Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 травня 2019 р. № 2040/6148/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Заічко О.В.,
при секретареві судового засідання - Абоян І.І.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 23.04.2018 року про відмову в здійсненні оформлення, виготовлення і видачі громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року; зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення, виготовлення і видачу громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення приписів чинного законодавства не було здійснено йому оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 45-річного віку за заявою від 17.04.2018 року та безпідставно відмовлено у видачі посвідки.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у письмовому провадженні.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, з огляду на доводи наданого суду відзиву на позов, в контексті того, що рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 23.04.2018 року, яке складено відносно позивача, прийнято на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством. Водночас, зобов'язання Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу позивачу посвідку, є втручанням в його дискреційні повноваження.
Представник позивача надав відповідь на відзив в контексті помилковості доводів відповідача.
Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу в письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено , що позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Грузії, 17.04.2002 року рішенням відділу ГП та ІС УМВС України в Харківський області був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії до 17.04.2004 року.
23.04.2004 року рішенням ВГІРФО УМВС України в Харківський області позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії - безстроково.
23.06.2010 року рішенням ВГІРФО УМВС України в Харківський області позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 терміном дії - безстроково.
Вказані обставини викладені у відповідях відповідача на адвокатські запити представника позивача ( а.с.25-30).
17.04.2018 року позивач звернувся з письмовою заявою до Основ'янського РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про здійснення йому обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 23.06.2010 року у зв'язку з досягненням 45-річного віку, до якої додано необхідний пакет документів.
Рішенням відповідача від 23.04.2018 року позивачеві було відмовлено в оформленні посвідки на підставі пп.6 п.17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 ( а.с.31).
Як вказував позивач у позові, жодних правових підстав, визначених п.17 станом на час прийняття рішення, не існувало.
Відповідач, у відзиві, у свою чергу, застосування пп.6 п.17 Порядку обумовлював незаконністю видані позивачеві дозволу на імміграцію.
З відповідей на адвокатські запити представника позивача вбачається, що станом на час звернення позивача до відповідача, рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки позивача не приймалось.
Не погодившись з рішенням відповідача від 23.04.2018 року про відмову в здійсненні оформлення, виготовлення і видачі громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Судом встановлено, що в подальшому, рішенням ГУ ДМС в Харківській області від 27.06.2018 року позивачеві було скасовано дозвіл на імміграцію (а.с.86).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2040/8101/18 від 26.11.2018 року вказане рішення було скасовано.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року по справі № 2040/8101/18 залишено без змін.
По суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно з абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» ( в редакції, чинній на момент документування позивача посвідкою) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.
Перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для визначення його правового статусу.
Так відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні, є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
Станом на час звернення позивача до відповідача та прийняття останнім оскаруваного у справі рішення, діяв Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 ( надалі - Порядок 251).
Відповідно до п.9 Порядку 251, строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.
Згідно п.16 Порядку 251, для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.
Такими документами, в силу п.15 Порядку є заява, зразок якої встановлюється МВС;
паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; посвідка, що підлягає обміну; квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).
За результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки ( п.11 Порядку 251).
Пунктом 17 Порядку 251 встановлено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.
Згідно п.18 Порядку 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Розглядаючи вказану справу, суд зазначає, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, питання відносно прийняття рішення про здійснення позивачу посвідки на постійне проживання є похідним питанням від законності дозволу на імміграцію.
Як встановлено судом, станом на час звернення позивача та прийняття спірного рішення від 23.04.2018 року про відмову в здійсненні оформлення, виготовлення і видачі громадянину Грузії ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку, рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки позивача не приймалось, а прийняте згодом рішення ГУ ДМС в Харківській області від 27.06.2018 року, яким позивачеві було скасовано дозвіл на імміграцію, скасовано у судовому порядку рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2040/8101/18 від 26.11.2018 року, яке набрало законної сили відповідно до ст. 255 КАС України 26.03.2019 року, оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року по справі № 2040/8101/18 залишено без змін.
Крім того, рішення про скасування посвідки на постійне проживання позивача, в силу п.18 Порядку 251 відповідачем не приймалось, доказів протилежного суду не надано. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо скасування рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 23.04.2018 року про відмову в здійсненні оформлення, виготовлення і видачі громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року.
Щодо решти позову, як способі відновлення порушеного права позивача, суд вказує наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб'єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом в постанові від 29.03.2018 року (справа № 816/303/16), які враховано судом при розгляді вказаної справи № 2040/6148/18 на виконання ч.5 ст. 242 КАС України.
За приписами ч.3 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" N 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити оформлення, виготовлення і видачу громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 139 КАС України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що представником позивача на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді, надано до матеріалів справи: оригінал ордеру на ім'я позивача адвокатом Вітер Н.В., копію договору про надання правової допомоги № Д-54/18 від 15.05.2018 року, додаткової угоди № 2 від 15.05.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-54/18 від 15.05.2018 року, копію довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття розрахункового рахунку на ім'я Вітер Н.В. , копію акту виконаних робіт № 3 від 10.04.2019р. до вищевказаного договору про надання правової допомоги, копії квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д-54/18 від 15.05.2018 року на суму 5800 грн., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката Вітер Н.В. НОМЕР_5 за періоди оплати за договором ( а.с. 15,118-128).
З наданих документів вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі5800 грн. за складання адвокатських запитів з метою з'ясування поточної ситуації у правовідносинах, з приводу яких подано позов, на які фактично було надано відповіді ( вказані докази досліджені в ході розгляду справи), складання позову, складання відповіді на відзив, котру досліджено судом, складання клопотання про витребування доказів, клопотань про зупинення та поновлення провадження по справі, які були задоволені судом.
Вказані витрати відповідають рекомендаціям щодо ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018 року.
Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та наведені вище докази були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Таким чином, суд доходить висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5800 грн., що були понесені позивачем в порядку ст. 132 та ст. 134 КАС України.
Клопотання представника відповідача про зменшення розміру судових витрат не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, представник відповідача, в обґрунтування клопотання, з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 820/6668/17 від 03.07.2018 року вказав, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності, робота адвоката у ній є шаблонною щодо складання позову, адвокатських запитів, не потребує значного часу та не відображає індивідуального підходу.
Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Частиною 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд вказує , що представник відповідача, обґрунтовуючи клопотання неспіврозмірністю витрат всупереч ч.7 статті 134 КАС України не довів зазначене жодними доказами, а тому, відповідні міркування є його суто суб'єктивною думкою, водночас розглядом справи доведено та матеріалами справи підтверджено протилежне.
Посилання на висновки Верховного Суду у справі № 820/6668/17 від 03.07.2018 року, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності, в контексті неспіврозмірності витрат на професійну правничу допомогу, суд відхиляє, оскільки відповідні висновки Верховним Судом у цій справі стосуються виключно рішення про відмову у відкритті касаційного провадження та жодним чином не стосуються судових витрат.
Отже, у даних правовідносинах суд не вбачає підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, позивачем у справі було сплачено 1409,60 грн. судового збору, що вбачається з квитанції № 0.0.1097124561.1 (а.с.3) та відповідає розміру, передбаченому Законом України «Про судовий збір», що свідчить про наявність підстав для стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрат по оплаті судового збору на користь позивача у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).
Щодо прохання позивача про встановлення судового контролю, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).
Суд акцентує увагу, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі має зобов'язальний характер, а обставини, встановлені під час розгляду справи, дають суду обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятись від його виконання, враховуючи те, що фактично, оскаржуване у справі рішення обумовлене незаконністю набуття позивачем дозволу на імміграцію без наявності, станом на час його прийняття, відповідного рішення про скасування дозволу на імміграцію, яке прийнято пізніше та скасоване у судовому порядку, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача протягом 15 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, подати звіт про його виконання.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 23.04.2018 року про відмову в здійсненні оформлення, виготовлення і видачі громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року.
Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення, виготовлення і видачу громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з досягненням 45 річного віку за заявою від 17.04.2018 року.
Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області протягом 15 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, подати звіт про його виконання.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська,24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1) у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська,24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) у розмірі 5800,00 грн. ( п'ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 17 травня 2019 року.
Суддя Заічко О.В.