ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 травня 2019 року № 640/1986/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
про визнання протиправним дії та зобов'язання вчити дії
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м.Києві, відповідач) про скасування рішення відповідача від 27.06.2018 №30112/03 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях - після досягнення чоловіками 55 років та за наявності трудового стажу не менше 25 років у чоловіків, позивачу, відповідно його заяви від 17.03.2017; зобов'язання відповідача прийняти нове рішення про дострокове призначення пенсії позивачу за віком, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.03.2017.
Ухвалою суду від 06.02.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи ГУ ПФУ в м.Києві станом на момент прийняття рішення у справі відзиву на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до ч.5 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
17.03.2017 позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком, як учаснику бойових дій.
Листом від 01.06.2017 №1737/08 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю належним чином завіреної довідки про період проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій, відповідно до Додатку 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що у випадку надання такої довідки позивач матиме право на пенсію відповідно до абз.6 п.3 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач оскаржив відмову у призначенні пенсії до Дарницького районного суду м.Києві; суддею Леонтюком Л.К. у справі №753/14858/18 прийнято рішення від 28.02.2018, яким визнано неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій; зобов'язано розглянути питання про призначення пенсії позивачу, як учаснику бойових дій.
У зв'язку із набранням законної сили рішення Дарницького районного суду м.Києва 02.04.2018 (вбачається з штемпеля фотокопії рішення, яке наявне в матеріалах справи) позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, як правонаступника Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, про призначення пенсії за віком, як учаснику бойових дій.
Листом від 27.06.2018 №30112/03 ГУ ПФУ в м.Києві повторно відмовив ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки період участі в бойових діях, вказаний у довідці №32 від 03.03.2017 виданої Дарницьким районним у м.Києві військовим комісаріатом (надалі також - Довідка №32) позивачу, не співпадає з періодом бойових дій на території Югославії згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 (надалі також - Перелік № 63).
Позивач, вважаючи протиправною повторну відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, звернувся до суду.
Згідно ст.16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів ПФУ визначено Законом України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Абзацом 6 п.3 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 08.02.1994 №63 (надалі також - Постанова №63) затверджено перелік держав і періоди бойових дій на їх території, де зазначено, що в країні ОСОБА_2 проводилися бойові дії в період з 15.07.1992 по 16.06.1999.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28.02.2018 у справі №753/14858/18 встановлено, що позивач згідно підтверджуючих документів - посвідчення учасника бойових дій та довідки Дарницького районного в м.Києві військового комісаріату від 03.03.2017 №32 (надалі також - Довідка №32), перебував в період з 21.10.1999 по 22.10.1999 та з 20.11.1999 по 30.11.1999 у складі військової частини НОМЕР_1 (240 окремий спеціальний батальйон) в Югославії та брав участь у бойових діях, а тому зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві розглянути питання про призначення пенсії позивачу, як учаснику бойових дій.
Суд звертає увагу на те, що у листі про відмову у призначенні дострокової пенсії позивачу, як учаснику бойових дій від 01.06.2017 №1737/08, Лівобережне управління Пенсійного фонду України у м.Києві підставою відмови зазначило відсутність належної форми довідки про участь ОСОБА_1 в бойових діях в Югославії в період з 21.10.1999 по 22.10.1999 та з 20.11.1999 по 30.11.1999 у складі військової частини НОМЕР_1 .
При цьому підставою відмови у листі від 27.06.2018 №30112/03 ГУ ПФУ в м.Києві, що є предметом оскарження даного спору, зазначило невідповідність періоду участі позивача в бойових діях, вказаний у Довідці №32, з періодом бойових дій на території Югославії згідно Переліку №63.
Водночас суддею Дарницького районного суду м.Києва Леонтюком Л.К. під час розгляду справи №753/14858/18 було надано оцінку обставинам щодо зарахування періоду перебування позивача у Югославії з 21.10.1999 по 22.10.1999 та з 20.11.1999 по 30.11.1999, як участь у бойових діях у складі військової частини НОМЕР_1 (240 окремий спеціальний батальйон), а оскаржувана в даній справі відмова про призначення пенсії за віком, як учаснику бойових дій ґрунтується на тих самих підставах, то такі обставини не потребують доказування у даному процесі та беззаперечно враховуються судом при вирішенні спору.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовної якої встановлено ці обставини, якщо інакше не встановлено законом.
Крім того, суд звертає увагу на те, що рішення щодо статусу позивача, як учасника бойових дій прийнято ще 07.12.1999 на засіданні постійно діючої атестаційної комісії Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства оборони України щодо вирішення питання із встановлення статусу ветерана війни, на підставі якого видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.12.1999. Таким чином статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 було встановлено до внесення вказаних змін у Перелік №63 постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1296, пунктом 2 якої передбачено, що прийняті до набрання чинності цією постановою рішення про надання статусу учасника бойових дій громадянам, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії перегляду не підлягають. Матеріали справи не містять відомостей про позбавлення позивача такого статусу.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
При цьому слід зазначити, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №30985/96).
Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти технічну документацію, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Враховуючи вищевикладене та той факт, що вперше позивач звернувся за призначенням пенсії 17.03.2017, суд приходить до висновку про необхідність відновлення його порушеного права, шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 саме з 17.03.2017. Крім того, позивач звернувся про призначення пенсії по досягненню ним 55 років, при цьому відповідачем фактично визнано, що ОСОБА_1 має страховий трудовий понад 25 років, як того вимагає пенсійне законодавство.
Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд, враховуючи критерії правомірності, які пред'являються до рішень суб'єкта владних повноважень та які визначені ч.3 ст.2 КАС України, вважає, що оскаржене рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії є необґрунтованим, тобто таким, що прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до абз.2 ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів понесення позивачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, а, отже не підлягають стягненню у відповідності до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5- 11, 19, 72-77, 78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, як учаснику бойових дій, протиправними.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 22869069) від 27.06.2018 №30112/03 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії із зменшенням пенсійного віку, як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, відповідно до заяви від 17.03.2017, з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій