16 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/2780/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа- ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 11 серпня 2017 року внаслідок поранення (контузії) та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 грудня 2018 року № 133;
- зобов'язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи внаслідок захворювань, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом 01 січня 2017 року та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу в Республіці Афганістан з 01.08.1985 по 08.05.1987. З 06.06.2014 позивачу було встановлено 3 групу інвалідності. 23.08.2017 під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано інвалідом 2 групи. У зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги. Відповідач відмовив позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм діючого законодавства.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України подав відзив на позовну заяву № 478 від 02.04.2019. В обґрунтування якого вказав, що позивач проходив строкову військову службу та звільнений з неї у 1987 році, а інвалідність позивачу вперше встановлено лише у 2012 році.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено зі змісту військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходив службу в складі військової частини № НОМЕР_2 з 11.08.1985 по 08.05.1987 (а.с.15-16).
Зі змісту Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії встановлено, що поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.19).
Актом судово-медичного дослідження №964 від 13.09.2014 зафіксовано наявність рубців на голові, обличчі та правій руці, які утворилися від дії тупих твердих предметів з достатньо-обмеженою контактуючою поверхнею, можливо внаслідок осколочного поранення, та ділянки гіперпегментації шкіри, які є слідами загоєння опіків, що могли утворитись за обставин та в термін, вказаний обстеженим (травень 1986 року) (а.с.18).
Довідкою МСЕК Серія 10 ААВ від 06.06.2014 ОСОБА_1 за результатами повторного огляду встановлено третю групу інвалідності з 28.05.2014 у зв'язку з пораненням (контузією) та захворюванням пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.20).
Довідкою МСЕК серія 12 ААА №782914 позивачу з 11.08.2017 довічно встановлено другу групу інвалідності, у зв'язку з пораненням (контузією) та захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.21).
На звернення із заявою на отримання одноразової грошової допомоги пунктом 38 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 21.12.2018 №133 ОСОБА_1 за результатами розгляду поданих документів відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги. Рішення обґрунтовано тим, що інвалідність внаслідок захворювання , що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії настала пізніше ніж через три місяці після звільнення позивача зі служби. Зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності та заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку №975 (а.с.22).
Не погоджуючись з таким рішенням комісії Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
На час встановлення позивачу 2 групи інвалідності з 27.06.2018, нормативними актами, якими врегульовано його право на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VI від 04.07.2012 (набрав чинності з 01 січня 2014 року) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за пунктом 6 - встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Як вже встановлено судом, за результатами розгляду звернення позивача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги протоколом засідання від 21.12.2018 №133 відповідачем відмовлено у призначенні ОСОБА_1 такої допомоги.
З приводу мотивів відмови відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю документу, що свідчить про обставини поранення суд зазначає наступне.
Порядком №975 не визначено, який саме документ має подати особа, що звертається із заявою про призначення одноразової грошової допомоги на підтвердження причин та обставин поранення.
В рішенні від 10.04.2019 у справі №822/220/18 Верховним Судом вказано, що з огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
Зазначено, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження №701 від 07 липня 2015 року та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 24 вересня 2015 року № 634, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у позивача у вказаних правовідносинах виникає обов'язок підтвердження обставин отримання ним поранення або захворювання внаслідок проходження військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові.
Обґрунтування відмови щодо зміни групи інвалідності позивача понад дворічний термін суд не приймає до уваги, оскільки застосування норми, щодо обмеження дворічним терміном стосовно позивача неможливе, так як вказана норма може бути застосована до осіб, звільнених з 01.01.2017.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у рішенні Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 295/3091/17 вказано, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.
Щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі сплином понад трьох місячного терміну після звільнення з військової служби суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан в період з 01.08.1985 по 08.05.1987.
Оскільки, позивачу вперше встановлена інвалідність у 2012 році, що значно перевищує три місяці після звільнення зі строкової військової служби, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-ХІІ у позивача відсутнє.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду викладеною у постанові від 26.06.2018 року у справі № 750/5074/17, від 14.08.2018 у справі № 807/15426/18, від 20.10.2018 у справі № 820/2504/18.
З огляду на наведене, підстави для призначення одноразової грошової допомоги внаслідок поранення (контузії) та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії ОСОБА_1 у відповідача відсутні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем спростовано доводи позивача про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_3 ) відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва