36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
16.05.2019 Справа № 917/399/19
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М. , при секретарі судового засідання Отюговій О.І. розглянувши матеріали справи № 917/399/19
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Іванова Олега Георгійовича , АДРЕСА_1
до відповідача Фізичної особи-підприємця Саєнко Максима Володимировича АДРЕСА_2
про відшкодування завданих збитків в сумі 178 146,90 грн.
11.03.2019 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Іванова Олега Георгійовича до відповідача Фізичної особи-підприємця Саєнко Максима Володимировича про відшкодування завданих збитків в сумі 178 146,90 грн. Позовну заяву обґрунтовано тим, що ФОП Саєнко М.В. на підставі товарно-транспортної накладної №6211 від 14.02.2019 року та відповідно до умов Договору від 14.02.2019 року прийняв вантаж на суму 178 146,90 коп. Однак вантаж відповідачем не був доставлений, а був втрачений, що підтверджується Актом про втрату вантажу. З огляду на що відповідач повинен відшкодувати позивачу збитки, завдані втратою вантажу в сумі 178146,90 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області суду від 12.03.2019 року на підставі ст. 174 ГПК України позовну заяву Фізичної особи-підприємця Іванова Олега Георгійовича до відповідача Фізичної особи-підприємця Саєнко Максима Володимировича про відшкодування завданих збитків в сумі 178 146,90 грн. залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення такої ухвали для усунення недоліків.
15.03.2019 року та 22.03.2019 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів та заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 28.03.2019 року відкрито провадження у даній справі, з огляду на приписи ч. 5 ст. 12 ГПК України суд вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки спір носить малозначний характер.
Ухвалою суду від 09.04.2019 року відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Іванова Олега Георгійовича про забезпечення позову .
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу 01.04.2019 року рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вулиця Комсомольська, будинок 20, смт. Котельва, Полтавська область, 38600.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.03.2019 року була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно відомостей з сайту укрпошти станом на 02.05.2019 року та 16.05.2019 року ухвала суду про відкриття провадження у справі вручена відповідачу 17.04.2019 року ( роздруківки з сайту в мат. справи).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Між ФОП Івановим О.Г. (Замовник, позивач) та ФОП Саєнко М.В. (Перевізник, відповідач) було укладено Договір-заявка №00000000102 від 14.02.2019 року про надання транспортних послуг.
Відповідно до п. 2 цього Договору Перевізник забезпечує безперервне супроводження і зберігання вантажу під час його доставки, несе повну матеріальну відповідальність за кількість і цілісність вантажу.
За змістом п. 9 цього Договору Перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, недостачу прийнятого для перевезення вантажу у відповідності до розміру спричиненої шкоди.
ФО-П Саєнко М.В. відповідно до умов Договору зобов'язувався доставити Вантаж Пункт розвантаження, а саме: Запорізька область, м. Приазовське, вулиця Горького, дім 79/в.
ФОП Саєнко М .В. на підставі товарно-транспортної накладної №6211 від 14.02.2019 року відповідно до умов вищевказаного Договору прийняв Вантаж у сумі 178 146,90 коп., що підтверджується його підписом на накладній. Однак прийнятий вантаж відповідач не доставив в пункт Вантажоотримувача.
20.02.2019 року між ФО-П Івановим О . Г. та ФОП Саєнко М.В. був складений Акт про втрату вантажу, в цьому Акті були викладені обставини також щодо перевезення цього Вантажу.
Відповідач був присутнім під час складання цього Акту, однак в Акті про втрату вантажу зазначив, що відмовляється від дачі пояснень.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 178 146,90 грн. завданих збитків, у зв'язку з втратою вантажу при його перевезенні.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад господарського порушення, складовими елементами якого є протиправна поведінка (порушення стороною зобов'язань), спричинення збитків, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням зобов'язання та завданими збитками, вина.
Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
У ч.ч. 1-3 ст. 314 Господарського кодексу України зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано.
Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов'язує сторону, яка порушила зобов'язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.
В той час як відповідач, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини справи, не спростував подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв'язку з втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Як і не надав жодних заперечень та доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого відповідачем до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від нього причин.
Отже, відповідач повинен відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.
За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Саєнко Максим Володимирович ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь на користь Фізичної особи- підприємця Іванова Олега Георгійовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний НОМЕР_2) збитки у сумі 178 146 грн. 90 коп., суму сплаченого судового збору у розмірі 2672 грн.20 коп.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
Повне рішення складено 16.05.2019 року
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Тимощенко О.М.