16 травня 2019 року м. Житомир
справа № 806/277/16
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 у лютому 2016 року звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди.
Відповідно до постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2016, залишеною без змін згідно з ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т.1 а.с.121-128, 216-218).
Згідно з постановою Верховного Суду від 24.10.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.41-47).
За результатами автоматизованого розподілу судових справ між суддями, для нового розгляду справи в Житомирському окружному адміністративному суді призначено суддю Горовенко А.В. (т.2 а.с. 58).
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 адміністративну справу №806/277/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.02.2019 вх.№3950/19 ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,4 грн, компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243 грн, двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн, допомоги на оздоровлення в розмірі 10699,04 грн;
- стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області одноразову грошову допомогу при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,4 грн, компенсацію за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243грн, двомісячне грошове забезпечення у розмірі 21398,08 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі 10699,04 грн;
- стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області 344700,81 грн середнього заробітку за затримку проведення розрахунку;
- зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, за період з 21.02.2016 по день проведення нарахування та виплати коштів, у зв”язку з порушенням строків ненарахування та невиплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,4 грн, компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243 грн, двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн, допомоги на оздоровлення в розмірі 10699,40 грн;
- стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області 10000 грн моральної шкоди.
Також просить, відповідно до ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити до негайного виконання рішення в частині загальної суми заборгованості.
14 січня 2019 року відповідач - Міністерство внутрішніх справи України надіслало до суду відзив на позовну заяву (вх.№717/19), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки механізм нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовано спеціальним законодавством, а саме: Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” (далі - Порядок №393).
Зазначає, що позивачу з урахуванням вказаних нормативно-правових актів нарахована сума одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з його посадового окладу 1150 грн, окладу за спеціальним званням (підполковник міліції) - 130грн та надбавки за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням. Компенсація за невикористану відпустку була правомірно обрахована, виходячи з посадового окладу позивача - 1150 грн та окладу за спеціальним званням. Щодо права на виплату суми грошового забезпечення протягом двох місяців після звільнення з органів внутрішніх справ у зв"язку із скороченням штатної посади вказує, що таке право у позивача відсутнє, оскільки на день звільнення він перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та грошового забезпечення не отримував.
Аналогічно обґрунтовує відсутність права позивача на виплату допомоги на оздоровлення.
Зазначає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки позивачем не зазначено в чому саме полягає така шкода та відсутні докази на підтвердження розміру заподіяної шкоди.
Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому є вірними висновки суду першої інстанції про те, що при вирішення спорів щодо виплати грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ, пріоритетним є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини та у разі, коли про можливість такого застосування прямо передбачена у спеціальному законі.
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області 17.01.2019 надіслало до суду відзив на позовну заяву (вх.№1080/19), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що при розрахунку суми одноразової грошової допомоги враховано лише ті види грошового забезпечення, які йому були встановлені відповідно до займаної ним посади, спеціального звання та вислуги років, а також з урахуванням перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Що стосується компенсації за невикористану відпустку зазначає, що у 2015 році, у зв"язку із звільненням позивача з органів внутрішніх справ за п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби, позивачу була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку у розмірі 864 грн, яка отримана ним 20.11.2015, а тому право на отримання компенсації за невикористану відпустку у ОСОБА_1 не виникає.
Щодо нарахування та виплати позивачу двох місячного грошового забезпечення, зазначає, що відповідно до п.3.4.8 наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31.12.2007 №499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з посади у зв"язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення). Оскільки позивач на день звільнення перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку та грошового забезпечення не отримував, то право на отримання протягом двох місяців грошового забезпечення, яке особа отримала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення) у позивача не виникає.
Також зазначає, що відповідно до абз.2 п.2.16.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31.12.2007 №499 зазначено, що особам, рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, матеріальна допомога не надається.
Щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, зазначає, що спеціальним законодавством врегульовано спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому при вирішенні спорів щодо виплати грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Саме тому, на думку відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії, посилання позивача на те, що на спірні правовідносини поширюється ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, оскільки не мають законодавчого підґрунтя та вказана правова позиція викладена в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі №806/320/15.
21 січня 2019 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№1290/19, у якій зазначає, що спеціальним законодавством, яке стосується виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, не врегульовано питання визначення розміру місячного грошового забезпечення для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, якщо на час звільнення особа грошового забезпечення не отримувала. Однак вважає, що до спірних правовідносин має бути застосована аналогія закону, а саме Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), відповідно до якого час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток, виключається з розрахункового періоду. Також вважає помилковим здійснений управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області розрахунок одноразової грошової допомоги, оскільки така грошова допомога має бути розрахована, виходячи з виплат за останні 2 місяці, коли особа фактично працювала, у даному випадку - червень, липень 2015 року.
Окрім того, зазначає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв"язку з порушення строків їх виплати відповідно до Закону України “Про компенсацію втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати", за період з 21.02.2016 (дата звільнення зі служби в органах внутрішніх справ) по день проведення нарахування та виплати належних йому коштів.
Щодо обґрунтування суми стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 №4.
Відповідно до протокольної ухвали суду від 24.01.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті позовних вимог на 21.02.2019.
Згідно з протокольною ухвалою суду від 21.02.2019 оголошена перерва під час розгляду справи до 14.03.2019, у зв"язку з витребуванням додаткових доказів у справі.
Відповідно до ухвали суду від 14.03.2019 у судовому засіданні оголошена перерва до 28.03.2019, у зв"язку із зобов"язанням управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії Міністерства внутрішніх справи України в Житомирській області надати суду розрахунки виплат, що є предметом позову у даній справі, з урахуванням вимог суду.
Згідно з протокольною ухвалою суду від 28.03.2019 розгляд справи відкладено на 12.04.2019, у зв"язку із задоволенням клопотання представника управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії про відкладення розгляду справи.
Відповідно до протокольної ухвали суду від 12.04.2019 в судовому засіданні оголошена перерва до 16.04.2019 для надання часу учасникам справи підготуватися до участі в судових дебатах.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву від 21.01.2019 (вх.№1290/19) та заяви про уточнення позовних вимог від 26.02.2019 (вх.№3950/19).
Представник відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов від 17.01.2019 (за вх.№1080/19), письмових запереченнях від 21.02.2019 (за вх.№3644/19) та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України свого повноважного представника у судові засідання не направив, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причин неявки свого повноважного представника - не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надісилав.
В ході судового розгляду справи, судом оголошено зміст позовної заяви, заслухано пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи та відповідно до протокольної ухвали (без виходу до нарадчої кімнати) суд ухвалив подальший розгляд справи продовжити у письмовому провадженні.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з урахуванням положень ст.193 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 24.10.2018 у справі №806/277/16 (провадження №К9901/10903/18) зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставини щодо того який саме розмір місячного грошового забезпечення було нараховано і виплачено позивачу в останній місяць його служби перед відбуттям у відпустку по догляду за дитиною, та які складові входили до такого грошового забезпечення. Оскільки саме з цієї суми має обраховуватись розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби.
Згідно з наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 30 червня 2015 року № 0077 о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з1 липня 2015 року по 28 квітня 2016 року без збереження заробітної плати (т.1 а.с.66).
Відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 4 листопада 2015 року №00139 о/с підполковника міліції ОСОБА_2 О ОСОБА_3 І., начальника 2-го відділу управління оперативної служби управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з 6 листопада 2015 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до підпункту “г” пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т.1 а.с.14).
Календарна вислуга років позивача на день звільнення становила 20 років 7 місяців 2 дні.
Судом також встановлено, що відповідно до довідки, виданої управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №39/29/01-2019 від 21.02.2019 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 нарахованого і виплаченого в червні 2015 року становив 10699,04 грн: оклад - 1150 грн; доплата за звання - 130 грн; доплата за вислугу років - 448 грн; доплата за таємність - 172,5 грн; доплата за виконання особливо важливих завдань - 864 грн; доплата за оперативно-розшукову діяльність - 575 грн; доплата відповідно до Наказу №031/03 - 414,16 грн за травень 2015 року (виплачена у червні 2015 року) та за червень 2015 року - 366,56 грн (виплачена у липні 2015 року); премія за травень 2015 року - 3289,41 грн (нарахована і виплачена у червні 2015 року) та премія за червень 2015 року - 3289,41 грн (т.2 а.с.139-140).
Відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01.09.2016 №19о/с "По особовому складу" на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №806/5226/15 скасовано наказ від 04.11.2015 №00139о/су частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ. Поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області, з 07.11.2015 та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, - звільнено у запас Збройних Сил за п.64 "г" (через скорочення штатів), з 21 лютого 2016 року (т.2 а.с.176-177).
Відповідно до листа управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 05.09.2016 №3696/12/01/-2016 позивачу повідомлено, що на виконання вимог постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №806/5226/15 наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 04.11.2015 №00139о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ скасовано та наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01.09.2016 №19о/с позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 07.11.2015. Також проінформовано, що відповідно до вказаного наказу, на підставі заяви позивача згідно з п.10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ його звільнено з 21.02.2016 у запас Збройних Сил України за підпунктом “г” пункту 64 (через скорочення штатів) (т.2 а.с 141).
Листом від 06.01.2017 №48/105/05/12-2017 управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області повідомило позивачу, що на підставі постанов Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2018 №806/5226/15 та управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 09.11.2016, вимоги управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 02.12.2016 №33067, на підставі наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №21о/с від 20.12.2016 внесено зміни до наказу від 01.09.2016 №19о/с в частині дати звільнення: не з 21.02.2016 по 15.06.2016. Вислуга років позивача на день звільнення складає - 21 рік 02 місяці 11 днів (т.2 а.с.142, 175176-177).
До матеріалів справи долучено листи управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про повідомлення позивача про необхідність з"явитися до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області для розрахунку, однак позивач до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області не з"явився, розрахунок з позивачем не здійснено.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступних вимог та положень законодавства.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби, у тому числі, у зв'язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Положення аналогічного змісту передбачені у пункті 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393), згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, за приписами статті 9 Закону №2262-XII та пункту 10 Порядку №393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 1.3 та 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896, (далі - Інструкція № 499) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Отже при звільненні працівника органів внутрішніх справ зі служби за скороченням штатів до місячного грошового забезпечення, з якого обраховується одноразова грошова допомога мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.
При цьому, згідно з пунктом 3.6.2 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.
Суд враховує, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ порядок проходження якої, у тому числі в частині виплати грошового забезпечення, врегульовано спеціальним законодавством, а саме: Законом № 2262-XII, Порядком №393 та Інструкцією №499.
Верховний Суд направляючи дану справу на новий розгляд зауважив, що спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв'язку із скороченням штатів особі, яка станом на день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною і за якою грошове забезпечення не зберігалось і не нараховувалось.
При цьому норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.
Також Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 в даній адміністративній справі дійшов до висновку, що у даному випадку слід застосувати положення абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), який, окрім іншого, визначає порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям, яка за своєю правовою природою подібна одноразовій грошовій допомозі при звільненні особи рядового і начальницького складу. Згідно з цією нормою час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
При цьому суд зазнає, що при розрахунку виплат, які підлягають виплаті позивачу при звільненні, судом бере до уваги саме наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01.09.2016 №19о/с "По особовому складу", прийнятий на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №806/5226/15, відповідно до якого підполковника міліції ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області, з 07.11.2015 та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, - звільнено у запас Збройних Сил за п.64 "г" (через скорочення штатів), з 21 лютого 2016 року (т.2 а.с.176-177).
Згідно з наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №21о/с від 20.12.2016 "По особовому складу" було лише внесено зміни до наказу №19о/с від 01.09.2016 щодо дати звільнення позивача. Однак, на думку суду, зміни щодо дати звільнення позивача жодним чином не впливають на обов"язок відповідача управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області здійснити повний розрахунок із позивачем при звільненні - 21.02.2016.
Таким чином, оскільки під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку позивачу грошове забезпечення не нараховувалось і не виплачувалось, то такий період не може включатися до розрахункового періоду при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Як свідчить довідка №39/29/01-2019 від 21.02.2019, видана управлінням Міністерства внутрішніх справи України в Житомирській області, розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень 2015 року (останній місяць служби перед відбуттям у відпустку по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку) з урахуванням нарахованих і виплачених основних та додаткових видів грошового забезпечення становить 10699,04 грн, а саме: оклад - 1150 грн; доплата за звання - 130грн; доплата за вислугу років - 448 грн; доплата за таємність - 172,5 грн; доплата за виконання особливо важливих завдань - 864 грн; доплата за оперативно-розшукову діяльність - 575 грн; доплата відповідно до Наказу №031 - 414,16 грн за травень 2015 року (нарахована і виплачена в червні 2015 року) та за червень 2015 року - 366,56 грн; премія за травень 2015 року - 3289,41 грн (нарахована і виплачена в червні 2015 року) та премія за червень 2015 року - 3289,41 грн (т.2 а.с.139-140).
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивач має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів (відповідно наказу №19о/с від 01.09.2016 "По особовому складу") в розмірі 106990,4 грн = ((10699,04 х 20 років) х 50%).
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 6 п.3.4.8 Інструкції №499 передбачено, що за бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.
Матеріали справи свідчать, що при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ позивачу була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку в розмірі 864грн за 15 днів невикористаної відпустки та виплачена 20.11.2015 (т.1 а.с.61).
Позивач вважає невірним розрахунок суми грошової компенсації за невикористану відпустку, здійснений управлінням Міністерства внутрішніх справи України в Житомирській області.
Законом України “Про міліцію”, Постановою Кабінету Міністрів України від “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” 07 листопада 2007 року №1294, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 та Інструкцією про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499 не врегульовано питання щодо розрахунку суми грошової компенсації за невикористану відпустку, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Порядку №100 для обчислення середньоденного заробітку (грошового забезпечення) осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що не заборонено спеціальним законодавством.
Відповідно до абз. 1, 3 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 7 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Абзацом 6 п.2 Порядку №100 також передбачено, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до довідки управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 11.03.2016 №1689/105/05/12-2016 позивачу у зв"язку із звільненням з органів внутрішніх справ була нарахована і виплачена (20.11.2015) грошова компенсація за невикористану відпустку у 2015 році в розмірі 864 грн (т.1 а.с.61).
Суд зазначає, що розрахунок вказаної компенсації відповідно до норм чинного законодавства повинен здійснюватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку. Однак, враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню позивача з 21 лютого 2016 року (з урахуванням наказу №19о/с від 01.09.2016) є період з лютого 2015 року - червень 2015 року (оскільки в період з 30.06.2015 по 21.02.2016 позивач до виконання службових обов'язків фактично не приступив), тому розрахунок компенсації за невикористану відпустку повинен здійснювати виходячи з виплат за вказаний період.
Відповідно до положень абз.2 п.3 Порядку №100 при розрахунку розміру місячного грошового забезпечення для обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення судом береться до уваги розмір складових грошового забезпечення, які нараховані та виплачені позивачу за 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку.
Таким чином, розмір компенсації за невикористані 15 днів відпустки, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 3019,04 грн з розрахунку (38830,22 грн (грошове забезпечення за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку з лютого 2015 року по лютий 2016 року з урахуванням складових грошового забезпечення нарахованих і виплачених за вказаний період) : 150 календарних днів (розрахунковий період у якому позивач фактично отримував грошове забезпечення з лютого 2015 року по червень 2015 року) х 15 днів (невикористана відпустка) = 3883,04 грн)) - 864 грн (виплачена компенсація за невикористану відпустку).
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3883,04 грн, з урахуванням виплачених коштів.
Щодо позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за два місяці у зв"язку зі скороченням штатної посади, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі - Інструкція № 499) особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення). Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється, виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 у даній справі, зазначив, що виплата особі рядового і начальницького складу грошового забезпечення за два місяці перед звільненням є компенсацією при скороченні штатної посади, на якій така особа проходила службу, і перебування особи рядового і начальницького складу у відпустці по догляду за дитиною не може позбавляти її права на отримання гарантованої законодавством виплати у разі звільнення зі служби за скороченням штатів.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату двомісячного грошового забезпечення в розмірі 21398,08 грн = 10699,04 грн (місячне грошове забезпечення, яке позивач отримував у червні 2015 року за штатною посадою перед вибуттям у відпустку по догляду за дитиною ) х 2 місяці.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 344700,81 грн, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 з даного приводу зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб органів внутрішніх справ, не встановлено порядку проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому, вказує про можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Умовами виплати працівникові такого відшкодування є факт невиплати належних йому сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням відсутності факту проведення з ним остаточного розрахунку, є передчасними, оскільки у суду відсутня можливість визначити остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без встановлення дати проведення остаточного розрахунку з позивачем.
Суд зауважує, що після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовних вимог про стягнення допомоги для оздоровлення, суд зазначає наступне.
Пунктом 2.16 Інструкції №499 передбачена виплата матеріальної допомоги, а саме зазначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Враховуючи положення Інструкції №499 грошова допомога на оздоровлення є складовою матеріальної допомоги.
Разом з тим, абзацом 2 п. 2.16.2. Інструкції №499 визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, матеріальна допомога не надається.
Оскільки позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то права на отримання грошової допомоги на оздоровлення, передбачене Інструкцією №499, на думку суду, у позивача немає.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, за період з 21.02.2016 по день проведення нарахування та виплати коштів, у зв”язку з порушенням строків нарахування та виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів, компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки, двомісячного грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, суд зазначає наступне.
Відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2003 №2050-III (далі - Закон №2050-III) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати нараховується у зв'язку з порушенням строків її виплати, тобто вже нарахованої суми заробітної плати, але не виплаченої в строки, передбачені чинним законодавством.
Отже, з аналізу вказаного Закону №2050-III вбачається, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру.
Позивачем заявлена вимога про нарахування та виплату коштів при звільненні, які не мають систематичного характеру, тобто є разовими.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що компенсація втрати частини доходів за період з 21.02.2016 по день нарахування та виплати належних коштів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права, оскільки право на компенсацію за порушення строку нарахування та виплати належних позивачу при звільненні коштів, забезпечено правом на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо позовних вимог про стягнення з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000грн суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вказане, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров'я, душевних стражданнях, змінах в способі життя, тривалості протиправних дій з боку відповідача.
Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено протиправність бездіяльності управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990,4 грн, компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3019,04 грн, двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З огляду на викладене, підстав для звернення до негайного виконання даного судового рішення немає.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м.Київ, Центральна Частина Києва, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) та управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії (Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 08592164) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,4грн, компенсації за невикористану відпустку та двомісячного грошового забезпечення.
Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990 (сто шість тисяч дев"ятсот дев"яносто) грн 40 (сорок) коп.
Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3883 (три тисячі вісімсот вісімдесят три) грн 04 (чотири) коп, з урахуванням виплачених коштів.
Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 двохмісячне грошове забезпечення у розмірі 21398 (двадцять одна тисяча триста дев"яносто вісім) грн 08 (вісім) коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 16 травня 2019 року.
Суддя А.В. Горовенко