15 травня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1143/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Яловець М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,
28 березня 2019 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 06.03.2019 №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
В обґрунтування позову посилається на неправомірність висновків акту інспекційного відвідування та на те, що постанова винесена незаконно, з грубим порушенням прав позивача. Зазначала, що у складеному інспектором акту інспекційного відвідування від 12 лютого 2019 року № ПЛ3357/168/АВ, інспектором вказано прізвище особи, яке не співпадає з прізвищем позивача, акт не містить жодного посилання на належну ідентифікацію особи, яка назвалася, як ОСОБА_2 , відсутні відомості про матеріали зафіксовані інспектором в ході відвідування, та їх долучення до акта, з якими її не ознайомили. Вказувала на те, що на момент інспекційного відвідування нею було прийнято на роботу, за трудовим договором на підставі наказу №15 від 11 лютого 2019 на посаду бармена громадянина ОСОБА_3 , про що 11 лютого 2019 року о 15:19:08 направлено відповідне повідомлення до ГУ ДФС у Полтавській області. Тому законних підстав накладати на неї штраф за допуск до роботи вказаної особи у відповідача не було. Висновок відповідача про те, що цивільно-правова угода б/н від 10.03.2019 року укладена між нею та громадянкою ОСОБА_2 має ознаки трудового договору є необгрунтованими та ґрунтуються на припущеннях, оскільки, ОСОБА_2 за укладеною цивільно-правовою угодою мала навчитися у позивача виконувати певну роботу та скласти іспит по завершенню навчання. За цією угодою ОСОБА_2 не підлягала правилам внутрішнього трудового розпорядку, а свій обов'язок навчитися виконувати роботу брала на себе і мала реалізувати його за її координацією поза місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності, за місцем навчання чи на відповідних курсах, а по завершенню навчання і терміну дії такої угоди, між нею та ОСОБА_2 дійсно було укладено трудовий договір. Крім того, посилалася на те, що постанову про накладення штрафу винесено 06.03.2019 без належного її повідомлення, яке вона отримала лише 16.03.2019, в чому й полягало порушення імперативних норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, так як їй не було роз'яснено прав та обов'язків, не було заслухано, позбавлено права скористатися правовою допомогою, заявити клопотання, подати докази на підтвердження відсутності вини.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, прийнято рішення розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
10 квітня 2019 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на правомірність висновків акту інспекційного відвідування та пояснив, що зазначення прізвища « ОСОБА_4 » на титульному аркуші акту інспекційного відвідування є технічною помилкою, на яку вказує правильне зазначення прізвища позивача в розділі ІІІ акту. Зазначив, що 11.02.2019 року під час проведенні інспекційного відвідування за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача, головним державним інспектором було виявлено на робочому місці працівника бару ОСОБА_2 , яка виконувала обов'язки офіціанта, та ОСОБА_3 , який виконував обов'язки бармена без належного оформлення трудових відносин. Вказував, що рішенням щодо розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД від 22.02.2018 вирішено призначити розгляд справи на 06.03.2019. Листом Управління від 22.02.2019 від 02-12/1275 позивача проінформовано про прийняте рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, яке відбудеться 06.03.2019 із зазначенням адреси розгляду. Зазначений Лист було направлено рекомендованим листом з повідомленням. На розгляді справи позивач не була присутня, тому відповідач направив примірник оскаржуваної постанови №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС від 06.03.2019 рекомендованим листом з повідомленням на адресу позивача.
Позивач в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви та просила її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що 07.02.2019 до Управління Держпраці у Полтавській області надійшло повідомлення від фізичної особи ОСОБА_5 про нелегально оформлених працівників у кафе "Едем", що знаходиться на території санаторію "Миргород" у м. Миргород.
Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю №282 від 08.02.2019 головному державному інспектору Черкаській А.М. було доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю у діяльності суб'єктом господарювання - ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 бар " АДРЕСА_2 ".
Направлення на проведення перевірки суб'єкта господарювання №282 від 08.02.2019 було вручено позивачу, про що свідчить особистий підпис в направленні.
В подальшому на підставі наказу від 08.02.2019 № 38П, направлення на проведення заходу державного контролю №282, посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання нею вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 12.02.2019 №ПЛ3357/168/АВ.
В ході проведення інспекційного відвідування було виявлено, що на робочому місці бармена виконувала обов'язки з приготування кави та проведення розрахунків особа, яка представилася як ОСОБА_3 .
Обов'язки офіціанта (приймала замовлення, приносила замовлення, приймала оплату від відвідувачів тощо) виконувала особа, яка представилася як ОСОБА_2 . Також, ОСОБА_2 була одягнена у фірмений одяг, на ній був бейджик з її іменем та вона виконувала розпорядження ФОП ОСОБА_1
ФОП ОСОБА_1 усно повідомила, що гр. ОСОБА_3 є її працівником, працює перший день. Громадянка ОСОБА_2 навчається у неї роботі офіціанта. Від надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 відмовилася.
В ході проведення інспекційного відвідування позивачем було надано трудовий договір б/н від 12.02.2019 укладений між нею та гр. ОСОБА_3 , наказ № 15 від 11.02.2019 про прийняття на посаду бармена ОСОБА_3 з 12.02.2019, повідомлення про прийняття працівника на роботу, подане до ГУ ДФС у Полтавській області (Миргородський р-н) 11.02.2019 в 15:19:08 год за реєстраційним номером 9016840583.
Також надано цивільно-правову угоду б/н від 10.02.2019, укладену між ФОП ОСОБА_1 , надалі - Замовник та фізичною особою ОСОБА_2 , надалі - Виконавець про наступне: Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання навчитися готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх.
Відповідно до п. 1.2. Договору вміння мають відповідати стандартам та вимогам, які висуваються до даної посади, на яку претендує Виконавець.
Пунктом 3.1. - передбачено, що координація процесу виконання робіт покладається на уповноваженого представника Замовника в особі Козачко Г.В. Координація полягає в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та навчання (п. 3.2).
Термін дії угоди з 10.02.2019 по 20.02.2019 (п. 5.1).
Винагорода за виконання угоди в договорі не визначена.
Документи щодо оформлення трудових відносин з гр. ОСОБА_2 в ході проведення інспекційного відвідування не надано.
Враховуючи викладене, інспектор прийшла до висновку про те, що працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були допущені до роботи ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
Як вбачається з Акту, на титульній сторінці зазначено найменування об?єкта відвідування “ ОСОБА_6 ”, однак як вбачається з розділу ІІІ Акта, Опис виявлених порушень, та в графі підпису, прізвище об?єкта інспекційного відвідування зазначене як “Козачко”, тому суд приходить до висновку, що відповідачем допущено технічну помилку у написанні прізвища позивача.
Того ж дня, винесено припис від 12.02.2019 № ПЛ3357/168/АВ/П про усунення порушень, яким ФОП ОСОБА_1 зобов'язано усунути порушення вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413, в частині оформлення трудових відносин, в тому числі з гр. ОСОБА_2 до 25.02.2019.
Примірник отримано позивачем 19.02.2019, про що свідчить її підпис у відповідні графі припису.
22 лютого 2019 року Управління Держпраці у Полтавській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД, згідно з яким розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України, призначено на 06.03.2019, про що повідомлено позивача листом від 22.02.2019 за вих. № 02-12/1275, відправленого на адресу позивача.
06 березня 2019 року начальником Управління Держпраці у Полтавській області, ОСОБА_7 . прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. на підставі абзацу другого частини другої ст. 265 КЗпП України.
Позивач не погодився із постановою про накладення штрафних санкцій та оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року .
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 “Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р “Питання Державної служби з питань праці” на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).
Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року /надалі - Порядок № 295/.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Пунктом 19 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування /пункт 23 Порядку №295/.
Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.
З 1 січня 2017 року збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання “тіньової” зайнятості, легалізації заробітної плати.
Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
На підставі статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” з 1 січня 2019 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 4173 гривні.
Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.03.2019 за порушення позивачем вимог ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф в розмірі 250 380,00 гривень (4173 грн. х 30 х 2 кількість працівників).
Оскаржувана постанова винесена відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які на думку органу Держпраці перебувають з підприємцем у трудових відносинах.
З'ясовуючи питання допущення позивачем порушення вимог статті 24 КЗпП України у зв'язку з перебуванням позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у трудових відносинах без належного їх оформлення судом встановлено наступне.
Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦКУ).
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Матеріалами справи підтверджено, що 10.02.2019 між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та гр. ОСОБА_2 (виконавець) укладено цивільно-правову угоду, за умовами якої замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання навчитися правильно готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх та скласти іспит по завершенню навчання (20 лютого 2019 року).
Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту інспекційного відвідування та цивільно-правової угоди від 10.02.2019, ОСОБА_2 навчалася у ФОП ОСОБА_1 роботі офіціанта.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 має такі види діяльності: 47.19 інші види роздрібної торгівлі; 47.25 роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.29 постачання інших готових страв (основний); 56.30 обслуговування напоями.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 не може здійснювати навчання та приймати іспити у працівника перед прийняттям його на роботу.
Суд зазначає, що стажування працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин чинним законодавством про працю не передбачене, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку для навчання, стажування необхідним роботодавцю посадам з подальшим працевлаштуванням.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 Закону України "Про зайнятість населення", студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), па підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених /договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов'язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. Порядок укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки.
Стажування проводиться за індивідуальною програмою під керівництвом працівника підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки.
Умови та порядок проходження стажування передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 16.01.2013.
Відповідно до Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України. Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 № 318/655, стажування здійснюється для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних. Згідно п. 5.1 Порядку, стажування безробітних здійснюється на замовлення роботодавців за Індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості.
Центри зайнятості здійснюють контроль за виконанням робочих навчальних планів та робочих навчальних програм, індивідуальних програм стажування, дотриманням строків навчання безробітних, умов навчання та (або) проживання (п. 2.9).
Суд зазначає, що ні під час проведення інспекційного відвідування, ні в процесі розгляду справи про накладення штрафу, до суду позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо укладення договору про професійне навчання найманого працівника, наказу про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Також, відсутні докази того, що ОСОБА_2 є студенткою вищого чи учнем професійно-технічного навчального закладу або що вказана особа зареєстрована, як безробітна, як і відсутні індивідуальна програма стажування, робочі навчальні плани і програми. Не видавався також і наказ про стажування/навчання зазначеної особи із зазначенням місця проходження стажування/навчання, спеціальності (кваліфікації) або професії (кваліфікаційного рівня) стажиста, режимом стажування/навчання, а також керівника стажування.
Отже, оскільки стажування/навчання працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин законодавством не передбачене, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку, це являється порушенням вимог ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України щодо допущення працівника до роботи після укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
Крім того, враховуючи специфіку роботи (послуг), що надавалася фізичною особою ОСОБА_2 , а саме: готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх, та роботу яку фактично виконала ОСОБА_2 під час інспекційного відвідування - приймала замовлення, приносила замовлення, приймала оплату від відвідувачів, що встановлено актом інспекційного відвідування, суд доходить висновку, що виконання таких робіт передбачає необхідність знаходження працівника на робочому місці, що в першу чергу свідчить про необхідність дотримання нею трудового розпорядку.
Також суд звертає увагу на те, ОСОБА_2 сама не організовувала свою роботу і не виконувала її на власний ризик, виконання нею роботи здійснювалося під координацією позивача, що полягало в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та навчання. На підтвердження виконання укладеної цивільно-правової угоди між сторонами акти виконаних робіт не укладалися.
Таким чином, суд зазначає, що між позивачем та гр. ОСОБА_2 станом на дату проведення інспекційного відвідування, були наявні ознаки трудових відносин.
З метою ж перевірки відповідності працівника роботі яка йому доручається, роботодавець встановлює випробування працівнику, при укладенні з ним трудового договору (ст. 26 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Всупереч вищезазначеному, наказ ФОП ОСОБА_1 про прийом на роботу ОСОБА_2 не видано, трудовий договір, відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, з нею не укладено, повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не надано.
Отже, ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України було допущено продавця до роботи без оформлення трудового договору.
Також суд критично ставиться до тверджень позивача, що вона не допускала гр. ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, оскільки таке твердження спростовується наданими до позовної заяви повідомленням про прийняття працівника на роботу, подане до ГУ ДФС у Полтавській області (Миргородський р-н) 11.02.2019 в 15:19:08 год за реєстраційним номером 9016840583, наказом № 15 від 11.02.2019 про прийняття на посаду бармена ОСОБА_3 з 12.02.2019 та трудовим договором б/н від 12.02.2019 укладений між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3
Так, в ході проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності, яке почалося 11.02.2019 року о 13 год 40 хв та закінчилося 12.02.2019 о 16:30, було виявлено та підтверджено в ході розгляду справи, що на робочому місці бармена 11.02.2019 та 12.02.2019 виконувала обов'язки з приготування кави, проведення розрахунків, особа, яка представилася як ОСОБА_3 .
Тобто, документи щодо оформлення трудових відносин (наказ про прийняття, трудовий договір, тощо) з гр. ОСОБА_3 11.02.2019 не надано. Від надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 відмовилася.
І, лише під час проведення інспекційного відвідування наступного дня, 12.02.2019, позивачем до перевірки надано повідомлення про прийняття працівника на роботу, подане до ГУ ДФС у Полтавській області (Миргородський р-н) 11.02.2019 в 15:19:08 год за реєстраційним номером 9016840583, наказ № 15 від 11.02.2019 про прийняття на посаду бармена ОСОБА_3 з 12.02.2019 та укладений між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 трудовий договір б/н від 12.02.2019.
За таких обставин, суд вважає факт допуску ОСОБА_3 до роботи без укладання трудового договору доведеним.
Таким чином, в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт допущення позивачем гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, визначено, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частинами 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
З огляду на викладене, перед допуском працівників до роботи з ними, з кожним повинен бути укладений трудовий договір, а також повідомлено про прийом ДФС про прийняття працівника на роботу до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, чого не було зроблено позивачем.
Як встановлено статтею 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Враховуючи доведеність матеріалами справи факту порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України, суд прийшов до висновку, що постанова Управління Держпраці у Полтавській області від 06.03.2019 №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені законодавством.
Також, суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено порушення посадовими особами відповідача порядку накладення штрафу, про що також зауважив позивач у позовній заяві та в судовому засіданні.
Оцінюючи встановлену обставину суд зазначає, що дії посадових осіб відповідача, що полягають у не своєчасному повідомленні позивача про розгляд справи про накладення штрафу, жодним чином не спростовують наявність виявлених під час заходу контролю порушень позивачем трудового законодавства, позивач був відсутній під час проведення інспекційного відвідування, складання і вручення акту, про час та місце розгляду справи відповідач повідомив позивача рекомендованим листом, відповідно до п.6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМ України від 17.07.2013 № 509, а тому суд не вважає, що зазначені посилання свідчать про протиправність спірної постанови та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи даний спір, суд, керуючись ч. 2 статті 2 КАС України, зобов'язаний перевірити рішення суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю в розумінні зазначеної норми Закону.
З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства.
Оскільки під час розгляду справи судом встановлена правомірність дій відповідача щодо проведення інспекційного відвідування та правомірність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області ( вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17 травня 2019 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва