18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
03 травня 2019 року справа № 925/17/19
м. Черкаси
За позовом приватного акціонерного товариства "Черкаське автотранспортне підприємство 17127"
до виконавчого комітету Черкаської міської ради
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради
про стягнення 252929,00 грн.
Суддя Дорошенко М.В.
Секретар судового засідання Рябенька Я.В.
Представники учасників справи:
від позивача: адвокат Гричаненко О.М.;
від відповідача: Житнікова Т. А. за довіреністю;
від третьої особи: Конова В.С. за довіреністю.
Наприкінці грудня 2018 року приватне акціонерне товариство "Черкаське автотранспортне підприємство 17127" (далі - позивач) подало до Господарського суду Черкаської області позов до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 481400,00 грн. відшкодування (компенсації) різниці між собівартістю наданих позивачем у період 01.01.2016 по 31.03.2016 послуг з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування і встановленим відповідачем на цей період тарифом на такі послуги.
У позові позивач також просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 7221,00 грн. витрат останнього на сплату судового збору.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що встановлений рішенням відповідача від 03.07.2014 №637 "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" тариф на перевезення одного пасажира перевізниками не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, у розмірі 3,00 грн. не покрив собівартості наданих позивачем у період 01.01.2016 по 31.03.2016 послуг з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування. Різниця між собівартістю наданих позивачем послуг і встановленим відповідачем тарифом за цей період склала 481400,00 грн. Позивач звертався до відповідача із заявами від 12.02.2015 №48 і від 28.04.2015 №181 про підвищення тарифу на перевезення пасажирів у міському транспорті в м. Черкаси, проте цей тариф був підвищений до 4,00 грн. лише рішенням відповідача від 06.01.2017 №1 "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси", тому відповідач відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та частини другої статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" має відшкодувати (компенсувати) позивачу вказану різницю.
Ухвалою від 04.01.2019 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву позивача до розгляду, відкрив провадження у цій справі, призначив у ній за правилами загального позовного провадження підготовче засідання на 09 год. 00 хв. 05.02.2019 в приміщенні Господарського суду Черкаської області і встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов.
04 лютого 2019 року до господарського суду надійшов відзив представника відповідача на позов із запереченнями проти останнього, оскільки представник відповідач вважає, що відповідачем під час прийняття рішення про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті буди дотримані норми чинного законодавства та встановлені економічно обґрунтований як діючий так і попередній тариф. При цьому представник відповідача зазначив у відзиві на позов, що заяви позивача від 12.02.2015 №48 і від 28.04.2015 №181 були розглянуті Департаментом економіки та розвитку і за результатами цього розгляду перша заява була повернута позивачу на доопрацювання у зв'язку з неповним пакетом документів, а за другою заявою були перевірені розрахунки на предмет обґрунтованості витрат, врахованих в тарифі, про що позивач був повідомлений листом від 27.05.2015 №5602-01-19. У період з 01.01.2016 по 31.03.2016 між позивачем та відповідачем не було укладених договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, оскільки строки дії раніше укладених між ними договорів закінчилися, а нові договори не укладалися. Разом з тим, відповідач з огляду на масові звернення до нього у лютому 2015 року перевізників, пов'язані із значним ростом цін на дизельне паливо до 27,94 грн. за 1л, прийняв рішення від 27.02.2015 №208 "Про розгляд проекту регуляторного акту "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси у розмірі 4,00 грн.". Вирішення прийняття такого регуляторного акту передбачає дотримання встановлених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" процедур, що потребує певного часу. Упродовж березня, квітня 2015 року ціни на дизельне пальне стабілізувалися і повернулися до значення 20,00 грн. за 1л, тому рішення про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси у розмірі 4,00 грн. в 2015, 2016 роках не було прийняте і лише 06.01.2017 відповідачем було прийняте таке рішення.
Ухвалою від 05.02.2019 Господарський суду Черкаської області залучив до участі у справі на стороні відповідача третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради (далі - третя особа) і відклав підготовче засідання на 10 год. 15 хв. 26.02.2019 в приміщенні Господарського суду Черкаської області.
В подальшому підготовче засідання неодноразово відкладалося і у ньому оголошувалися перерви.
26 лютого 2019 року до господарського суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, у якій він вказав на невідповідність фактичним обставинам доводів представника відповідача про відсутність у період з 01.01.2016 по 30.03.2016 укладених між позивачем і відповідачем договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом. За твердженням представника відповідача у вказаний період діяли договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 27.04.2012 №74 і від 15.08.2013 №85 та №86, які згідно з протоколами розбіжностей до них були укладені між сторонами строком на 5 років. Також представник відповідача у відповіді на відзив вказав на фактичне залишення відповідачем заяви позивача від 28.04.2015 №181 без розгляду і на невідповідність дійсності тверджень відповідача про відсутність підстав для збільшення тарифу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Черкаси у період з 01.01.2016 по 31.03.2016, який згідно з розрахунками позивача, проведеними у відповідності з вимогами Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 17.11.2009 №1175, фактично у цей період становив 3,59 грн. замість встановленого відповідачем у розмірі 3,00 грн.
Також 26 лютого 2019 року до господарського суду надійшло письмове пояснення третьої особи щодо позову, у якому вона вказала на економічну обґрунтованість встановлених відповідачем тарифів на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси як у розмірі 3,00 грн. так і у розмірі 4,00 грн. і на те, що за період з 01.01.2016 по 31.03.2016 позивач не звертався до виконавчих органів з питання підвищення тарифу на проїзд або із зауваженнями, що він є економічно необґрунтованим.
25 березня 2019 року до господарського суду надійшло заперечення представника відповідача на відповідь на відзив, у якому представник відповідача підтвердив свої доводи, викладені у відзиві на позов і вказав на невідповідність зробленого позивачем і поданого ним відповідачу розрахунку тарифу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Черкаси вимогам Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 17.11.2009 №1175.
Також 25 березня 2019 року до господарського суду надійшли додаткові пояснення представника позивача у справі, у яких він, крім уже викладених ним у відповіді на відзив доводів, заперечив доводи представника відповідача щодо невідповідності зробленого позивачем і поданого ним відповідачу розрахунку тарифу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Черкаси вимогам Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 17.11.2009 №1175, що за твердженням представника позивача підтверджується оприлюдненим відповідачем в газеті "Черкаський край" аналізом регуляторного впливу до проекту рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси".
Заявою від 03.04.2019, поданою до господарського суду 04.04.2019, представник позивача зменшив розмір позовних вимог з 481400,00 грн. до 252929,00 грн.
Господарський суд Черкаської області прийняв вказане зменшення представником позивача розмірі позовних вимог і ухвалою від 04.04.2019 закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті у засіданні суду на 10 год. 00 хв. 03.05.2019 у приміщенні Господарського суду Черкаської області.
У судовому засіданні, яке відбулося 03.05.2019 за участі представників усіх учасників справи, представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав і з урахуванням зменшення заявою від 03.04.2019 розміру позовних вимог, представники відповідача та третьої особи підтримали заперечення проти позову з підстав, викладених ними у поданих до господарського суду заявах по суті справи, а господарський суд розглянув справу по суті і оголосив вступну і резолютивну частини, прийнятого ним в нарадчій кімнаті рішення.
Заслухавши представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи і дослідивши наявні у ній письмові докази, Господарський суд Черкаської області
27 квітня 2012 року позивач як замовник і відповідач як перевізник уклали між собою договір №74 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на маршруті №13 "вул. Луначарського - вул. Вербовецького" у м. Черкаси з протоколом розбіжностей до нього від 14.05.2012 (далі - договір №74) зі строком дії договору 5 років до 13.05.2017.
15 серпня 2013 року позивач як замовник і відповідач як перевізник уклали між собою договір №85 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на маршруті №4 "вулиця Пацаєва - обласна лікарня" у м. Черкаси з протоколом розбіжностей до нього від 10.09.2013 (далі - договір №85) зі строком дії договору до 15.08.2018 і договір №86 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на маршруті №5 "вулиця Луначарського - ВАТ ЧЛФЗ "Аврора" у м. Черкаси з протоколом розбіжностей до нього від 10.09.2013 (далі - договір №86) зі строком дії договору до 15.08.2018.
Дія усіх вказані вище договорів №74, №85 і №86 у період з 01.01.2016 по 31.03.2016 не припинялася.
Відповідно до п. 1 договорів №74, №85 і №86 замовник надає перевізникові право перевезення пасажирів на визначеному маршруті, а перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених цими договорами.
Пунктом 1.2 договорів №74, №85 і №86 встановлено, що замовник затверджує відповідно до чинного законодавства тарифи на перевезення пасажирів і багажу в автобусах.
Пунктом 2.1.10 договору №74 і пунктом 2.1.9 договорів №85 і №86 їх сторони передбачили зобов'язання перевізника здійснювати збір плати за проїзд за тарифами, встановленими (затвердженими) замовником.
Договори №74, №85 і №86 не передбачають обов'язку замовника відшкодовувати перевізникові різницю між собівартістю наданих перевізником послуг з перевезення пасажирів автобусами і встановленим відповідачем тарифом на такі послуги.
Відповідач своїм рішенням від 03.07.2014 №637 "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" встановив з 07.07.2014 перевізниками не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, тариф на перевезення одного пасажира в розмірі 3,00 грн., економічна обґрунтованість якого на день його затвердження ніким не була ос порена в судовому порядку.
Позивач у період з 01.01.2016 по 31.03.2016 надавав послуги з перевезення пасажирів автобусами за маршрутами №4, №5, №13 саме за встановленим рішенням відповідача від 03.07.2014 №637 тарифом у розмірі 3,00 грн.
Згадуваної у позові заяви від 12.02.2015 №48, адресованої відповідачу, ні її копії позивач господарському суду не надав.
Разом з тим з наданої відповідачем копії відповіді третьої особи від 14.04.2015 №1870-01-19 на заяву позивача від 12.02.2015 №48, остання була повернута заявнику для доопрацювання із зауваженнями про її неповноту.
29 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача і третьої особи із заявою від 28.04.2015 №181 з додатком на 15 аркушах, якою позивач, посилаючись на підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, запасні частини, агрегати, вказав на собівартість проїзду одного пасажира в його автобусах у розмірі 6,60 грн. і просив затвердити тарифи, які відповідають собівартості перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування
Третя особа листом від 27.05.2015 №5602-01-19 повідомила позивача, що надані позивачем із заявою від 28.04.2015 №181 матеріали розглядаються та будуть враховані під час розгляду та перевірки обґрунтованості тарифу на перевезення пасажирів і що про результати розгляду заявник буде повідомлений додатково.
Між тим 27.02.2015 відповідач прийняв рішення №208 "Про розгляд проекту регуляторного акту "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" яким доручив керівнику третьої особи здійснити усі заходи щодо проекту вказаного регуляторного акту, передбачені законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" і після виконання необхідних заходів проект рішення "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" внести на затвердження відповідача.
04 березня 2015 року у газеті "Черкаський край" за цю дату були опубліковані рішення відповідача від 27.02.2015 №208 "Про розгляд проекту регуляторного акту "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси", проект рішення відповідача "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" щодо встановлення перевізникам не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, тарифу на перевезення одного пасажира в розмірі 4,00 грн. і аналіз регуляторного впливу до цього проекту рішення відповідача.
Протягом 2015 та 2016 років рішення про встановлення перевізникам не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, тарифу на перевезення одного пасажира в розмірі 4,00 грн. відповідачем не було прийнято. І лише 06.01.2017 відповідач прийняв таке рішення.
Визначену позивачем різницю між собівартістю наданих позивачем у період 01.01.2016 по 31.03.2016 послуг з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування і встановленим відповідачем на цей період тарифом на такі послуги у сумі 481400,00 грн., зменшену в подальшому позивачем до 252929,00 грн., відповідач у добровільному порядку позивачу не відшкодував, що й спричинило даний спір.
Відповідно до положень статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Статтею 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, у тому числі розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами
Згідно з підпунктом 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення тарифів на транспортні послуги.
Відповідно до частин першої та другої статті 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством, порядку.
Частиною другою статті 10 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, методику розрахунку тарифів за видами перевезень.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України "Про автомобільний транспорт" соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджена наказом Міністерство транспорту України від 27.11.2009 № 1175, визначає механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення і застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Методики вона є обов'язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту і носить рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги.
Згідно із частинами другою та третьою статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення" установлення Кабінетом Міністрів України встановлено, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення" заборонено установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
З огляду на викладені вище обставини та норми чинного законодавства господарський суд дійшов до таких висновків.
Забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Черкаси, встановлення державного регульованого тарифу на такі послуги і його зміна належить до повноважень відповідача, на здійснення яких останній своїм рішенням від 03.07.2014 №637 "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" й установив перевізниками не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, тариф на перевезення одного пасажира у розмірі 3,00 грн., який в судовому порядку позивачем не оскаржувався.
Відносини позивача, як автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування м. Черкаси №4, №5 та №13, із відповідачем визначені договорами №74, №85 і №86, у яких їх сторони в супереч вимогам ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" не встановили розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок регулювання тарифів та механізм її виплати.
Частина друга статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" у сукупності з частиною першою статті 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачають зобов'язання Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (у тому числі і відповідача), які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Тобто відшкодуванню підлягає різниця між економічно обґрунтованим розміром регульованої ціни (тарифу) і її (його) фактично встановленим розміром.
Натомість позивач в супереч вимогам частини другої статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" та частини першої статті 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у позові вимагає стягнення з відповідача на свою користь різниці не між економічно обґрунтованим розміром регульованого тарифу і його фактично встановленим відповідачем розміром, а між собівартістю наданих позивачем послуг і фактично встановленим відповідачем розміром тарифу на такі послуги.
При цьому позивач не враховує того, що собівартість послуг, які він надавав у період з 01.01.2016 по 31.03.2016, може відрізнятися від собівартості таких же послуг, які надавалися у цей період у м. Черкаси іншими перевізниками, при тому, що розмір тарифу на такі послуги встановлюється відповідачем для усіх перевізників єдиний.
Отож задля врахування особливостей застосування конкретним перевізником встановленого державного регульованого тарифу, визначення розміру компенсації витрат такого перевізника і механізму її виплати внаслідок перевищення розміру економічно обґрунтованого тарифу над фактично встановленим, ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" й передбачає врегулювання цих питань у договорі, чого сторони, як уже зазначалося вище, не зробили.
Стягувану суму відшкодування (компенсації) позивач визначив за період з 01.01.2016 по 31.03.2016, отож і розрахунок економічно обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Черкаси для позивача має визначатися за цей період. Проте свій розрахунок позивач зробив, виходячи із відповідних показників квітня 2015 року, тому такий розрахунок у спірних правовідносинах є необґрунтованим.
Таким чином, позивач не доказав економічної необґрунтованості для нього у період з 01.01.2016 по 31.03.2016 встановленого рішенням відповідача від 03.07.2014 №637 "Про встановлення тарифу на проїзд у міському пасажирському транспорті м. Черкаси" для перевізниками не комунальної форми власності, з якими укладено угоду на перевезення пасажирів, тарифу на перевезення одного пасажира у розмірі 3,00 грн.
За таких обставин позов задоволенню не підлягає.
За подання позову позивач за платіжним дорученням від 27.12.2018 №1182 сплатив 7221,00 грн. судового збору.
З урахуванням прийнятого судом зменшення представником позивача розміру позовних вимог до 252929,00 грн., сума судового збору, яку позивач мав сплатити з цієї суму позовних вимог становить 3793,94 грн.
Отож відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові судовий збір у сумі 3793,94 грн. слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
У задоволенні позову відмовити повністю.
Судовий збір у сумі 3793,94 грн. покласти на позивача.
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Це рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 17.05.2019.
СУДДЯ М.В. Дорошенко