17 травня 2019 року м. ПолтаваСправа № 539/1231/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: судді - Слободянюк Н.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Солом'янського районного ВДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві /далі - відповідач, Солом'янський РВДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві/ про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу від 27 грудня 2018 року ВП №38678304 /а.с. 29-31/.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що постанова державного виконавця Солом'янського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльової Єлизавети Вікторівни від 27 грудня 2018 року ВП №38678304 про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів прийнята з порушенням вимог статті 58 Конституції України та статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Повідомлення про розрахунок заборгованості перед стягувачем державний виконавець не надсилав та інформацією про наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів у сумі 13017,61 грн за період з 08 травня 2013 року по 27 грудня 2018 року він не володів.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2019 року справу (матеріали позову) №539/1231/19 передано на розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №531/1231/19; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15:00 год. 17 травня 2019 року, витребувано докази.
17 травня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 89-92/, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що на примусовому виконанні в Солом'янському районному ВДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження №38678304 з виконання виконавчого листа №539/135/13-ц, виданого 23 травня 2013 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно. Починаючи з 08 травня 2013 року по 27 грудня 2018 року, позивачем сплачено аліменти не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у сумі 13017,61 грн та державним виконавцем 27 грудня 2018 року винесено постанову про накладення штрафу на підставі частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Пояснення щодо позову від третьої особи не надходили.
У судове засідання учасники справи не з'явились.
Від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без його участі /а.с. 72/.
Відповідач та третя особа своїх уповноважених представників у судове засідання не направили.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Частиною першою статті 205 названого Кодексу передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом першим частини третьої цієї статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на те, що позивач заявив клопотання про проведення судового засідання без його участі, а відповідач та третя особа явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини неявки не повідомили, суд визнав за можливе проводити судове засідання за відсутності учасників справи.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Беручи до уваги те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання та у судове засідання не з'явилися, суд визнав за можливе проводити судове засідання у порядку письмового провадження.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2013 року в цивільній справі № 539/1683/13-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 , працюючого в ПрАТ «СК «Провідна» 03049 м. Київ пр..Повітрофлотський,25, на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитини відповідного віку, починаючи з 08 травня 2013 року до досягнення повноліття дитини.
23 травня 2013 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області стягувачу видано виконавчий лист № 539/1683/13-ц.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Пішковцій від 02 липня 2013 року відкрито виконавче провадження №38678304 щодо виконання виконавчого листа № 539/1683/13-ц від 23 травня 2013 року /а.с. 127/.
Державним виконавцем Солом'янського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльовою Єлизаветою Вікторівною складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ВП №38678304 за період з 08 травня 2013 року по 27 грудня 2018 року на загальну суму 13017,61 грн /а.с. 97-98/.
27 грудня 2018 року державним виконавцем Солом'янського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журавльовою Єлизаветою Вікторівною винесено постанову про накладання штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості на підставі статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", що складає 2603,52 грн /а.с. 80-81/.
Постанова про накладення штрафу вмотивована тим, що у позивача, як боржника, за період з 08 травня 2013 року по 27 грудня 2018 року утворилась заборгованість по аліментам в сумі 13017,61 грн, що перевищує суму відповідних платежів понад рік.
Не погодившись з правомірністю зазначеної постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ /далі - Закон № 1404-VІІІ /.
Згідно зі статтею 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 71 Закону №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03 липня 2018 року статтю 71 Закону №1404-VIII доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту:
"14. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" набрав чинності 28 серпня 2018 року.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач 27 грудня 2018 року притягнутий до відповідальності у вигляді накладення штрафу в розмірі 2603,52 грн на підставі абзацу першого частини чотирнадцятої статті 71 Закону №1404-VIII в редакції закону, чинній на момент виявлення такого порушення виконавчою службою.
Зазначений вид відповідальності у вигляді накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів був відсутній на момент скоєння порушення, яке розпочалося з 2013 року.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У свою чергу в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, надає підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Враховуючи, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась з 2013 року, а відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів введена лише з 28 серпня 2018 року, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку з несвоєчасністю такої сплати. Крім того, про наявність у нього заборгованості позивач не знав, а коли дізнався, то сплатив грошові кошти у сумі 13017,61 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції № 28138 від 11 січня 2019 року /а.с.9/.
З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом першим частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні, оскільки на момент виникнення заборгованості по сплаті аліментів така відповідальність чинним законодавством передбачена не була.
За таких обставин постанова про накладення штрафу від 27 грудня 2018 року ВП №38678304 винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України I "Про виконавче провадження", та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Таким чином, позовна вимога обґрунтована та підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн 40коп, що підтверджуються квитанцією № 2917 від 02 травня 2019 року.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Солом'янського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ( пр-т. Повітрофлотський, буд. 76А, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код 35008087 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про визнання незаконною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП №38678304 від 27 грудня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Солом'янського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ( пр-т. Повітрофлотський, буд. 76А, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код 35008087 ) витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в сумі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя Н.І. Слободянюк