Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1469/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод гумотехнічних виробів", м. Херсон
до Приватного підприємства "Магніт +", м.Харків
про стягнення 501725,70 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Долгополов О.В., ОСОБА_1
відповідача - не з'явився,
Позивач, ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ПП "Магніт+", в якому просить суд стягнути з відповідача 493 080,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок не оплати відповідачем поставленого товару за договором поставки №5 від 02.01.2018 та договором поставки №67 від 02.11.2015. Крім того просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 3025,92 грн. за договором №67 від 11.12.2015 та 5619,78 грн. за договором №5 від 02.01..2018. Судові витрати у розмірі 7526,64 грн. позивач просить суд покласти на відповідача.
Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару за договором постачання № 5 від 02.01.2018 та договором постачання № 67 від 02.11.2015.
Ухвалою суду від 06.06.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.07.2018 об 11:00.
Ухвалою суду від 04.07.2018 за клопотанням відповідача відкладено підготовче засідання на 23.07.2018 о 10:15.
Ухвалою суду від 23.07.2018 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.08.2018 о 10:30.
Ухвалою суду від 06.08.2018 провадження у справі № 922/1469/18 зупинено до повернення матеріалів справи з Харківського апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 17.09.2018 провадження у справі № 922/1469/18 поновлено та призначено підготовче засідання на 03.10.2018 о 10:00.
Ухвалою суду від 19.09.2018 провадження у справі № 922/1469/18 зупинено до повернення матеріалів справи з Харківського апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 26.03.2019 провадження у справі поновлено та призначено проведення підготовчого засідання на 11.04.2019 о 09:45.
Ухвалою суду від 11.04.2019 підготовче провадження у справі було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 18.04.2019 о 10:15.
Ухвалою суду від 18.04.2019 судове засідання було відкладене на 14.05.2019 о 09:30.
У судовому засіданні 14.05.2019 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 14.05.2019 не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".
За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини суд враховує при розгляді справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача, суд встановив наступне.
12.11.2015 та 02.01.2018 між ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів" (позивач, постачальник) та ПП "Магніт+" (відповідач, покупець) були укладені договори постачання № 67 та № 5 (далі - договори № 67 та № 5), за умовами яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію, а саме: гумові кільця ущільнюючі до металевих кришок № 82, № 58, поіменовані надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 договорів).
Згідно п. 2.1 договору № 67 товар повинен бути наданий покупцю в об'ємах, узгоджених сторонами, протягом 5-ти днів з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 2.1 договору № 5 товар повинен бути наданий покупцю в об'ємах, узгоджених сторонами.
Відповідно до 2.2-2.3, 3.1-3.2 договорів № 67 та № 5 поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA (склад постачальника - м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178-А), а саме: транспортом покупця за його рахунок зі складу постачальника.
Датою відвантаження товару вважається дата, вказана у видатковій накладній.
Загальна сума договору відповідає сукупності усіх сум, зазначених в усіх виданих накладних та інших товаросупроводжувальних документах.
Ціна на товар узгоджується сторонами, встановлюється у гривнях, із урахуванням ПДВ20% та вказується в накладних та інших товаросупроводжувальних документах.
За умовами п. 3.3 договору № 67 розрахунки за даним договором здійснюються шляхом 100% попередньої оплати. Покупець сплачує за товар згідно з виставленим рахунком на протязі трьох банківських днів. Покупець зобов'язаний при перерахуванні грошових коштів вказати в платіжному дорученні номер договору, номер та дату рахунку.
За змістом п. п. 3.3 договору № 5 розрахунки за даним договором здійснюються шляхом 100% попередньої оплати. Покупець сплачує за товар на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання рахунку. Покупець зобов'язаний при перерахуванні грошових коштів вказати в платіжному дорученні номер договору, номер та дату рахунку.
Згідно з розділом 4 договорів № 67 та № 5 загальна кількість товару за даним договором відповідає загальній кількості переданого товару, та підтверджується у накладних та інших товаросупроводжувальних документах. Кількість товару у кожній партії узгоджується сторонами в заявках на поставку товару та вказується в накладних та інших товаросупроводжувальних документах.
Відповідно до п. 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2016, а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання. Договір може бути пролонгований на наступний рік.
Пунктами 7.2, 9.1-9.2 договору № 5 у разі порушення строків оплати, вказаних в п. 3.3, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми несвоєчасної оплати грошових коштів.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання. Договір може бути пролонгований на наступний рік.
Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час його дії.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів № 67 та № 5 позивачем відповідачу був поставлений товар на загальну суму 856656,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000157 від 18.08.2016 на суму 116500,00 грн., № РН-0000167 від 16.09.2016 на суму 50000,00 грн., № РН-0000180 від 04.11.2016 на суму 46600,00 грн., № РН-0000185 від 25.11.2016 на суму 23300,00 грн., № РН-0000192 від 09.12.2016 на суму 46600,00 грн., № РН-0000194 від 26.12.2016 на суму 46600,00 грн., № РН-0000038 від 05.04.2017 на суму 310000,00 грн., № РН-0000137 від 14.09.2017 на суму 62016,00 грн., № РН-0000140 від 27.09.2017 на суму 62016,00 грн., № РН-0000139 від 03.11.2017 на суму 31008,00 грн., № РН-0000146 від 13.11.2017 на суму 62016,00 грн., № РН-0000148 від 25.01.2018 на суму 78516,00 грн. та № РН-0000017 від 16.02.2018 на суму 31008,00 грн. Вказані накладні мають у собі підписи уповноважених представників сторін та печатки юридичних осіб.
Проте, відповідач поставлений і прийнятий товар в обумовлені договором строки та обсязі не оплатив, сплативши за товар лише 473100,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 493080,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензії № 83 від 05.09.2017 (а. с. 45-46) та № 13 від 19.01.2018 (а. с. 47-48), однак, зазначені претензії залишені відповідачем без задоволення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача та суму заявленого боргу. Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 493080,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3025,92 грн. штрафних санкцій, які у тексті позовної заяви визначені позивачем як 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 3025,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5619,78 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару на підставі п. 7.2 договору № 5.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось, відповідно до п. 7.2 договору № 5, у разі порушення строків оплати, вказаних в п. 3.3, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми несвоєчасної оплати грошових коштів.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою, санкцією яка передбачена даним пунктом договору є пеня, а не штраф, як зазначено в договорі.
За таких обставин, нарахування цієї штрафної санкції можливе з урахуванням обмежень щодо розміру, передбаченого Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та щодо строку, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок пені, зазначені законодавчі обмеження останнім були враховані.
Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 5619,78 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо підсудності даного спору господарському суду Харківської області.
Як вже було зазначено вище, підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі є невиконання відповідачем умов укладених між сторонами договорів постачання № 5 від 02.01.2018 та № 67 від 02.11.2015.
Судом встановлено, що місцем реєстрації відповідача у даній справі - Приватного підприємства "Магніт +" є місто Харків (61075, м. Харків, вул. Механізаторів, 2), про що свідчать дані, які містить Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Однак, за змістом п. 10.1 укладених між сторонами договорів постачання № 5 та № 67 усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до чинного законодавства України в господарському суді міста Херсона.
Отже, господарське процесуальне законодавство чинне на дату укладення спірних договорів, як і чинне процесуальне законодавство, не надає можливості учасниками господарських відносин визначати умовами договору договірну підсудність вирішення спору.
За таких обставин, спір по даній справі є підсудним господарському суду Харківської області.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Магніт+" (61075, м. Харків, вул. Механізаторів, 2, код ЄДРПОУ 35970117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод гумотехнічних виробів" (73036, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178-А, код ЄДРПОУ 05516932) - 493 080,00 грн. заборгованості, 3025,92 грн. 3% річних, 5619,78 грн. пені та 7526,64 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод гумотехнічних виробів" (73036, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178-А, код ЄДРПОУ 05516932).
Відповідач - Приватне підприємство "Магніт+" (61075, м. Харків, вул. Механізаторів, 2, код ЄДРПОУ 35970117).
Повне рішення складено та підписане 16 травня 2019 року.
Суддя О.В. Погорелова