
Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об'єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об'єму споживання природного газу, крім іншого мають містити норми споживання природного газу у розрізі 12 календарних місяців (норма застосовується щодо побутових споживачів без лічильника газу).
У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується НКРЕКП та оприлюднюється в установленому порядку (згідно із пунктом 32 статті 1 та абзацом другим частини першої статті 12 Закону про ринок газу).
Ліцензія на провадження господарської діяльності на ринку природного газу, пов'язаної, зокрема з його транспортуванням, розподілом, постачанням видається НКРЕКП у встановленому законодавством порядку (згідно із частиною третьою статті 9 Закону про ринок газу).
Постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Постанова НКРЕКП № 2498), затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір розподілу газу). Згідно із пунктом 1.1. Типового договору розподілу газу цей типовий договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Відповідно до абзацу шостого пункту 1.4. Типового договору розподілу газу оператором ГРМ є певний, конкретизований у підписаному договорі, оператор газорозподільної системи, що здійснює розподіл природного газу на підставі ліцензії. Споживач - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ (абзац тринадцятий пункту 1.4. Типового договору розподілу газу). Постачальник - суб'єкт господарювання, з яким Споживач в установленому порядку уклав договір постачання природного газу (абзац одинадцятий пункту 1.4. Типового договору розподілу газу).
Відповідно до пункту 1.2. Типового договору розподілу газу його умови є однаковими для всіх споживачів України.
Згідно із пунктом 1.3. Типового договору розподілу газу цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов Типового договору розподілу газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти такий договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Дані умови аналогічні умовам пункту 1.3. Типового договору постачання газу.
Абзац третій пункту 3.1. Типового договору розподілу газу передбачає, що за відсутності у споживача договору постачання природного газу та/або виділених його постачальником підтверджених обсягів для потреб споживача на відповідний календарний період споживач не має права використовувати (споживати) природний газ із газорозподільної системи.
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).
У відповідності до вказаного в ПАТ «Запоріжгаз» було сформовано та направлено Споживачу заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до персоніфікованих даних заяви-приєднання, Споживачеві, як суб'єкту ринку природного газу було присвоєно персональний ЕІС-код № 56ХМ14А304465309, а облік постачання (розподілу) природного газу на об'єкті останнього здійснювався розрахунковим методом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року «Про норми споживання природного газу у разі відсутності газових лічильників».
За наслідками направлення Оператором ГРМ Заяви-приєднання до договору розподілу природного газу, з боку Споживача Заяву-приєднання до договору розподілу природного газу на адресу Оператора ГРМ, не було повернуто та не було подано заяви про припинення розподілу газу на його об'єкт.
У подальшому позивач протягом 2016 - 2017 років здійснював оплату спожитого природного газу на підставі наданих йому з боку його постачальника ТОВ «Запоріжгаз збут» відповідних рахунків за послуги з газопостачання. Зазначений факт підтверджується Позивачем у позовній заяві.
За вказаним вбачається, що факт оплати позивачем спожитого природного газу підтверджує споживання газу останнім, а отже є діями, які засвідчують бажання останнього укласти договір розподілу природного газу, що у підсумку є фактом приєднання до умов договору розподілу природного газу (акцептуванням договору розподілу природного газу) на умовах, що зокрема визначені в персоніфікованих даних відповідної заяви-приєднання.
Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
Позивач у цій справі не заявляв позовні вимоги, які б ґрунтувалися на порушенні відповідачем Типового договору постачання газу або Типового договору розподілу газу.
Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що позивачем належним чином не спростовано факт підписання ним заяви-приєднання, згідно з якою він приєднався до Типового договору розподілу газу.
Якщо позивач вважає, що відповідачем порушено умови Типового договору постачання газу та/або Типового договору розподілу газу, іншого договору, який є чинним для сторін спору у відповідності до умов законодавства, зокрема не виконано інші договірні зобов'язання, то він має можливість звернутись до суду за захистом своїх прав, належним чином аргументувавши свої вимоги до відповідача.
Особливості встановлення лічильників газу споживачам визначаються Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач звертався до суду із позовом до ПАТ «Запоріжгаз» про захист прав споживачів (справа 335/7512/17) в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не встановлення лічильнику природного газу у його квартирі та зобов'язати відповідача забезпечити встановлення та встановити такий лічильник за рахунок коштів відповідача. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2017 року у цій справі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01.03.2018 року, у задоволені позову відмовлено (а.с. 46-53, 131-132).
За приписами п.п. 2, 3 ст. 1 цього Закону комерційний (приладовий) облік природного газу (далі - облік природного газу) це - визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягу споживання та/або реалізації природного газу, на підставі якого проводяться взаєморозрахунки між споживачами природного газу та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, а лічильник газу це - засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам'ятовування та відображення об'єму газу, що проходить через нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу (індивідуальних або загальнобудинкових) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.
У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 3 цього Закону фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
За приписами ст. 4 цього Закону виконавцями робіт із встановлення вузлів обліку природного газу є суб'єкти господарювання, що: здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; отримали відповідні дозволи для виконання робіт із встановлення вузлів обліку природного газу.
Таким чином, виходячи з наведених вище вимог законодавства, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані в термін до 01.01.2018 року для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі, забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних або загальнобудинкових, що забезпечить 100% облік природного газу такими споживачами.
Вказані приписи Закону кореспондуються з нормами Кодексу ГРМ.
Так, розділ Х Кодексу ГРМ визначає особливості приладового обліку природного газу.
Зокрема п.10 гл. 1 цього розділу визначено, що установлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
При цьому особливості організації обліку газу в багатоквартирних будинках та гуртожитках передбачено Кодексом ГРМ в його главі 5 розділу ХІ, де визначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ (п. 1 цієї глави).
П. 2 цієї глави передбачено, що у разі наявності ВОГ природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків або гуртожитків, визначення об'єму спожитого природного газу мешканцями зазначених об'єктів здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (далі - Тимчасове положення).
Згідно із п. 4 Тимчасового положення рішення про необхідність об'єднання споживачів в єдину групу приймає оператор газорозподільної системи.
Ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем.
Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.
У разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти.
Таким чином, обов'язок суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, в частині забезпечення встановлення до 01.01.2018 року для групи населення, визначеної ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильниками природного газу, має виконуватись через встановлення як індивідуальних так і загальнобудинкових лічильників, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.
Крім того, постановою НКРЕКП 30.09.2015 № 2498 затверджено нову форму Типового договору розподілу природного газу, яка є загальнодоступною.
Зміст умов даного договору становить певний обсяг прав та обов'язків для кожної з сторін договору. Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, а його умови однакові для всіх споживачів України, вони розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем (п. п. 1.1, 1.2 Договору).
Умовами даного договору надання послуг з розподілу не пов'язано з наявністю обов'язку у Оператора ГРМ встановити споживачу в його квартирі лічильник газу за кошти Оператора ГРМ, яким буде забезпечено персоніфікований (індивідуальний) облік розподіленого споживачеві газу. Відповідно умовами договору не передбачено і права у споживача вимагати у Оператора ГРМ запровадження заходів з забезпечення комерційного обліку розподіленого йому газу у такий спосіб.
Напроти цього в п. 5.5. Договору передбачено право Оператора ГРМ якщо об'єкт Споживача розміщений в багатоквартирному будинку (гуртожитку), що обладнаний загальнобудинковим лічильником газу чи на групу будинків (гуртожитків), здійснювати визначення об'єму розподіленого та спожитого природного газу за Споживачем здійснюється з урахуванням Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620, що відповідно забезпечується правом Оператора на встановлення саме за рішенням останнього загальнобудинкових лічильників.
ПАТ «Запоріжгаз» було розроблено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Запоріжгаз» на 2016 - 2025 роки, який було подано до НКРЕКП на затвердження. Постановою НКРЕКП від 24.03.2016 року № 393 (зі змінами) затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Запоріжгаз» на 2016 - 2025 роки та джерела їх фінансування.
1 розділ даного Плану становить Інвестиційна програма ПАТ «Запоріжгаз» на 2016 рік, якою передбачено забезпечення населення лічильниках газу до 01.01.2021 року. З урахуванням технічних та економічних чинників визначено заходи з забезпечення лічильниками у спосіб або встановлення індивідуальних або загальнобудинкових лічильників.
Відповідно до цієї Інвестиційної програми передбачено встановлення єдиного будинкового вузла обліку (загальнобудинкового лічильника) для забезпечення споживачів категорії населення, незабезпечених лічильниками, що мешкають в багатоквартирному будинку АДРЕСА_3 .
На виконання вищенаведеної Інвестиційної програми відповідно до приймання комерційного вузла обліку газу в експлуатацію від 18.01.2017 року за адресою: АДРЕСА_3 , було встановлено загальнобудинковий лічильник та з 01.02.2017 року здійснюється нарахування за спожитий природний газ за загальнобудинковим лічильником.
В контексті вищевикладеного встановлення індивідуальних лічильників газу, є заходом забезпечення лічильниками газу споживачів категорії населення, поряд з заходом за яким забезпечення лічильниками здійснюється шляхом встановленням загальнобудинкових лічильників газу.
Судом першої інстанції будо правильно встановлено, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення зі сторони ПАТ «Запоріжгаз», як оператора ГРМ в частині ініціативи влаштування загальнобудинкового ВОГ.
Нарахування обсягу та плати за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_1 за показниками загальнобудинкового газового лічильника з лютого 2017 року відповідає нормам чинного законодавства України.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними дій відповідачів щодо нарахування обсягу та плати за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_1 за показниками загальнобудинкового газового лічильника з лютого 2017 року по теперішній час, а тому суд першої інстанції в задоволенні позову в цій частині у цій справі правильно відмовив.
Окрім того, слід зауважити, що необхідною умовою для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок плати за газ у квартирі АДРЕСА_1 за період з лютого 2017 року по день прийняття рішення, виходячи з діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян для приготування їжі, в квартирах, в яких не встановлено індивідуальні газові лічильники, є визнання неправомірними дій відповідача в частині нарахування плати за надані послуги, разом з цим під час судового розгляду судом не встановлено неправомірності дій відповідача щодо нарахування обсягу та плати за спожитий газ за показниками загально будинкового газового лічильника, тому в задоволені цих позовних вимог суд першої інстанції також правильно відмовив.
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та відмовив останньому у задоволенні позову у цій справі у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи позовної заяви позивача, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_1
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивачем апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Крім того, встановлено що позивач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 2 групи довічно (посвідчення, копія а.с. 6), був звільнений в силу вимог закону від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 17.05.2019 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.