ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 травня 2019 року № 826/8780/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом Громадянина Таджикистану ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Таджикистану ОСОБА_1 із позовом до Державної міграційної служби, в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 04.04.2017 № 21-17, про залишення без розгляду скарги та зобов'язати ДМС України розглянути скаргу на наказ ГУ ДМС України в м. Києві № 631 від 09.12.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2017 відкрито провадження у справі та призначене попереднє засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2018 закінчено підготвче засідання по справі та призначено справу до розгляду по суті.
12.02.2019 суд на підставі вимог ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду в порядку письмового провадження.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він отримав повідомлення про залишення без розгляду його скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ ГУ ДМСУ в м. Києві № 631 від 09.12.2016), викладене у повідомлені № 63 від 13.04.2017, але в повідомленні не вказано, чому його скаргу залишили без розгляду. Посилаючись на Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та практику Європейського суду з прав людини, вважає рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту таким, що не має під собою правового обґрунтування. Стверджує, що небезпеку повернення у країну походження, оскільки там його очікує жорстоке та нелюдське поводження, катування, фізичний та психологічний тиск. Також просить поновити терміни судового оскарження рішення ДМСУ № 21-17 від 04.04.2017 про оскарження наказу ГУ ДМСУ в м. Києві № 631 від 09.12.2016, обґрунтовує своє клопотання незнанням української мови, відсутністю перекладача, який міг би пояснити значення повідомлення, а також незнанням процедури оскарження, яка не була йому роз'яснена в повідомлені.
У відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволені позовної заяви. Свою позицію обґрунтовує тим, що наказ ГУ ДМСУ в м. Києві № 631 від 09.12.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Представник вказав, що ГУДМС України в м. Києві було вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів частини 6 8 « ? , ? ?», суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої 1 ?, відсутні.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що у Таджикистані йому загрожує небезпека щодо життя, свободи та кримінального переслідування за те, що він ніколи не робив. Йому повідомили, що правоохоронні органи Таджикистану звинувачують його у вчинені злочину, передбаченому ст. 401-1 КК Таджикистану
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що позивач намагається легалізувати своє знаходження в Україні та не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цієї країни як протиправні, суспільно небезпечні і за яке його чекає відповідальність згідно з КК Таджикистану. Також зазначає, що за інкримінований йому злочин не передбачено покарання у вигляді смертної кари.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Таджикистан, віросповідання іслам, 13.08.2016 легально прибув до України з Туреччини повітряним транспортом.
Позивач зазначив, що країни походження він покинув 05.09.2014 та спочатку поїхав до Російської Федерації, а потім до Туреччини.
11.11.2016 позивач звернувся із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві він зазначив, що не може повернутися до країни походження у зв'язку з його віросповіданням ісламу.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 09.12.2016 № 631 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
16.01.2017 позивач, не погодившись з відмовою в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся зі скаргою до ДМС України.
Державною міграційною службою України Рішення від 04.04.2017 № 21-17 було залишено без розгляду скаргу позивача у зв'язку з тим, що скаргу подано після закінчення строків встановлених законом.
Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві направило позивачу Повідомлення від 07.04.2017 № 63, яким позивачу повідомили про залишення без розгляду його скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві.
Не погодившись з Рішенням відповідача від 04.04.2017 № 21-17 відповідач звернувся до суду. Суд звертає увагу, що позивач оскаржує саме рішення про залишення його скарги без розгляду, а не рішення про відмовою в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, в даній справі підлягають дослідженню саме підстави залишення без розгляду скарги позивача, а не підстави відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною сьомою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-IV) визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
12.12.2016 на адресу позивача було направлено повідомлення №285 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України № 3671-IV рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому порядку до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Проте, позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на рішення ГУДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 16.01.2017.
Відповідно до пункту 8.3. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених ? 07.09.2011 649 (далі - Правила), ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою 12 , приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: в) про залишення скарги без розгляду.
Підпунктом «г» пункту 8.4. Правил встановлено, що ДМС України залишає скаргу без розгляду, якщо скаргу подано після закінчення строків, визначених Законом.
Також суд зазначає, що позивачем не надано суду аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини пропуску строку звернення зі скаргою на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З наданої відповідачем до суду копії скарги позивача неможливо встановити причини пропуску строку подання скарги, оскільки, надані не всі сторінки скарги, а саме: відсутні сторінки 2 та 4.
Отже, враховуючи викладене, суд позбавлений можливості встановити поважність пропуску строку подання скарги.
Відповідно до пункту 8.7 Порядку у разі надходження від ДМС рішень, передбачених підпунктами "б", "в" пункту 8.3 цього розділу, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі письмове повідомлення про відхилення чи залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 38), з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень.
При досліджені повідомлення від 07.04.2017 № 63 судом встановлено, що ГУ ДМС України в м. Києві повідомило позивача про залишення без розгляду його скарги, однак у даному повідомленні але не зазначені обставини, що слугували підставою прийняття такого рішення, а також відсутній порядок оскарження такого рішення.
Водночас, суд звертає увагу, що в поданій до ДМС України скарзі позивач ставив питання про поновлення йому строків для подачі скарги, але відповідач у прийнятому рішенні не розглянув поважність причин неподання скарги в строк встановлений законом.
Згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Суд звертає увагу, що підставою для задоволення позову є недотримання відповідачем порядку винесення рішення та повідомлення позивача про прийняте рішення. Водночас суд не досліджував підстави прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати, згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (перебуває в умовах утримання в СІЗО м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, громадянин Республіки Таджикинстан) задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України (01001, вул. Володимирська, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 37508470) від 04.04.2017 № 21-17 про залишення без розгляду скарги та зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути скаргу на наказ ГУ ДМС України в м. Києві № 631 від 09.12.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур