Справа № 420/2293/19
17 травня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Стефанова С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кілійської районної державної адміністрації про визнання протиправним ненадання запитуваної інформації та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач або ОСОБА_1 ) до Кілійської районної державної адміністрації (надалі по тексту - відповідач або Кілійська РДА) в якому позивач просить:
- визнати протиправним ненадання Кілійською районною державною адміністрацією копій договорів оренди, укладених у період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року з додатками та зобов'язати Кілійську районну державну адміністрацію надати позивачу копії зазначених документів;
- з метою здійснення судового контролю за виконанням рішення суду зобов'язати Кілійську районну державну адміністрацію протягом місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили подати Одеському окружному адміністративному суду звіт про виконання судового рішення у цій справі;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначила, що вона неодноразово зверталась до Кілійської районної державної адміністрації з запитами про доступ до публічної інформації, в яких ОСОБА_1 просила надати: копії усіх розпоряджень голови районної державної адміністрації про укладання договору оренди за період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року з додатками; копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року з додатками; копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «Дебют 2005» з додатками; копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «Рис Бессарабії» з додатками; копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «АГРОХОЛДИНГ «БЕССАРАБІЯ» з додатками. Проте, Кілійська районна державна адміністрація неодноразово повідомляла позивача, що запитані копії договорів містять персональні дані та запити позивача не містять вимог щодо надання умов отримання державного чи комунального майна. Таким чином, позивач вважає, що такими діями відповідач грубо порушив право ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою судді від 22 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15 травня 2019 року від Кілійської районної державної адміністрації надійшов відзив на адміністративний позов (вхід. №17366/19), згідно якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі, зазначаючи в цілому те, що Кілійською районною державною адміністрацією у відповідний проміжок часу було розглянуто та надано відповіді на низку запитів на публічну інформацію позивача у термін, що не перевищує передбачений Законом України "Про доступ до публічної інформації". Відповідач також зазначає, що листами від 19.10.2018 року №31/ЗПІ - вих., від 29.10.2018 року №33-ЗПІ, від 09.11.2018 року №34-ЗПІ, від 22.02.2019 року №08-ЗПІ Кілійська районна державна адміністрація повідомила ОСОБА_1 про те, що протягом запитуваного періоду головою Кілійської районної державної адміністрації не приймались розпорядження про укладання договорів оренди землі. Відповідно Кілійська РДА не могла надати відповіді на пункти, які стосуються надання «копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з 1 червня 2018 року по 1 вересня 2018 року з додатками», оскільки запитувана нею інформація не була створена відповідачем.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на адміністративний позов, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 24.09.2018 року, 23.10.2018 року, 05.11.2018 року, 22.11.2018 року та 14.02.2019 року зверталася до Кілійської районної державної адміністрації з запитами щодо доступу до публічної інформації, в яких позивач просила надати:
- копії усіх розпоряджень голови районної державної адміністрації про укладення договору оренди за період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 рік з додатками;
- копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 рік з додатками;
- копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «Дебют 2005» з додатками;
- копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «Рис Бессарабії» з додатками;
- копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з ТОВ «АГРОХОЛДИНГ «БЕССАРАБІЯ» з додатками (а.с.11, 15-18, 21-22, 30).
У відповідь на запити позивача, Кілійська районна державна адміністрація листами від 19.10.2018 року, 29.10.2018 року, 09.11.2018 року, 04.01.2019 року та 22.02.2019 року повідомила позивача про те, що районною державною адміністрацією протягом запитуваного періоду не приймались розпорядження, наведені у запиті. Запитувані позивачем копії договорів містять персональні дані, які не можуть бути надані стороннім особам без згоди володільця персональних даних. Також відповідач повідомив, що запити позивача не містять вимог щодо надання умов отримання державного чи комунального майна (а.с.12, 13-14, 19-20, 23-29, 31).
Судом також встановлено, що листом від 04.01.2019 року за №01-ЗПУ-вих (а.с.23) Кілійська районна державна адміністрація надала позивачу копію договору оренди землі №419 від 01.07.2014 року (а.с.24-27), копію акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 01.07.2014 року (а.с.28), копію змін до договору №419 від 01.07.2014 року, укладеного між Кілійською районною державною адміністрацією та ТОВ «АГРОХОЛДИНГ «БЕССАРАБІЯ» №545 від 06.01.2018 року (а.с.29).
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ).
Згідно ст.1 Закон №2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону №2939-VI).
З огляду на пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Так відповідно до частини 2 ст.6 Закону №2939-VІ передбачено можливість здійснення обмеження відповідно до закону доступу до інформації при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Разом з тим, за приписами частини 5 статті 6 Закону №2939-VІ зазначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При цьому зазначене положення (при дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті) не поширюється тільки на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» №586-XIV від 09 квітня 1999 року (далі - Закон №586-XIV) місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Згідно п.4 ст.13 Закону №586-XIV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики.
Відповідно до п.3 ст.16 Закону №586-XIV місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Як було встановлено судом, у відповідях на запити позивача, відповідачем зазначено, що запитувані ОСОБА_1 копії договорів містять персональні дані, які не можуть бути надані стороннім особам без згоди володільця персональних даних, а також те, що запити ОСОБА_1 не містять вимог щодо надання умов отримання державного чи комунального майна.
З такими твердженнями відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
Складовою частиною комунального майна є земля (частина перша статті 142 Конституції України, частина перша статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно, не може бути обмежено доступ до інформації про земельні ділянки, надані приватним особам у користування або передані у власність, а так само прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-ХІІ «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (частина 2 ст. 11 Закону №2657-ХІІ).
В абзаці другому частини третьої статті 5 Закону України від 01 червня 2010 року №2297-VІ «Про захист персональних даних» визначено, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону №2939-VІ.
Крім того, відповідно до частини 7 статті 6 Закону №2939-VІ зазначено, що обмеженню доступу, за приписами, підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі №806/1726/16.
Отже, на підставі аналізу вищенаведених норм права суд приходить до висновку, що не підлягає обмеженню в наданні за запитами про публічну інформацію інформація про прізвища, ім'я, по батькові фізичних осіб, умови отримання від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у користування або у власність державного або комунального майна, земельних ділянок, коштів, копії відповідних правових актів й договорів, які містять вказану інформацію. Якщо у договорі оренди, правовому акті органу влади міститься інша інформація, яка має ознаки конфіденційної, то при наданні копій вказаних документів вона підлягає вилученню у спосіб, який унеможливлює її з'ясування.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду".
Відповідно до вимог ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що ненадання Кілійською районною державною адміністрацією копій усіх договорів оренди, укладених Кілійською районною державною адміністрацією в період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 рік, через ймовірну наявність у запитуваних договорах оренди персональних даних, а також через те, що запити ОСОБА_1 не містять вимог щодо надання умов отримання державного чи комунального майна є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства України, а тому вимоги ОСОБА_1 до Кілійської районної державної адміністрації в частині визнання протиправним у ненаданні Кілійською районною державною адміністрацією копій договорів оренди, укладених у період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року з додатками та зобов'язати Кілійську районну державну адміністрацію надати позивачу копії зазначених документів підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Кілійську районну державну адміністрацію протягом місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили подати звіт про виконання судового рішення у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.
Таким чином, враховуючи відсутність об'єктивних обставин та відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення у даній справі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на часткове задоволення позову та згідно зі ст.139 КАС України судові витрати позивача в загальній сумі 768,40 грн., сплачені згідно квитанції №0.0.1324098348.1 від 16 квітня 2019 року на суму 768,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 139, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кілійської районної державної адміністрації про визнання протиправним ненадання запитуваної інформації та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним ненадання Кілійською районною державною адміністрацією копії договорів оренди, укладених Кілійською районною державною адміністрацією у період з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року з додатками.
Зобов'язати Кілійську районну державну адміністрацію надати ОСОБА_1 копії усіх договорів оренди укладених Кілійською районною державною адміністрацією з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 рік з додатками.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кілійської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04057132) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Суддя С.О. Cтефанов
.