П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/4630/18
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій, рішення протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - Держгеокадастр), в якому просив:
- визнати протиправними дії у ненаданні адміністративної послуги за заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 09.07.2018 року, відповідно до п.5 ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги ";
- визнати протиправною та скасувати відмову, викладену в листі від 17.08.2018 року №Д-9754/0-5940/0/37-18 р.;
- зобов'язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,08 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області;
- зобов'язати подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути моральну шкоду у розмірі мінімальної заробітної плати (на момент подання цієї позовної заяви - або інше, на розсуд суду).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в липні 2018 року він як учасник АТО звернувся до Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для введення індивідуального садівництва, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Листом від 17.08.2018 року Держгеокадастр відмовив йому у задоволенні такої заяви, покликаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад».
На думку позивача, вказана відповідь є протиправною та порушує його права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження, позов ОСОБА_1 частково задоволено.
Суд визнав протиправними дії Держгеокадастру щодо ненадання ОСОБА_1 адміністративної послуги за заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 09.07.2018 року, відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги".
Визнав протиправним та скасував рішення, викладене в листі від 17.08.2018 року №Д-9754/0-5940/0/37-18 "Про надання відповіді", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та зобов'язав надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,08 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).
У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати відмовив.
Зобов'язав відповідача подати до суду у місячний строк, з дня набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено наявність правових підстав, передбачених Земельним кодексом України, для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а також доказів надання адміністративної послуги, відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги".
Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд послався на відсутність в матеріалах справи доказів заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Держгеокадастр просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті спору, не взяв до уваги, що зобов'язуючи Держгеокадастр прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, він втрутився в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, що є недопустимим. Також вважає, що адміністративна послуга була надана в межах, встановленого ч.7 ст.188 Земельного кодексу України строку, а отже підстави для задоволення позову в частині визнання протиправними дій Держгеокадастру щодо ненадання адміністративної послуги відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, просив залишити його без змін.
Оскільки матеріали справи не містять клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, 09.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність, в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України - учасником АТО, орієнтовною площею 0,08 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с.18).
Листом від 09.07.2018 року Держгеокадастр повідомив позивача, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» його зобов'язано під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність, отримати погодження об'єднаної територіальної громади (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Також, у даному листі суб'єкт владних повноважень, зазначив, що на виконання вказаного розпорядження здійснив заходи щодо інформування відповідної об'єднаної територіальної громади щодо звернення заявника, однак, не отримавши відповідного рішення органу місцевого самоврядування, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.24-25).
На думку позивача, розгляд його заяви здійснено відповідачем з порушення встановленого порядку, та порушує його права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, що стало підставою його звернення до суду з відповідним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та правова позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів учасників справи та висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статті 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 визначає таким органом Держгеокадастр, в особі його територіального органу ГУ Держгеокадастру в Одеській області.
Згідно з ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України.
З вищевказаних правових норм ЗК України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Виходячи з аналізу вищевказаних законодавчих положень, колегія суддів дійшла висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідачем не доведено наявність підстав, передбачених Земельним кодексом України, для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Колегія суддів вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав позивача є ефективним та таким, що не буде припускати подальші протиправні дії чи бездіяльність відповідача та в подальшому виключає повторні звернення до суду з відповідного питання.
Варто зауважити, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Тобто, дискреційні повноваження полягають у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
У той же час, повноваження державних органів (органів місцевого самоврядування) не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, у разі настання визначених законодавством умов суб'єкт владних повноважень зобов'язаний вчинити конкретні дії (прийняти конкретні рішення) і, якщо він їх не вчиняє (не приймає), його можливо зобов'язати до цього в судовому порядку, що, зокрема, передбачено ч.4 ст.245 КАС України.
З приводу посилань відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України №60-р від 31.01.2018 року «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад», як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, через відсутність погодження з боку Таїровської селищної об'єднаної територіальної громади, колегія суддів зазначає наступне.
Наведеним розпорядженням доручається Держгеокадастру, починаючи з 1 лютого 2018 року, крім іншого, забезпечити до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність, розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування здійснювати (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що останнє не регулює відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами під час передачі у власність чи користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавцем не внесено жодних змін до статей 118, 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням змісту вказаного розпорядження, якими врегульовано механізм безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а також порядок погодження і затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, відсутність відповідного погодження об'єднаної територіальної громади, не є підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Водночас слід вважати обґрунтованими доводи апелянта про дотримання ним строків розгляду клопотання позивача щодо відведення земельної ділянки у власність у строки, встановлені ч.7 ст. 188 ЗК України.
Втім, у зв'язку з порушенням суб'єктом владних повноважень п.5 ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги», де встановлено, що рішення за результатами розгляду такого звернення мало направлятись запитувачу такої послуги рекомендованим листом з повідомленням про вручення, слід вважати, що послуга ненадана.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, на підставі ст. 316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 16.05.2019 року.