Справа № 2340/4648/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
15 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ганечко О.М.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, пов'язаної з невиплатною заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.04.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівського району Черкаській області ОСОБА_1 . заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 01.04.2018 по 31.04.2018 в сумі 11100 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць в сумі 11100 без урахування обов'язкових податків та зборів.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.04.2018 по 30.04.2018 у сумі 8122,50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», Пенсійним фондом України прийнято наказ № 213-о від 29.03.2017 «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області».
30.03.2017 головою комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, заступником начальника управління Толдоновою Н. В. видано наказ від 30.03.2017 № 17-о «Про оголошення п. 4 наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області»», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017; стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в розмірі 90630 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Крім того, вищевказаним рішенням Київський окружний адміністративний суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017 та звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця, у розмірі 4488 грн. 75 коп., без урахування обов'язкових податків та зборів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 залишено без змін.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017 наказом Пенсійного фонду України від 24.04.2018 № 183-о.
Згідно наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.05.2018 № 212-о оголошено наказ Пенсійного фонду України від 24.04.2018 № 183-о про поновлення позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017.
У подальшому, за даними з офіційного порталу Пенсійного фонду України, позивач з'ясував, що йому не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 01.04.2018 по 30.04.2018, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що, оскільки, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання судового рішення у справі № 823/653/17 Пенсійним фондом України винесено 24.04.2018, з огляду на що, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 01.04.2018 по 30.04.2018, оскільки квітень 2018 включав в себе 30 днів.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Положеннями ст. 235 Кодексу законів про працю України, передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Так, ст. 236 КЗпП України, передбачено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. (ч. 1 ст. 255 КАС України)
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У ст. 65 Закону № 1404-VIII, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі та обов'язок власника, а у сфері публічно-правових відносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівнику середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Отже, з дня ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Таким чином, обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.
При цьому, зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо роботодавець не згоден з рішенням про поновлення на роботі та оскаржує його в апеляційному порядку, в зв'язку з чим, суд не приймає до уваги відповідні твердження апелянта.
Оскільки наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду Пенсійним фондом України прийнято 24.04.2018, колегія суддів погоджується обгрунтуванням суду першої інстанції, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 01.04.2018 по 30.04.2018, оскільки квітень 2018 року включав в себе 30 днів.
При цьому, апеляційний суд приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 15.10.2009 по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відповідно до яких від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Щодо наведеного в оскаржуваному рішенні розрахунку середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період з 01.04.2018 по 30.04.2018 у розмірі 8122,50 грн., колегія суддів звертає увагу на те, що розрахунок середньомісячного заробітку розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі по тексту також - Порядок № 100).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У свою чергу, п. 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 427,50 грн.
Так, за період невиконання рішення суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 з 01.04.2018 по 30.04.2018 передбачалось 19 робочих днів, у зв'язку з чим, середній заробіток за час затримки виконання рішення за вказаний період становить 8122,50 грн. (427 грн. 50 коп. х 19 днів).
Колегія суддів вважає обгрунтованим даний розрахунок суду першої інстанції та враховує, що сторона відповідача не його не оспорює та не надала своїх пояснень/заперечень з даного питання.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на ту обставину, що Черкаським міським центром зайнятості 11.07.2018 проведено перевірку достовірності даних ОСОБА_1 , що стали підставою для надання особі статусу безробітного та виплати йому матеріального забезпечення, за наслідками проведення якої, порушень виконання рішення суду у справі № 823/653/17 не виявлено, з тих підстав, що це не є предметом розгляду даної справи та жодним чином не спростовує затримку відповідачем виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, якими нормативно-правовими актами він керувався, колегія суддів вважає дане посилання необгрунтованим та спростовується мотивувальною частиною рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.01.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов