Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.05.2019 р. справа №520/3496/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - не прибув, представника відповідача - Репети Г.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
провизнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - Заявник, Позивач), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформленої Головним управління Держгеокадастру у Харківській області від 31.01.2019 р. №П-29/0-600/0/95-19, 2) зобов'язання Головного управління Держегокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,000 га, що розташована на території Баранівської сільської ради Валківського району Харківської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства".
Підставами позову є доводи про те, що за відсутності визначених законом підстав владний суб'єкт відмовив у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Вчинена відмова вмотивована міркуваннями, які суперечать закону, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з поданим позовом не погодився.
Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що порушене заявником питання було вирішено на підставі та у спосіб, визначені законом, а спірна земельна ділянка входила до складу земель колективної власності колишнього КСП, і оскільки такі землі є власністю територіальних громад, ГУ Держгеокадастру не наділене повноваження з передачі їх у власність або користування.
Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.
Заявою від 20.12.2018р. позивач ініціював процедуру видачі дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки з метою ведення особистого селянського господарства у цілях подальшого одержання у власність шляхом безоплатної приватизації.
Відповідач одержав названу заяву і вирішив викладене у ній питання у спосіб видання листа від 31.01.2019 р. №П-29/0-600/0/95-19, де вказано, що зазначена у заяві земельна ділянка не входить до площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у 1 кварталі 2019 р.
До відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, правовідносини з приводу одержання громадянами у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства унормовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство».
Пунктом "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну «особисте селянське господарство», то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно з ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Порядок дій суб'єкта владних повноважень після одержання від зацікавленої особи заяви про намір набути у власність шляхом приватизації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства визначений законодавцем у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, де зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, згідно з вимогами чинного законодавства відповідач повинен був за результатами розгляду заяви або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати вмотивовану відмову в її наданні. У вмотивованій відмові владний суб'єкт має зазначити нормативно-правові акти та їх статті із зазначенням однієї із зазначених вище підстав.
Дослідивши зміст наданої відмови, суд доходить висновку про невідповідність мотивів владного суб'єкта вимогам закону, позаяк обставина відсутності земельної ділянки у масиві земель, котрі самостійно заплановані владним суб"єктом для подальшої передачі у власність громадянам на протязі певного звітного календарного періоду (у тому числі і кварталу року) не передбачена не лише у ст.118 Земельного кодексу України, а взагалі у положеннях будь-якого іншого закону.
Суд відхиляє викладене у відзиві посилання представника відповідача, що спірна земельна ділянка входила до складу земель колективної власності колишнього КСП, а такі землі є власністю територіальних громад, і тому на ці землі не поширюється управлінська компетенція органів Держгеокадастру.
Причиною відхилення цього аргументу є те, що зазначена обставина не зазначена в оскарженій відмові як мотив владного суб'єкта.
При цьому, суд бере до уваги п.68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Крім того, суд зазначає, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного остаточного рішення про надання її у власність.
Продовжуючи розгляд справи в частині позовних вимог щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву позивача шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Тому, не заперечуючи наявності у владного суб'єкта дискреційних повноважень у спірних правовідносинах та не обмежуючи обсягу адміністративного розсуду владного суб'єкта, суд вважає за необхідне обтяжити відповідача обов'язком повторно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що підстави на яких ґрунтується оскаржене рішення владного суб'єкта визнані судом юридично та фактично не спроможними, тому не можуть бути причиною повторної відмови під час розгляду заяви зацікавленої особи.
Водночас із цим, суд не знаходить підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком вчинити управлінську дію конкретного змісту, а саме: надати дозвіл, позаяк владний суб'єкт не з'ясував та не надав юридичної оцінки жодній обставині, котра має значення та впливає на прийняття рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при виданні оскарженої відмови.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправною оскарженої відмови владного суб'єкта та обтяження владного суб'єкта обов'язком повторно вирішити по суті звернення заявника.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною оформлену листом 31.01.2019 р. №П-29/0-600/0/95-19 відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.12.2018 р. з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,000 га, що розташована на території Баранівської сільської ради Валківського району Харківської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства.
У решті вимог позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 17 травня 2019 року.
Суддя Сліденко А.В.
.