ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 травня 2019 року № 826/16252/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби України у Київській області
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Техстайл ІНК»,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоблокмонтаж»
провизнання правочину недійсним, -
Головне управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС України у Київській області) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстайл ІНК» (далі - відповідач-1, ТОВ «Техстайл ІНК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоблокмонтаж» (надалі - відповідач-2, ТОВ «Енергоблокмонтаж») про визнання недійсним правочину укладеного між ТОВ «Техстайл ІНК» та ТОВ «Енергоблокмонтаж» про надання послуг, за наслідками виконання якого було складено податкові накладні від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на наявність умислу в діях ТОВ «Техстайл ІНК» спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, оскільки відповідно до податкових накладних від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235, виписаних на користь відповідача-2, у вказаний період було нібито надано послуги на загальну суму 2023648,36 грн. Крім того, як було встановлено позивачем з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 27.06.2017 року по кримінальній справі №760/3798/17, яким директора ТОВ «Техстайл ІНК» - визнано винним у вчиненні кримінального порушення, передбаченого ч.1 ст.205-1 Кримінального кодексу України.
Відповідачі своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву не скористались.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2017 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Даною ухвалою на позивача покладено обов'язок у визначений судом термін надати додаткові докази на підтвердження викладених у позові обставин. Зазначеною ухвалою також закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Проведення підготовчого засідання неодноразово відкладалось судом у зв'язку з ненаданням позивачем документів на вимогу суду.
На підставі положень ч.5 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності в матеріалах справи відповідної заяви представника позивача та неявкою в судові засідання відповідачів, суд здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ознайомившись з письмово викладеною позицією позивача, дослідивши подані ним документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Техстайл ІНК» зареєстровано за адресою: 03035, м. Київ вулиця Урицького 17, офіс 2, директор ОСОБА_1 (з 21.01.2017 року); ТОВ «Енергоблокмонтаж» зареєстровано за адресою: Київська область, м. Боярка, вул. Крилова, буд. 4-А, кв. 2 .
Відповідно до податкових накладних від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235, виписаних на користь ТОВ «Енергоблокмонтаж», у вказаний період було поставлено ТМЦ на загальну суму 2023648,36 грн.
Згідно вироку Солом'янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 року у кримінальній справі №760/3798/17, вбачається наступне:
«Відповідно до обвинувального акту від 22.02.2017 року, в липні 2016 року ОСОБА_2 перебуваючи в м. Києві (точне місце досудовим слідством не встановлено), вступив у попередню змову з невстановленою досудовим слідством особою, яка запропонувала останньому здійснити реєстрацію на його ім'я в органах державної влади, за грошову винагороду, суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Техстайл ІНК», без наміру здійснювати в подальшому статутну господарську діяльність та з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, на що він дав свою згоду, тобто вчинив кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності. При цьому, не встановлена слідством особа та ОСОБА_2 розподілили між собою злочинні ролі.
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на придбання суб'єкта підприємницької діяльності, ОСОБА_2 в липні 2016 року надав невстановленій досудовим слідством особі копію власного паспорту громадянина України та картку фізичної особи-платника податку і на підставі цих документів вказана особа виготовила протокол №4 загальних зборів учасників ТОВ «Техстайл ІНК» від 11.07.2016 року, договір купівлі-продажу 100% часток статутного капіталу товариства, довіреність від 11.07.2016 року та наказ №5 від 11.07.2016 року про призначення директора ТОВ «Техстайл ІНК».
В подальшому, 12.07.2016 року ОСОБА_2 в невстановленому слідством місці, підписав реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців (форма 4 встановленого зразка відповідно до наказу Міністерства Юстиції України №3178/5 від 14.10.2011 року), чим здійснив перереєстрацію ТОВ «Техстайл ІНК» у відділі державної реєстрації юридичних та фізичних осіб Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, після чого за невстановлених досудовим слідством обставин передав всі підписані документи невстановленій особі.
Таким чином, ОСОБА_2 , будучи засновником фіктивного підприємства - ТОВ «Техстайл ІНК», в період часу з 12.07.2016 року по 21.01.2017 року забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складання від його імені, як службової особи ТОВ «Техстайл ІНК», фіктивних первинних документів податкової звітності, штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам та завищенню валових витрат таким суб'єктам господарської діяльності, в результаті чого до Державного бюджету України не надходило коштів, у вигляді сплати податків».
Як висновок, вироком суду, ОСОБА_2 визнано винуватим за частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання - у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 гривень на користь держави.
З огляду на наявний вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 року у справі №760/3798/17, контролюючий орган вважає наявність правових підстав для визнання вищевказаного договору недійсним.
Досліджуючи надані позивачем докази, аналізуючи доводи представника позивача, суд бере до уваги наступне.
Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Необхідно враховувати, що, якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування валових витрат та податкового кредиту, як наслідок, заниження об'єктів оподаткування, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Держбюджету України.
Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Вказані обставини, відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.
Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
У той же час, позивачем в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ «Техстайл ІНК» та ТОВ «Енергоблокмонтаж», за результатами якого складено податкові накладні від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235, не надано суду доказів на підтвердження вказаного, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Положеннями частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) правочину, укладеного між ТОВ «Техстайл ІНК» та ТОВ «Енергоблокмонтаж», за результатами якого складено податкові накладні від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235, як такого, який завідомо суперечить інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, яких позивачем не надано, а судом з наявних у матеріалах справи доказів не встановлено.
Також, суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного правочину, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору, особою, яка не має відношення до діяльності ТОВ «Техстайл ІНК». При цьому, копії договору, на підставі якого виписані податкові накладні від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235, укладеного між ТОВ «Техстайл ІНК» та ТОВ «Енергоблокмонтаж», позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його. Надані копії податкових накладних від 30.11.2016 року №82 та від 28.12.2016 року №233, №234, №235 також не містять підписів.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Солом'янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 року, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.
До того ж, позивачем як суб'єктом владних повноважень, з метою з'ясування обставин, які могли б слугувати законною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами будь-які дії в межах його компетенції, як то: проведення зустрічних звірок контрагентів за спірними господарськими операціями, зібрання відповідної інформації в порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби у відповідності до Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 року за №22 (із відповідними змінами), тощо - не здійснювались; належні, достатні і допустимі докази, що неодноразово витребовувались судом позивачем не надані.
З огляду на наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем - суб'єктом владних повноважень, не доведено обставини в обґрунтування заявлених вимог, а саме, наміру та прямого умислу у ТОВ «Техстайл ІНК» та ТОВ «Енергоблокмонтаж» порушити вимоги закону, не зазначено та необґрунтовано розмір шкоди або збитків заподіяних державі шляхом ухилення від сплати податків та заподіяння їх саме укладанням спірного правочину, не доведено факт несплати податків відповідачем-2 згідно спірної угоди.
Таким чином, за наслідками розгляду справи по суті суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання правочину недійсним.
Керуючись ст.ст.3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволені адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська