ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 травня 2019 року м. Київ № 640/8113/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись зі скаргою та доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1
доОболонського РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оболонського РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив:
- визнати бездіяльність Оболонського Районного відділу державної виконавчої служби м. Києва протиправною та зобов'язати скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження винесену державним виконавцем Оболонського РВДВС м, Києва Гострою Ю.П. від 20.08.2007 року.
- визнати бездіяльність Оболонського Районного відділу державної виконавчої служби м. Києва протиправною та зобов'язати скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження винесену виконавцем ВДВС Мінського РУЮ у м. Києві Яковенко П.А. від 27.09.2001 року.
Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
У ч.1 ст.287 КАС України зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку цивільного судочинства визначається Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.
Так, відповідно до ст.447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Аналіз вищевикладених положень свідчить, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження, здійснюється за правилами того судочинства, якими суд керувався при прийнятті цього судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оскаржуються бездіяльність відповідача у виконавчих провадженнях, відкритих у зв'язку з виконанням виконавчих листів №2-2617 від 09.07.2001 року, виданого Мінським районним судом м. Києва, та №2-5112 від 02.02.2007 року, виданого Оболонським районним судом м. Києва.
Отже, з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 є боржником за даними виконавчими листами, тобто є стороною спірних виконавчих проваджень.
З огляду на те, що даний позов стосується порушення прав особи під час виконання судових рішень, ухвалених відповідно до ЦПК України, та враховуючи положення ст.287 КАС України, ст.447, ст.448 ЦПК України, ст.74 Закону №1404-VIII, даний спір не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Позивачу слід звернутися до суду, який видав виконавчий лист.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.06.2016 року в справі 21-5470а15, від 16.03.016 року в справі №6-30цс15, від 24.02.2016 року в справі №6-3077цс15, від 11.11.2015 року в справі №6-2187цс15.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.3, 5-11, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.ст.241-243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Оболонського РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Н.А. Добрівська