"06" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/56/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.
за участю представників:
від позивача: Бігусяк М.В. (на підставі ордеру);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Приватного підприємства “Колос” (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Шевченківський р-н, площа Театральна, буд. 6);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “САГІТТА-Т” (65072, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд. 2)
про стягнення 244 798,98 грн.
Суть спору: 03.01.2019 року до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача - Приватного підприємства “Колос” (надалі - ПП “Колос”) надійшла позовна заява (вх. №56/19) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Сагітта-Т” (надалі - ТОВ „Сагітта-Т”) про стягнення грошових коштів у розмірі 244798,98 грн., з яких: 215 873,28 грн. - основний борг, 2305,05 грн. - 3% річних, 26620,66 грн. - пеня, а також судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 3671,98 грн. та витрати, які поніс позивач у зв'язку із підготовкою та розглядом справи у розмірі 4000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що визначена у позовних вимогах заборгованість виникла у ТОВ „Сагітта-Т” за договором №123/17 від 14.03.2017р., внаслідок несплати вартості товару, який було поставлено у період з 16.03.2018р. по 22.05.2018р. на загальну суму 215 895,71 грн., в зв'язку з чим станом на 13.03.2018р., з урахуванням останньої проплати здійсненої відповідачем виникла заборгованість у сумі 215873,28 грн., на яку позивачем нараховано пеню, відповідно до п.5.2 договору та здійснено нарахування на підставі ст. 625 ЦК України, про стягнення яких позивач звернувся з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 08.01.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/56/19 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 04.02.2019 року.
04.02.2019 року до суду від позивача надійшло клопотання вх. ГСОО №2218/19, згідно якого він просив суд підготовче засідання призначене на вказану дату провести за відсутності представника позивача.
Ухвалою суду від 04.02.2019 року підготовче засідання, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України було відкладено на 27.02.2019 року.
Ухвалою суду від 27.02.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання було відкладено на 27.03.2019 року.
Ухвалою суду від 27.03.2019 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 08.04.2019 року.
У судовому засіданні від 08.04.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 06.05.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 06.05.2019р. позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - ТОВ „Сагітта-Т” про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, між тим, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи “Організація відсутня”, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ „Сагітта-Т” у судові засідання, суд вважає за можливе на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за наявними матеріалами без участі відповідача.
В судовому засіданні від 06.05.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 16.05.2019 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено матеріалами справи, 14.03.2017 року між ПП “Колос” (надалі - постачальник) та ТОВ „Сагітта-Т” (надалі - покупець) укладено договір поставки з відстрочкою платежу №123/17 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю, а покупець приймати та сплачувати товар у відповідності до умов даного договору.
Згідно з п. 2.1 договору, поставка товару здійснюється за узгодженими сторонами цінами, зазначеними сторонами у прейскуранті (специфікаціях). При цьому, постачальник зобов'язується не збільшувати ціни, зазначені в прейскуранті (специфікації), протягом 14 днів з моменту їх погодження сторонами.
У відповідності до п.3.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах DDP-склад покупця (в інтерпретації Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010) однією чи кількома партіями у відповідності до специфікацій або накладних, які складаються на кожну таку партію. За згодою сторін отримувачем товару за даним договором може бути третя особа.
Положеннями п. 3.17 договору встановлено, що покупець має право визначити та повернути товари, які реалізуються в магазинах покупця, як товари, які не мають споживчого попиту, надаючи відомості постачальнику про продаж даних товарів, які підтверджують економічне обґрунтування недоцільності подальшого розміщення товарів в магазинах покупця.
Згідно п.4.1 договору, оплата кожної окремої партії товару (визначеної у накладній) за цим договором покупець здійснює шляхом перерахування 100% вартості цієї партії товару на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту її отримання/реалізації.
За умовами п. 7.1 договору, даний договір укладено на невизначений строк та діє до його припинення за згодою сторін чи на підставах, передбачених діючим законодавством.
Пунктом 7.2 договору передбачено, якщо за 10 днів до спливу строку дії договору, ні одна із сторін не звернулась до іншої з заявою про відмову в продовженні договору, даний договір вважається продовженим сторонами на такий же строк та на таких же умовах. Договір аналогічно пролонгується і на всі слідуючи періоди.
Як встановлено матеріалами справи, за умовами договору №123/17 від 14.03.2017 року, позивачем протягом періоду з 16.03.2018 року по 22.05.2018 року було поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 59 292,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними на поставку товару за відповідний період, а саме: 11197-ОЭ від 16.03.2018р. на суму 593,41 грн.; 11211-ОЭ від 16.03.2018р. на суму 854,48 грн.; 11260-ОЭ від 20.03.2018р. на суму 826,20 грн.; 11288-ОЭ від 20.03.2018р. на суму 1075,12 грн.; 11299-ОЭ від 20.03.2018р. на суму 866,62 грн.; 11317-ОЭ від 20.03.2018р. на суму 659,02 грн.; 11394-ОЭ від 23.03.2018р. на суму 1269,11 грн.; 11404-ОЭ від 23.03.2018р. на суму 498,13 грн.; 11411-ОЭ від 23.03.2018р. на суму 1297,51 грн.; 11449-ОЭ від 23.03.2018р. на суму 794,90 грн.; 11375-ОЭ від 27.03.2018р. на суму 1232,89 грн.; 11376-ОЭ від 27.03.2018р. на суму 987,19 грн.; 11484-ОЭ від 27.03.2018р. на суму 653,09 грн.; 11489-ОЭ від 27.03.2018р. на суму 1115,93 грн.; 11601-ОЭ від 30.03.2018р. на суму 763,54 грн.; 11605-ОЭ від 30.03.2018р. на суму 1220,06 грн.; 11616-ОЭ від 30.03.2018р. на суму 805,34 грн.; 11671-ОЭ від 03.04.2018р. на суму 1186,62 грн.; 11672-ОЭ від 03.04.2018р. на суму 2314,07 грн.; 11690-ОЭ від 03.04.2018р. на суму 610,45 грн.; 11694-ОЭ від 03.04.2018р. на суму 1169,21 грн.; 11830-ОЭ від 06.04.2018р. на суму 1940,26 грн.; 11847-ОЭ від 06.04.2018р. на суму 1015,27 грн.; 11849-ОЭ від 06.04.2018р. на суму 463,16 грн.; 11851-ОЭ від 06.04.2018р. на суму 1068,72 грн.; 11962-ОЭ від 13.04.2018р. на суму 1109,95 грн.; 11963-ОЭ від 13.04.2018р. на суму 2346,23 грн.; 11978-ОЭ від 13.04.2018р. на суму 1054,63 грн.; 11990-ОЭ від 13.04.2018р. на суму 667,00 грн.; 11998-ОЭ від 13.04.2018р. на суму 2208,12 грн.; 12065-ОЭ від 17.04.2018р. на суму 688,56 грн.; 12072-ОЭ від 17.04.2018р. на суму 1572,22 грн.; 12085-ОЭ від 17.04.2018р. на суму 1225,81грн.; 12104-ОЭ від 17.04.2018р. на суму 877,37 грн.; 12174-ОЭ від 20.04.2018р. на суму 558,05 грн.; 12198-ОЭ від 20.04.2018р. на суму 1608,08 грн.; 12219-ОЭ від 20.04.2018р. на суму 369,30 грн.; 12224-ОЭ від 24.04.2018р. на суму 1334,08 грн.; 12225-ОЭ від 24.04.2018р. на суму 1576,62 грн.; 12235-ОЭ від 24.04.2018р. на суму 602,35 грн.; 12239-ОЭ від 24.04.2018р. на суму 1610,36 грн.; 12340-ОЭ від 27.04.2018р. на суму 1023,22 грн.; 12379-ОЭ від 01.05.2018р. на суму 2175,26 грн.; 12387-ОЭ від 01.05.2018р. на суму 1759,20 грн.; 12495-ОЭ від 04.05.2018р. на суму 777,98 грн.; 12522-ОЭ від 04.05.2018р. на суму 725,28 грн.; 12600-ОЭ від 08.05.2018р. на суму 580,66 грн.; 12607-ОЭ від 08.05.2018р. на суму 1538,95 грн.; 12678-ОЭ від 11.05.2018р. на суму 1952,16 грн.; 12795-ОЭ від 15.05.2018р. на суму 2078,81 грн.; 12963-ОЭ від 22.05.2018р. на суму 556,28 грн. та 12964-ОЭ від 22.05.2018р. на суму 1435,79 грн.
При цьому, суд зазначає що решта доданих позивачем накладних на суму 156603,09 грн., містить зазначення підстави продажу товару за договором відмінним від договору №123/17 від 14.03.2017р., зокрема, договір №КК-0000338 від 01.01.06р.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно п. 1 ст. 628 цього кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
При цьому, суд зазначає, що умовами договору №123/17 від 14.03.2017 року сторонами визначено, що оплата кожної окремої партії товару здійснюється шляхом перерахування 100% вартості цієї партії товару протягом 30 календарних днів з моменту її отримання/реалізації, тоді як із матеріалів справи вбачається, що поставки були з 16.03.2018 року по 22.05.2018 року на суму 59 292,62 грн., тобто на момент звернення з даним позов та на момент розгляду справи 30-денний строк на оплату товару з моменту його отримання сплив. Разом з тим, відповідачем не надано до суду доказів, підтверджуючих знаходження відповідного товару на підприємстві відповідача.
Аналізуючи заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 215873,28 грн. суд зазначає таке:
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ПП “Колос” направленні на стягнення заборгованості у сумі 215 873,28 грн., на яку позивачем нараховано пеню та здійснено нарахування передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, позивач, обґрунтовуючи свою позицію, посилається на те, що зазначена заборгованість виникла саме на підставі договору №123/17.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи те, що матеріалами справи, підтверджуються обставини щодо поставки товару у період з 16.03.2018 року по 22.05.2018 року, саме на підставі договору №123/17 від 14.03.2017р. лише на суму 59 292,62 грн. за відсутності в матеріалах справи доказів сплати відповідачем коштів у зазначеній сумі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ПП „Колос” та щодо наявності підстав для стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором №123/17 від 14.03.2017р. у розмірі 59 292,62 грн.
При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.
У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання, а також відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п. 5.2 договору №123/17, кожна із сторін за кожний день прострочення виконання своїх зобов'язань, які випливають з цього договору, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє за весь час такого прострочення, а також понад цього, компенсує любі прямі та непрямі збитки, підтверджені документально, викликані таким простроченням. Для постачальника пеня вираховується від вартості партії товару, у період постачання якого виникло порушення договору, а для покупця - від суми простроченого платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.
Враховуючи, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості задоволено судом на суму 59292,62 грн., тому при визначені розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача щодо несвоєчасної сплати вартості товару за договором №123/17, правомірним є нарахування пені саме на зазначену суму заборгованості.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру пені (том ІІ а.с.179-182) нарахованої на заборгованість за договором №123/17 від 14.03.2017р., встановлену судом у розмірі 59 292,62 грн. (окремо по кожній накладній щодо поставки товару) вважає його вірним та обґрунтованим.
Отже, загальна сума пені, нарахована на заборгованість у розмірі 59292,62 грн., що підлягає стягненню з відповідача становить 7231,24 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (том ІІ а.с.179-182), нарахованих позивачем на суму заборгованості за договором №123/17, встановлену судом за результатами розгляду справи, а саме у розмірі 59 292,62 грн., окремо щодо кожної поставки товару, вважає його вірним та обґрунтованим.
Отже, загальна сума 3% річних, нарахована на заборгованість у розмірі 59292,62 грн., що підлягає стягненню з відповідача становить 626,02 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ПП “Колос” та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 59292,62 грн., пені у розмірі 7231,24 грн. та 3% річних у розмірі 626,02 грн.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3671,99 покладаються на сторони пропорційно задоволеним судом позовним вимогам.
З приводу заяви позивача про відшкодування понесених ним витрат, які поніс позивач у зв'язку із підготовкою та розглядом даної справи у розмірі 4 000,00 грн., суд зазначає таке.
Так, у попередньому розрахунку (том ІІ а.с. 191) позивачем, зокрема, визначено, що вартість послуг щодо складання позовної заяви становить 2000,00 грн. та щодо складання додаткових документів та розрахунку штрафних санкцій - 2000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, виходячи із визначення позивачем природи таких витрат, суд зазначає, що це є витрати, які пов'язані із наданням правничої допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим, суд зазначає, що витрати на правничу допомогу підлягають доведенню в загальному порядку, передбаченому положеннями ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України.
Однак, в порушення вимог ст.ст.73-74 Господарського процесуального кодексу України, позивачем до суду не надано доказів, підтверджуючих понесення ПП „Колос” витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., з огляду на що у суду відсутні підстави для покладення зазначених витрат на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагітта-Т” (65072, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 33072323) на користь Приватного підприємства “Колос” (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Шевченківський р-н, площа Театральна, буд. 6; код ЄДРПОУ 14257808) 59292/п'ятдесят дев'ять тисяч двісті дев'яносто дві/ грн. 62 коп. основної заборгованості, 7231/сім тисяч двісті тридцять одна/грн. 24 коп. пені та 626/шістсот двадцять шість/грн. 02 коп. 3% річних.
3.В решті позову відмовити.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагітта-Т” (65072, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 33072323) на користь Приватного підприємства “Колос” (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Шевченківський р-н, площа Театральна, буд. 6; код ЄДРПОУ 14257808)1006/одна тисяча шість/грн. 13 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 16 травня 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська