16 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/3717/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про стягнення 311,68 грн, -
встановив:
22.03.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , у якому він просить стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його користь недорахований середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік у сумі 311,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив службу у податковій поліції. ДПА у м. Києві обчислила позивачу середній заробіток за час відпустки, виходячи з виплат за грудень 2002 року - листопад 2003 року. Оскільки, у 12-місячному періоді відбулося підвищення посадових окладів працівників податкової міліції, тому при обчисленні середньої заробітної плати позивачу за грудень 2012 року - серпень 2013 року мало бути відкориговано коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32, таким чином доплата за час відпустки склала б 311,68 грн. Оскільки відповідач, не провівши відповідне коригування, порушив законодавство про оплату праці і недоплатив позивачу середній заробіток за час чергової відпустки у сумі 311,68 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
18.04.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №9263/19 (а.с. 19-22). В обґрунтування заперечень останній зазначив, що ГУ ДФС у м. Києві під час звільнення громадянина ОСОБА_1 здійснила виплату усіх сум, що належали йому до сплати відповідно до Кодексу законів про працю. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно з ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.02.2000 до 29.03.2005 проходив службу у податковій міліції, а саме в управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві, що підтверджується витягами з наказів ДПА у м. Києві (а.с. 7 та а.с. 7 на звороті). 29.03.2005 його було звільнено.
Чергову відпустку за 2003 рік старшому оперуповноваженому в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління організації боротьби з фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності УПМ ДПА у м. Києві Башинському С.Л. було надано з 09.12.2003 до 16.01.2004 (наказ ДПА у м. Києві від 17.12.2003 № 285-в) (а.с. 8).
ДПА у м. Києві обчислила позивачу середній заробіток за час відпустки виходячи із виплат за грудень 2002 року - листопад 2003 року, що підтверджується розрахунком відпускних (а.с. 9). Тобто, з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували місяцю надання відпустки, згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
У розрахунковому 12-місячному періоді відбулося підвищення посадових окладів працівників податкової міліції - Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 №1207 “Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” посадові оклади підвищено з 01.09.2003 на 32%. Тому, відповідно до п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, виплати позивачу за грудень 2002 року - серпень 2003 року (за проміжок часу до підвищення), на думку позивача, слід було відкоригувати коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32.
Однак, як вказує позивач, таке коригування здійснено не було, про що свідчить, зокрема, відповідність сум розрахунку відпускних позивача сумам щомісячних нарахувань, відображеним у його розрахункових листах за грудень 2002 року, за січень 2003 року, за лютий 2003 року і за липень 2003 року (а.с. 10). Внаслідок чого позивачу недоплачено середній заробіток за час чергової відпустки на суму 311,68 грн.
Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник ДПА у м. Києві) відмовило у доплаті позивачу середнього заробітку за час відпустки за 2003 рік листом від 09.11.2016 №7353/Б/26-15-05-02-54, у якому зазначило, що нарахування грошового забезпечення за період перебування у відпустці за 2003 рік проводилось з урахуванням вимог Постанови КМУ від 06.08.2003 №1207 «Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, а саме, підвищеного посадового окладу" (а.с. 11).
На думку позивача, відповідач помилково ототожнив підвищення посадових окладів з 01.09.2003 та коригування виплат розрахункового періоду, що враховуються при обчисленні середнього заробітку за час відпустки, за проміжок часу до 01.09.2003.
Крім того, відповідач листом від 19.06.2017 №6448/Б/26-15-05-02-22 повідомив позивача про те, що норми постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.2015 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюється на обчислення грошового забезпечення працівників податкової міліції (а.с. 12).
Однак, на думку позивача, відповідачем не враховано, що на осіб начальницького складу податкової міліції при обчисленні середнього заробітку дія Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 поширюється до 12.10.2007 - моменту затвердження наказом ДПА України від 12.10.2007 №576 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції.
Також, листом від 24.05.2018 №24570/Б/26-15-04-0212 позивачу повідомлено, що при звільненні з ним було проведено повний розрахунок відповідно до чинного законодавства та відомчих нормативних документів (а.с. 13).
Однак, на думку позивача, відповідачем не було враховано довідку ДПА у м. Києві від 23.09.2009 №05-502, згідно з якою у березні 2005 року позивачу взагалі не було нараховано жодної суми ані у вигляді нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення), ані у вигляді інших нарахувань у тому числі компенсаційних (а.с. 14).
На переконання позивача, непроведення відповідного коригування сприяло недоплаті йому середнього заробітку за час чергової відпустки на суму 311,68 грн, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч.2 ст.2 КАС України та наявність права у позивача на отримання середнього заробітку за час чергової відпустки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що майор податкової міліції ОСОБА_1 у період з липня 1998 року працював в системі державної податкової служби на посаді державного податкового ревізора-інспектора ДПІ у Московському районі міста Києва, а з лютого 2000 року в управлінні податкової міліції ДПА у м. Києві на посадах начальницького складу податкової міліції.
Наказом в.о. Голови ДПА у м. Києві від 29.03.2005 №97-о «По особовому складу податкової міліції» майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено у запас за ст.64 п. «є» (за порушення дисципліни), який знаходився у розпорядженні ДПА у м. Києві, з 27.12.2004.
Остання посада, яку обіймав позивач - старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу організації боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління організації боротьби з фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності УПМ ДПА у м. Києві.
Наказом ДПА України від 02.04.2002 №323-о позивачу відповідно до статті 24 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою КМУ №114 від 29.07.1991 присвоєно спеціальне звання майор податкової міліції.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 №509-ХІІ, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Пунктом 1 статті 18 Закону України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби стимулює закріплення військових кадрів.
Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №1716 від 30.10.1998 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги», особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою КМУ №114 від 29.07.1991 (далі - Положення).
Отже, позивач проходив службу у податковій міліції, порядок, умови проходження та звільнення з якої у тому числі і у частині оплати праці врегульовані законодавством України.
Відповідно до пункту 12 Положення особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ отримують грошове забезпечення за нормами встановленими законодавством. Грошове забезпечення включає оклади грошового утримання, надбавку за вислугу років, інші додаткові види грошового забезпечення: надбавки, доплати, преміювання тощо (які мають право установлювати керівники органів у межах фонду оплати праці).
Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби» від 31.12.1996 №1592 із змінами і доповненнями (далі - Постанова КМУ №1592) (чинної на час виникнення спірних правовідносин), оклад грошового утримання працівників податкової міліції включає в себе посадовий оклад (додатки №10-13 до цієї постанови), а також оклад за спеціальне звання (додаток №9 до Указу Президента України від 04.10.1996 №926 (зі змінами відповідно з Указом Президента України від 29.01.1999 №98/99).
Таким чином, умови проходження служби працівників податкової міліції визначені спеціальним законодавством - Законом України «Про державну податкову службу», Законом України «Про міліцію».
Відповідно до вимог п.12 зазначеного Положення та ст.19 Закону України "Про міліцію" позивач був особою старшого начальницького складу органів внутрішніх справ та отримував за рахунок держави грошове утримання в залежності від посади, звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Порядок виплати та розміру такого утримання визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином виплата посадових окладів, окладів за спеціальне звання інших видів матеріального забезпечення здійснюється у порядку та розмірах установлених законодавством для працівників міліції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у податковій міліції, а не працював в органах податкової міліції Державної податкової служби на умовах трудового договору чи інших умовах. Таким чином трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у пункті 2 Постанови пленуму ВСУ від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпп України) у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.
Відповідно до ст.116 КЗпп України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
ГУ ДФС у м. Києві при звільненні ОСОБА_1 здійснила виплату всіх сум, що належали йому від підприємства, установи, організації, як це передбачено КЗпп України, на підтвердження чого надав копії особових рахунків за грудень 2003 року та січень 2004 року (а.с. 28).
Одночасно, законодавець визначає, що у день звільнення роботодавець зобов'язаний видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та провести розрахунок, що у свою чергу було здійснено належним чином. Дана обставина підтверджується постановою Подільського районного суду м. Києва від 30.05.2006 в якій зазначено, що у день звільнення позивач отримав трудову книжку та військовий квиток (а.с. 36-39).
Крім того, права позивача ніяким чином не порушені, оскільки нарахування, перерахунок грошового забезпечення та розрахунок позивача при звільненні вчинено відповідно до законодавства чинного на період виникнення спірних правовідносин.
Враховуючи вищенаведене, ГУ ДФС у м. Києві діяло у межах та у спосіб передбачений законодавством України.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем на виконання ч.2 ст.77 КАС України доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів не спростовано відсутність у позивача права на отримання донарахування середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік у сумі 311,68 грн, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог та відсутність доказів понесених витрат на оплату судового збору, питання про розподіл судових витрат та витрат на правничу допомогу судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ-116, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) про стягнення 311,68 грн - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено: 16 травня 2019 року.
Суддя О.В. Єфіменко