17 травня 2019 року м. Рівне №460/1060/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Минько Н.; представника позивача - не прибув; представника відповідача 1 - Коваля Я.М.; представника відповідача 2 - Корольчук Н . І.; представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Блищик Л.П.; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Володимирецької селищної ради Рівненської області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди.
До Рівненського окружного адміністративного суду з Кузнецовського міського суду Рівненської області надійшла справа за позовом ОСОБА_2 (далі іменується - позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі іменується - відповідач 1) та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі іменується - відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 (виконавче провадження №38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов'язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_2 квартиру (виконавче провадження №31166879); стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 250000 грн. з кожного.
Позовна заява обґрунтована тим, що внаслідок тривалого невиконання рішень Європейського суду з прав людини та національних судів позивач не може належним чином з 2007 року реалізувати своє право на житло. Разом з тим, тривале порушення його права на житло (невиконання судових рішень) позбавило його сім'ю права на безкоштовну приватизацію такого житла та вільного його володіння, користування і розпорядження ним відповідно до ст.41 Конституції України, що, на його думку, завдало збитків (шкоди, втрати), які він мусить робити для відновлення свого порушеного права та позбавили доходів, від реалізації такого житла. Тому відшкодування на його користь моральної шкоди в сумі 500000,00 грн. вважає справедливим. Просив позов задовольнити повністю.
Відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 1, обґрунтований тим, що на виконанні ВПВР ДВС України перебуває виконавче провадження №38662180 від 03.07.2013 про виконання рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними та сплату протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро заявнику. Станом на 23.11.2016 сума у розмірі 3000 євро для позивача сплачена, однак рішення національного суду у справі № 6-А-4/08, яким зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України не виконано з незалежних від державних виконавців обставин, оскільки в ході виконання такого виконавчого провадження здійснений комплекс дій державних виконавців, спрямований на реальне виконання рішень суду щодо придбання надання квартири у користування ОСОБА_2 . Відтак, такі дії державного виконавця вчинені у відповідності до вимог законів України, що свідчить про відсутність бездіяльності з боку виконавчого органу. Крім того, позовну вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди вважає необґрунтованою. Просить у задоволення позовних вимог відмовити повністю.
Відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 2, обґрунтований тим, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області знаходиться виконавчий лист №6-А-4/08, виданий 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області, яким зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. 10.02.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на підставі статей 17, 18, 19, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та внесено до ЄДРВП під № 31166879. Резолютивна частина виконавчого листа №6-А-4/08, який виданий 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області, містить захід примусового виконання рішення зобов'язального характеру, тобто немайнового. На адресу боржника неодноразово скеровувалися вимоги державного виконавця про вжиття заходів щодо виконання виконавчого листа №6-А-4/08, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області. На вимоги державного виконавця Володимирецька селищна рада повідомила, що нею вживаються достатні заходи з метою виконання судового рішення щодо придбання та надання в користування ОСОБА_2 квартири, - в селищному бюджеті передбачені кошти на придбання житла, оголошено конкурс з його придбання, оголошення про проведення закупівлі оприлюднене у друкованих ЗМІ, створена відповідна конкурсна комісія і періодично відбуваються її засідання. Після надходження до селищної ради пропозиції щодо продажу квартири, що відповідає вимогам ст. 48, 50 Житлового кодексу, на пленарному засіданні селищної ради, із врахуванням рекомендацій конкурсної комісії, планується прийняття рішення про її придбання та надання в користування ОСОБА_2 у встановленому порядку. Однак, враховуючи що станом на 25.08.2016 рішення суду боржником не виконано, у межах виконавчого провадження №31166879 державним виконавцем 25.08.2016 винесена постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк, що зобов'язував боржника вжити заходів стосовно виконання рішення суду. При подальшому виконанні рішення суду встановлено, що боржником станом на 21.12.2017 рішення суду не виконано. У зв'язку з цим, державним виконавцем повторно винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 1360 грн. Відповідач 2 також вказує, що 22.12.2017 до Головного управління Національної поліції у Рівненській області направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Володимирецької селищної ради Рівненської області. Також, відповідач 2 вказує, що до Володимирецького районного суду направлено подання державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення із залученням до слухання справи представника Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Ухвалою Володимирецького районного суду від 24.04.2015, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду №556/412/15-а від 02.06.2015, у задоволенні подання державного виконавця відмовлено. Вищенаведене свідчить про те, що державний виконавець вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської суду по справі №6-А-4/08. Відтак, відповідач 2 просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 08.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 15.05.2019.
Ухвалою суду від 15.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 17.05.2019.
До суду прибули представник відповідачів та третя особа, заперечили проти позову та просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 у справі №6-А-4/08 затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої, за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов'язалася надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.
В подальшому, за заявою позивача, ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 у справі №6-А-4/08, у зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов'язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_2 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту Конституційного права позивача на житло, судом змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164004,00 грн. для придбання житла.
Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009, абз.2 резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції: змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 та зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
Вказані обставини встановлені рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 у справі №817/1893/14, від 26.07.2017 у справі №817/2190/15, від 26.09.2018 у справі №817/400/18, які набрали законної сили (а.с.10-29), а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
10.02.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відкрито виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, про зобов'язання Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України (а.с.9).
Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 у справі "Кононова та інші проти України" (заява №11770/03 та 89 інших заяв) зобов'язано державу Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_2 (заява №37355/0828/07/2008). Згідно з текстом рішення та додатку 1 до нього, ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.7).
На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС від 03.07.2013 відкрито відповідне виконавче провадження за №38662180, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_2 (стягувач) (а.с.8).
Однак, рішення Європейського суду з прав людини, в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявника, залишилося не виконаним, що стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з відповідним позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваної бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею ст.129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та нормами КАС України.
Такі вимоги закону, щодо обов'язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.
Так, в рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв'язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід'ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.
Отже, невиконання судового рішення є підставою для цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, регулюються Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV).
Частиною першою статті 2 Закону №3477-IV встановлено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Відповідно до вимог статті 7 Закону №3477-IV, протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.
Стаття 8 Закону №3477-IV передбачає, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з вимогами статті 9 Закону №3477-IV, якщо встановити місцеперебування (місцезнаходження) Стягувача - фізичної особи неможливо, а також у разі смерті Стягувача - фізичної особи чи реорганізації або ліквідації Стягувача - юридичної особи сума відшкодування перераховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Аналогічна процедура застосовується у випадку, передбаченому частиною другою статті 7 цього Закону (ч.1).
Разом з тим, частиною другою статті 2 Закону №3477-IV передбачено, що порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Оскільки спірні правовідносини, на думку позивача, є триваючими, то вони охоплюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження" як в редакції Закону України №606-XIV, так і в редакції Закону України №1404-VIII.
На момент виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулював Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 Порядку взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 23 вересня 2013 року №1989/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за №1642/24174 (далі - Порядок №1989/5), у разі постановлення Європейським судом рішення, відповідно до якого держава зобов'язана виконати рішення національного суду, Секретаріат протягом 10 днів після розміщення на сайті Європейського суду тексту остаточного рішення в справі проти України передає Державній виконавчій службі України автентичний переклад відповідного рішення Європейського суду.
У разі невиконання рішення національного суду на дату постановлення рішення Європейським судом ДВС України протягом місяця з дати отримання автентичного перекладу рішення Європейського суду організовує перевірку стану виконання рішення національного суду, вживає заходів щодо його виконання, при неможливості виконати рішення без зміни порядку та способу його виконання повідомляє Секретаріат з подальшим вжиттям заходів, передбачених пунктами 10, 11 та 12 цього порядку (п.9 Порядку №1989/5).
Відповідно до пункту 10 Порядку №1989/5, якщо рішення суду не виконано, його виконання знаходиться на постійному контролі ДВС до повного виконання рішення національного суду.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1989/5, у разі якщо рішення національного суду, у якому передбачається вжиття заходів зобов'язального характеру, не може бути виконано протягом одного місяця з дня отримання ДВС автентичного перекладу тексту відповідного рішення Європейського суду, державний виконавець на виконанні якого перебувало рішення національного суду, звертається до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов'язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату як спеціаліста в галузі застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду.
Якщо рішенням Європейського суду передбачається вжиття додаткових заходів індивідуального характеру шляхом виконання рішення національного суду, Секретаріат надає ДВС практичну допомогу та роз'яснення щодо виконання (п.14 Порядку №1989/5).
У разі необхідності Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини може ініціювати проведення перевірки дій чи бездіяльності посадових осіб ДВС, якщо такі дії чи бездіяльність впливають на забезпечення представництва держави у Європейському суді та виконання рішень Європейського суду з прав людини (п.15 Порядку №1989/5).
За таких обставин, виходячи із системного аналізу наведених вище вимог закону, та підзаконних нормативно - правових актів суд дійшов висновку, що згідно з національним законодавством єдиним органом державної влади, який здійснює виконання рішень судів в тому числі рішень Європейського суду з прав людини є орган Державної виконавчої служби України, зокрема, державний виконавець, який є представником такого органу, а відтак і влади, та здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на Державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Стаття 1 Закону №606-XIV визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
В свою чергу, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ст.11 Закону №606-XIV).
Частиною другою статті 17 Закону №606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (п.9).
Аналогічного змісту містять положення статтей 1, 3 та 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII, який набув чинності на момент звернення позивача до суду з даним позовом.
Оскільки примусове виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180, яке перебуває на виконанні саме ВПВР ДВС України, то судом встановлено, а матеріалами справи стверджено, що державним виконавцем ВПВР ДВС України не вчинено належних дій (заходів) визначених Законом №606-XIV спрямованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині зобов'язання держави-відповідача виконати рішення національних судів ухвалених на користь ОСОБА_2 , оскільки не зважаючи на судовий захист порушеного права позивача як національними судами так і Європейським судом з прав людини, рішенням якого визначені додаткові заходи індивідуального характеру у вигляді зобов'язання України, як Високої Договірної Сторони Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача, його права залишаються не відновленими.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача 1 на виконання дій вчинених в межах виконавчого провадження №31166879 з примусового виконання виконавчого листа від 23.01.2012, виданого Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-а-4/08, про зобов'язання Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48,50 Житлового кодексу України, яке перебуває на виконанні в Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області, оскільки примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 здійснюється саме в межах виконавчого провадження №38662180, яке перебуває на виконанні саме ВПВР ДВС України.
Суд звертає увагу на те, що право на судовий захист визначено частиною першою статті 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла б, що б остаточне, обов'язкове до виконання судове рішення залишалось невиконаним. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтована тривала затримка у виконанні судового рішення може становити порушення Конвенції. Виконавче провадження є завершальною стадією судового захисту.
Чинним законодавством чітко врегульовано порядок виконання рішень суду, в тому числі Європейського суду з прав людини, які підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.
Таким чином, несвоєчасне виконання рішення суду, яке перебуває на виконанні державного виконавця ВПВР ДВС України, не вжиття всіх заходів спрямованих на його виконання є його протиправною бездіяльністю.
Разом з тим, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями, на момент прийняття Європейським судом з прав людини рішення (06.06.2013), Положенням «Про Державну виконавчу службу України», затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011, було покладено на Державну виконавчу службу України (пп.6 п.4). Аналогічні завдання Державної виконавчої служби України були передбачені також і пп.5 п.4 Положення «Про Державну виконавчу службу України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №229.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин саме на Державну виконавчу служби України, правонаступником якої є Департамент ДВС МЮУ, були законодавчо покладені обов'язки на проведення дій щодо оперативного виконання відповідного рішення Європейського суд з прав людини.
Водночас, вимоги органу, який здійснює примусове виконання рішень, що спрямовані лише на надання інформації, зокрема вимога державного виконавця №342/11-В (а.с.125-126), не можуть вважатися діями такого органу щодо оперативного виконання рішення Європейського суд з прав людини.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем 1 дій на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 в частині виконання рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_2 - ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008), то позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 (виконавче провадження №31166879), суд зазначає наступне.
У провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08 за наслідками прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 16.11.2011 у справі №К-7011/09.
Не зважаючи на те, що норми Закону України «Про виконавче провадження», як в редакції №606-XIV, так і в редакції за №1404-VIII, передбачають ряд заходів, які виконавець зобов'язаний та може вживати для примусового виконання рішень, з метою неупередженого, ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій, з моменту відкриття виконавчого провадження №31166879 з виконання виконавчого листа (10.02.2012), виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, Управлінням ДВС ГТУЮ у Рівненській області фактично були лише винесені постанови про накладення штрафу на боржника - Володимирецьку селищну раду від 25.08.2016 та від 21.12.2017 (а.с.87-88), подання про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності від 22.12.2017 (а.с.89-90) та постанови про закінчення виконавчого провадження, які були скасовані та виконавче провадження тричі відновлювалось.
Востаннє виконавче провадження було відновлено постановою від 11.01.2018.
Однак, посилання відповідача 2 на те, що Управлінням ДВС ГТУЮ у Рівненській області вживаються достатні заходи з метою виконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської області у справі №6-А-4/08 в межах виконавчого провадження 31166879, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи не вбачається будь-яких доказів на підтвердження здійснення ним примусових заходів з метою виконання вищевказаного виконавчого провадження, зокрема, і після 11.01.2018.
Таким чином, вказані відповідачем 2 заходи є пасивними, тобто поведінка суб'єкта владних повноважень, яка не може мати реальних наслідків виконання рішення Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, що по суті і є бездіяльністю такого суб'єкта владних повноважень.
Крім того, бездіяльність Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 (виконавче провадження №31166879) підтверджена у судовому порядку постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2018 у справі №556/612/18 (857/3851/18), яка набрала законної силу 21.12.2018 (а.с.34-37), постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2018 у справі №556/225/18 (857/3236/18), яка набрала законної сили 07.12.2018 (а.с.30-33), рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі №817/400/18, яке набрало законної сили 05.02.2019 (а.с.23-29), а відтак, в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не підлягає доказуванню.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, частиною другою статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача до відповідача 2 та задовольнити їх шляхом визнання протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду в редакції ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Наявними матеріалами справи підтверджено, що позивач, всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, продовжує бути незабезпеченим житловим приміщенням. Це безумовно потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім'ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення безумовно завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов'язано виконати рішення національних судів щодо позивача.
Так, виконання рішень національних судів цілком залежить від дій органів, які здійснюють примусове виконання рішень, а завдана шкода знаходиться у прямому причинному зв'язку із їх бездіяльністю. Жодних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача - ОСОБА_2 , відповідачами вчинено не було.
Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, про що також зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 зі змінами та доповненнями "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а саме суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача тощо, обґрунтування моральної шкоди позивачем.
Таким чином, враховуючи вище наведені норми законодавства, враховуючи частину вимог позивача, які підлягають до задоволення, враховуючи доведеність заподіяної моральної шкоди позивачу, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням інших обставин у даній справі, які мають істотне значення, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди і вважає, що необхідно стягнути солідарно з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 20000 гривень, за надмірно тривале невиконання судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (т.1 - а.с.6), то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (вулиця Замкова, 29, місто Рівне, 33000; код ЄДРПОУ 34922678), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Володимирецької селищної ради Рівненської області (вулиця Соборна, 39, селище міського типу Володимирець, Рівненська область, 34300; код ЄДРПОУ 04388113) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа "Кононова та інші проти України") в частині зобов'язання держави - відповідача виконати рішення національних судів ухвалених на користь ОСОБА_2 , примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180.
Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду в редакції ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879.
Стягнути солідарно з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 (нуль) коп.
Позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 480000 грн. 00 коп. - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 17 травня 2019 року.
Суддя Недашківська К.М.