15 травня 2019 року Справа № 160/2373/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.03.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, в якому позивач просить:
- визнати протиправним дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни, при цьому відповідачем було відмовлено, у зв'язку з тим, що позивач не має права на статус передбачений ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі посвідчення. Позивач вважає вказану відмову відповідача необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просила суд позовні вимоги задовольнити.
21.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
15.04.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що надана відповідачем відмова є правомірною та такою, що прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
За життя ОСОБА_2 був особою, якій встановлено 1 групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язку військовослужбовця по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією довідки серії 10 ААА № 574519 . Вказаний факт підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.11.2007 УПтаСЗН виконкому Жовтневої районної у місті ради, яким надано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
29.01.2019 року позивач звернулася до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни, надавши всі необхідні документи.
Листом від 14 лютого 2019 року позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що до осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 1 стаття 10) належать, зокрема, сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших Держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 та 6 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Встановлення статусу дружинам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації аварії на ЧАЕС, статтею 10 Закону не передбачено.
Позивач не погоджується із вказаною відмовою та вважає її такою, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
В преамбулі до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Поширення чинності Закону № 3551-XII на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно ч.1 ст.7 Закону №3551-XII до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 1,9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до Військового квитка НОМЕР_2 , ОСОБА_2 у період з 27.01.1987 року по 30.04.1987 року приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 17.01.2018 року № 7572 захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до витягу з протоколу засідання № 818 від 26.03.2018 року Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв захворювання і причина смерті ОСОБА_2 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до архівної довідки від 16.06.2016 № 4/3108, виданої Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, ОСОБА_2 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 27.01.1987 по 30.04.1987.
Довідкою від 19.03.2018, виданою Покровсько - Тернівським об'єднаним районним військовим комісаріатом, підтверджується, що ОСОБА_2 знаходився з 24.01.1987 по 30.04.1987 на спецзборах при військовій частині № 960 В/торг.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 був військовослужбовцем, який з 27.01.1987 по 30.04.1987 виконував обов'язки по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та був інвалідом 1 групи, захворювання та смерть якого пов'язані з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується вищевказаними документами.
Згідно з пункт 2 статті 10 Закону № 3551-XII визначає, що його чинність поширюється на сім'ї військовослужбовців, які призивались на збори військовозобов'язаних Міністерства оборони, прирівняних до них осіб, зазначених в статтях 6 і 7 цього Закону, тобто на дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих інвалідів війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя інвалідами, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті інваліда.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення віднесений до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-XII має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційні, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Також, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати позивачу статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради (50096, м.Кривий Ріг, вул.Ватутіна, 37в, код ЄДРПОУ 03192326) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв