16 травня 2019 року м.ПолтаваСправа № 440/1240/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Скорика С.В.,
представника позивача - Хлистун І.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області в якому просив:
- визнати неправомірними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 ,
- зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості у сумі 66901,04 грн., шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача,
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
В обгрунтування позовної заяви позивач вказував на протиправність дій з боку відповідача, які полягали у припиненні виплати пенсії. Зазначив, що припинення виплати пенсії відбулося не у передбачений чинним законодавством України спосіб, без належних до того підстав. Стверджував, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
03 травня 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Полтавського ОУПУ Полтавської області, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що протиправних дій відносно позивача не вчиняв, при цьому рішенням Комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам поновлено виплату пенсії позивачу з 01 листопада 2017 року. Вказував, що суми доплати ОСОБА_1 за листопад-грудень 2017 року становить 16 725,26 грн. та за січень-червень 2018 року - 50 175,78 грн., зафіксовані у виплатних документах та будуть виплачені за наявності фінансування (а.с. 86-89).
07 травня 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь позивача на відзив, у якій останній наполягав на правомірності своїх вимог та стверджував, що припинення виплати пенсії можливе лише з підстав визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 90-93).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України порядку.
Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України (а.с. 9).
Розпорядженням УПФУ №1052 від 03 грудня 2014 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 01 серпня 2014 року (а.с. 33).
Згідно Довідки Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м.Полтаві ради №1601001170 від 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 (а.с. 44).
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №9 від 15 серпня 2016 року, на підставі подання управління соціального захисту населення, акту обстеження та інших поданих матеріалів - припинено пенсію внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання (а.с. 47).
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №24 від 28 листопада 2016 року відновлено виплату ОСОБА_1 пенсію (а.с. 60).
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №42 від 17 жовтня 2017 року , на підставі подання управління соціального захисту населення, акту обстеження та інших поданих матеріалів - припинено пенсію внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання (а.с. 76).
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №14 від 02 квітня 2018 року відновлено виплату ОСОБА_1 пенсію (а.с. 82).
Листом від 26 вересня 2018 року №611/Т-14 Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повідомило ОСОБА_1 , що 25 квітня 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Пунктом 3 постанови врегульовано порядок виплати пенсії за минулий час. Зокрема, відповідно до підпункту 3.3 доплата за минулий час внаслідок перерахунків пенсії, неоплата попередніх періодів тощо, включається до "поточної" або "відкладеної" доплати в залежності від періоду, за який вона обчислена. Таким чином, суми доплати за листопад-грудень 2017 року (16 725,26 грн) та за січень-червень 2018 року (50 175,78 грн) зафіксовані в виплатних документах та будуть виплачені за наявності фінансування (а.с. 15).
Позивач вважаючи, що Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області протиправно не проводило виплату у спірному періоді пенсію, звернувся до суду із вимогами визнати такі дії протиправними та зобов'язати виплатити заборгованість.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Однак, відповідачем такого рішення до суду не надано.
Відповідач у відзиві на позов обгрунтовує свої дії посилаючись також на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено", що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статті 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Твердження Полтавського ОУПУ Полтавської області, що останнє не проводить виплату пенсії, суд вважає необгрунтованими, оскільки згідно протоколу про призначення пенсії розпорядженням Київського УПФУ в м.Полтаві №1052 від 03 грудня 2014 року призначено ОСОБА_1 пенсію з 01 серпня 2014 року.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40383769, юридична адреса: вул. Івана Мазепи, 30, м.Полтава, 36040) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії.
Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40383769, юридична адреса: вул. Івана Мазепи, 30, м.Полтава, 36040) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) призначену за віком пенсію за період листопад - грудень 2017 року в розмірі 16 725,26 грн та за січень - червень 2018 року в розмірі 50 175,78 грн.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40383769, юридична адреса: вул. Івана Мазепи, 30, м.Полтава, 36040) судові витрати, понесені ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Повне рішення складено 17 травня 2019 року.
Суддя С.О. Удовіченко