Справа № 826/13152/17
14 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Мельничука В.П.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року, суддя Скочок Т.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2017 року №13-РС (по особовому складу) в частині звільнення у запас старшини ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2017 року №22 (по стройовій частині) в частині, що стосується старшини ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшині ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один (сьомий) повний календарний рік служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити нараховану старшині ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік;
- визнати незаконним та протиправним притягнення до дисциплінарної відповідальності у 2017 році старшини ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та протиправним відрахування 10% із грошового забезпечення старшини ОСОБА_1 впродовж червня-липня 2017 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь старшини ОСОБА_1 незаконно нараховані кошти у розмірі 10% від грошового забезпечення, що здійснені впродовж червня-липня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату належного старшині ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням періоду, протягом якого позивачка мала право на його отримання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 року №22 в частині визначення дати виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі..
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира 56 окремої мотопіхотної бригади (по особовому складу) від 24.07.2017 року №13-РС (м. Маріуполь) старшину ОСОБА_1 , розвідника-телефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи 56 окремої мотопіхотної бригади, звільнено з військової служби у запас за п. «б» (за станом здоров'я) ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підставою для звільнення зазначено свідоцтво про хворобу від 13.07.2017 року №656.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 року №22 (м. Маріуполь) старшину ОСОБА_1 , розвідника-телефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи, звільненої наказом від 24.07.2017 року №13-РС у запас за п. «б» (за станом здоров'я) ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати, що справу та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного військового комісаріату м. Києва. З 26.07.2017 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 7 років 3 місяці.
Наказом командира 56 окремої мотопіхотної бригади (по особовому складу) від 01.11.2017 року №71-РС (м. Маріуполь) наказ командира 56 окремої мотопіхотної бригади (по особовому складу) від 24.07.2017 року №13-РС про звільнення старшини ОСОБА_1 , розвідника-телефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи 56 окремої мотопіхотної бригади, викладено у новій редакції, згідно з якою, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», останню звільнено з військової служби у відставку за п. «б» (за станом здоров'я) та виключено з військового обліку.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2017 року №138 (м. Маріуполь) внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 року №22, виклавши у такій редакції: «Старшину ОСОБА_1 , розвідника-телефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи, звільненої наказом від 24.07.2017 року №13-РС у запас за п. «б» (за станом здоров'я) ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати, що справу та посаду здав і направити до Ямпільського районного військового комісаріату Вінницької області для зарахування на військовий облік з подальшим виключенням з військового обліку. З 26.07.2017 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 6 років 10 місяців».
Вважаючи вищезазначені накази від 24.07.2017 року №13-РС та від 26.07.2017 року №22 протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із наказів від 24.07.2017 №13-РС та від 26.07.2017 №22 вбачається, що в якості підстави для звільнення позивача вказано п. «б» (за станом здоров'я) п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з яким, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Наказами від 01.11.2017 №71-РС та 01.12.2017 №138, якими внесено зміни до наказів від 24.07.2017 №13-РС та від 26.07.2017 №22, змінено підставу для звільнення позивача з військової служби, а саме: зазначено ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якої, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Із копії свідоцтва про хворобу військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 13.07.2017 №656-п убачається, що ОСОБА_1 визнано непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку.
Доказів оскарження даного свідоцтва позивачка до суду не надала.
Отже, позивачку було звільнено з військової служби у відставку, з огляду на визнання її військово-лікарською комісією непридатною за станом здоров'я до військової служби, та з урахуванням вищезазначених наказів, якими внесено зміни до первинних наказів, на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положення якої не передбачають врахування бажання військовослужбовця, який підлягає звільненню, продовжувати військову службу.
Суд першої інстанції вірно звертає увагу, що накази від 01.11.2017 №71-РС та 01.12.2017 року №138 не є предметом розгляду в даній справі, а тому відсутні підстави надавати їм правову оцінку.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира 56 окремої мотопіхотної бригади (по особовому складу) від 24.07.2017 року №13-РС.
Обґрунтовуючи протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 №22, позивачка зазначила, що станом на момент винесення оскаржуваного наказу від 26.07.2017 року №22 повного розрахунку з позивачем здійснено не було, що унеможливлює її виключення зі списків особового складу військової частини, дозволу на інше позивачем також надано не було, а зазначене у наказі від 26.07.2017 №22 місце прийняття наказу - м. Маріуполь - не відповідає дійсному місцю перебування командира військової частини НОМЕР_1 .
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 240 Положення, військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Рішення про дальше проходження військової служби військовослужбовцями, які визнані обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку займає військовослужбовець на підставі відповідних клопотань. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Згідно з п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов'язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як убачається з наказу від 26.07.2017 №22 вбачається, що з 26.07.2017 позивачку виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вказане також продубльовано у наказі від 01.12.2017 №138.
Проте, належне позивачці до сплати грошове утримання виплачено лише у серпні 2017 року, оскільки військова частина не є розпорядником бюджетних коштів, а тому не може розпоряджатися сумою, передбаченою для позивача у разі звільнення. Зазначену обставину представник відповідача в судовому засіданні в суді першої інстанції не оспорював, що підтверджується зібраними у справі доказами.
Згідно довідки від 09.08.2017 №2095/10/288 (а.с. 143 том 1) позивачка не отримала грошове забезпечення на момент звільнення у зв'язку з тим, що станом на 26.07.2017 на рахунку військової частини не було коштів для її розрахунку; належне позивачці грошове забезпечення остання отримає у термін до 15.08.2017. Наявною у матеріалах справи копією реєстру військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення звільнених у серпні 2017 року (Приватбанк) (а.с. 145 том 1) підтверджено, що ОСОБА_1 отримала грошове забезпечення у розмірі 10 356,41 грн.
Отже, позивачка була виключена списку особового складу військової частини без проведення остаточного з нею розрахунку. При цьому, письмової згоди на такі дії позивачка не давала, що не спростовано відповідачем.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу №22 в частині визначення дати виключення останньої зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також, зобов'язуючи військову частину нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, визнаючи протиправним та скасовуючи наказ в частині суд не вирішив питання щодо способу поновлення порушеного права позивачки.
Крім того, суд першої інстанції не провів розрахунку та не встановив точного розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який підлягає стягненню .
Відповідно до частини 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переґлядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, враховуючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права під час ухвалення судового рішення, а також враховуючи, що фактично рішення суду в частині середнього заробітку є невиконуємим, так як відсутня сума, що підлягає стягненню, вважає за необхідне застосувати частину 2 ст. 308 КАС України, відповідно до якої визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, наказ №22 є протиправним в частині дати виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, оскільки остаточний розрахунок мав місце у серпні 2017 року.
Тому наказ в частині дати звільнення є протиправним і підлягає скасуванню в частині дати виключення із зазначенням, що датою виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення слід вважати 15 серпня 2017 року.
Оскільки відсутнє спеціальне законодавство, яке регулює питання відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції вірно застосував чинний КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, передбачений ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 Кодексу законів про працю України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи представника відповідача щодо відсутності з боку військової частини НОМЕР_1 вини у нездійсненні такого розрахунку при звільненні, оскільки останній не є розпорядником бюджетних коштів.
Позивачка проходила службу в військовій частині НОМЕР_1 , отримувала грошове забезпечення, а тому службові чи посадові особи військової частини зобов'язані були вчинити всі дії стосовно виплати в день звільнення повного розрахунку при звільненні зі служби як те передбачено чинним законодавством України.
Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Оскільки позивачка була виключена зі списків особового складу військової частини 26.07.2017року, а проведення остаточного розрахунку з нею мало місце лише 15 серпня 2017 року, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України в частині строків виплати позивачу належного їй грошового забезпечення.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як убачається з рішення Окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, суд першої інстанції не визначив розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, не навів в оскаржуваному рішенні розрахунку, чим порушив норми матеріального права, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про стягнення з військової частини 4 442 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Виключення зі списків особового складу позивачки мало місце з 26.07.2017 року, а виплата розрахунку відбулася 15.08.2017 року.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 (а.с.53-55) грошове забезпечення за 2 повних місяці перед звільненням становило: у травні 2017 року 7 183,20 грн; у червні 2017 року - 6 365,67 грн.
Всього грошове забезпечення за 2 місяці становить 13548,87 грн.
13 548,87 грн: 61 календарний день (31+30)=222,11 грн.
222,11 грн х 20 днів затримки розрахунку=4 442 грн 20 коп.
Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Що стосується позовних вимог про не отримання позивачем одноразової грошової допомоги у розмірі 50% за сьомий (повний) календарний рік служби та допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, то суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 №22 визначено, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах становить 7 років 3 місяці (календарна). Натомість, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2017 №138, яким внесено зміни до наказу від 26.07.2017 №22, вислуга років позивача у Збройних Силах становить 6 років 10 місяців (календарна).
Отже, доводи позивачки про наявність у неї права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% за сьомий (повний) календарний рік служби у разі звільнення, є безпідставними.
Приписами п.п. 33.1 та 33.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до пояснювальної записки від 29.01.2018 №2095/10/20 (а.с. 148 том 1) та від 29.01.2018 №95 (а.с. 153 том 1), вбачається, що ОСОБА_1 не зверталась з відповідною заявою (рапортом) щодо виплати їй допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.
Доказів подання такої заяви до військової частини позивачка до суду не надала.
З цих підстав суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшині ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один (сьомий) повний календарний рік служби, а також виплатити нараховану старшині ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.
Також є правильним рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним та протиправним притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачку в 2017 році.
Відповідно до п. «б» ст. 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, на сержантів (старшин) (крім військовослужбовців строкової військової служби) може бути накладено таке стягнення як догана.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення (п. 97 Дисциплінарного статуту).
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії службової картки ОСОБА_1 (а.с. 51-52 том 1), на останню накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани (усно) 01.06.2017 за порушення форми одягу. Факт порушення - порушення форми одягу - позивачем під час судового розгляду даної справи в суді першої інстанції не заперечувалось.
Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов'язки: додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно (п. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV).
Згідно з п. 10 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб;
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2017 №6 «Про преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за їх особистий внесок у загальні результати служби за червень 2017 року» наказано, зокрема, виплатити премію у зменшеному розмірі, а саме: у розмірі 90%, ОСОБА_2 , з огляду на догану за порушення носіння форми від 01.06.2017. Доказів того, що вказаний наказ оскаржено та/або скасовано у встановленому порядку позивачем не надано.
За таких підстав, доводи суду першої інстанції щодо притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та як наслідок видання наказ від 02.07.2017 №6 в частині зменшення розміру премії є правомірними і суд на законних підставах відмовив позивачці у задоволенні в цій частині позовних вимог.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання протиправним наказу та стягнення середнього заробітку з ухваленням в цій частині постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення.
У відповідності до пункту першого частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року в частині визнання протиправним наказу та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток скасувати та ухвалити в цій частині постанову наступного змісту.
Визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2017 року в частині дати виключення ОСОБА_1 з 26.07.2017 року.
Вважати датою виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 дату отримання розрахунку при звільненні - 15 серпня 2017 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 442 грн. 20 коп. (чотири тисячі чотириста сорок дві гривні двадцять копійок).
В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Мельничук В.П.
Повний текст виготовлено: 15 травня 2019 року.