02.04.2019 Єдиний унікальний номер 205/6143/18
Провадження F2/205/1394/19
02 квітня 2019 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Шавули В.С.
при секретарі Білові М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖОІН АП!», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авенсервгруп» про стягнення матеріальних збитків, пені та відшкодування моральної шкоди, -
28 серпня 2018 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖОІН АП!», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авенсервгруп» про стягнення матеріальних збитків, пені та відшкодування моральної шкоди (а.с.1-7), в якому посилаючись на викладені обставини просить суд стягнути з ТОВ «ДЖОІН АП!»на свою користь 25 405,26 гр. матеріальних збитків, 25 497,15 грн. компенсації вартості авіаквитків, 20 000,00 грн. моральної шкоди, 28 901,31 грн. пені, а всього 99 803,72 грн.
Ухвалою суду від 30 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с.23).
Про день, час та місце судового розгляду учасники справи повідомлялись відповідно до вимог ст..ст.128-129 ЦПК України.
Позивач в особі свого представника за договором адвоката ОСОБА_2, до суду надав письмову заяву, в якій вимоги позову підтримав та просив задовольнити у повному обсязі (а.с.36).
Відповідач в особі свого представника в судове засідання не зFявився. .
Третя особа в особі свого представника у судове засідання не зFявилась. Про причини неявки представника не повідомила. Письмових заяв та пояснень не надсилала.
У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з'явились.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не зFявився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовFязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду справи встановлено, що між ОСОБА_1 та Товаритсвом з обмеженою відповідальністю "ДЖОІН АП!" через послуги турагента F ТОВ «Авенсервгруп» укладено договір на туристичне обслуговування, відповідно до умов якого позивачу мали бути надані туристичні послуги з організації проведення туристичного туру до Туреччини на двох осіб у період з 12.07.2018 року по 19.07.2018 року, загальною вартістю 850 доларів США, що в еквіваленті становить 23 497,00 грн. (а.с.10).
Позивачем придбано путівку туру до Туреччини, про що свідчать квитанції до прибуткового касового ордеру F05 від 30 березня 2018 року та F1 від 11 червня 2018 року на загальну суму 23 497,00 грн. (а.с.8,9). Також, позивачем придбано авіаквитки на рейс ВАY 5071 часом відправлення 12.07.2018 року об 02-00 год., на загальну суму 800 євро, що в еквіваленті станом на 22.08.2018 року становить 25 497,15 грн. (а.с.13).
Окрім того, позивач придбав проїзні квитки на двох осіб у направку Дніпро-Київ, а також Київ-Дніпро, на загальну суму 1 908,26 грн. (а.с.11,12,16-19).
12.07.2018 року засобами електронного звFязку, а саме: електронною поштою, співробітниками готелю в Туреччині, до якого мав прибути позивач, ОСОБА_1 повідомлено, що ТОВ «ДЖОІН АП!» скасовано бронювання готелю на його імFя.
Зважаючи на викладене вбачається те, що відповідач свої зобов'язання згідно умов договору на туристичне обслуговування не виконав та не надав позивачу туристичні послуги з організації проведення туристичного туру до Туреччини на двох осіб, який повинен був відбутися у період з 12 липня 2018 року по 19 липня 2018 року, а також, не повернув позивачу сплачені кошти за туристичні послуги.
Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем.
Відповідно до ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 20 Закону України «Про туризм», за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм», учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі суб'єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.
У відповідності до ст. 30 Закону України «Про туризм», визначає види відповідальності за порушення законодавства в галузі туризму, зокрема ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності; порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму; порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.
Згідно ст. 33 Закону України «Про туризм», суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
У відповідності до вимог ст.. 610 ЦК України, порушенням зобовFязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовFязання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовFязання настають правові наслідки, встановлені договором.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та той факт, що свої зобовFязання ТОВ "ДЖОІН АП!" не виконало, суд вважає необхідним стягнути з ТОВ "ДЖОІН АП!" на користь ОСОБА_1 вартість оплачених, але не наданих туристичних послуг в сумі 25 405,26 грн. та вартість авіаквитків в сумі 25 497,15 грн.
Крім того, згідно зі ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суд приходить висновку, що відповідно до положень ч.5 ст. 10 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", із позивача належить стягнути на користь позивача суму пені за період з 13.07.2018 року по 22.08.2018 року (до моменту звернення до суду) в розмірі 28 901,31 грн.
Вирішуючи питання щодо відшкодування на користь позивачки моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн., відповідно до частини 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить із наступного.
Згідно положень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України F4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звFязку з ушкодженням здоров'я.
Згідно статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Предметом доведення крім наявності самого факту моральної шкоди підлягає доказуванню її глибина, від якої залежить розмір та форма відшкодування.
Натомість, в порушення статті 81 ЦПК України, яка визначає обовFязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачкою взагалі не надано суду будь-яких доказів на підтвердження перенесених ним моральних страждань, тому в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає їх недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із ст..263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зFясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, F 303А, п. 2958.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, внаслідок чого слід стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 79 803,72 грн., з якої: вартість оплачених, але не наданих туристичних послуг - 25 405,26 грн.; вартість авіаквитків F 25 497,15 грн.; пеня F 28 901,31 грн.
Крім того, вирішуючи питання щодо сплати судових витрат, згідно статті 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір в сумі 1 921,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про туризм», постановою Пленуму Верховного Суду України F4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), ст..22, 526, 530, 610, 611, 901, 902, 1167 ЦК України, ст. ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 263-264, 268, 272, 280-282 ЦПК України, суд, F
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖОІН АП!», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авенсервгруп» про стягнення матеріальних збитків, пені та відшкодування моральної шкоди, F задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖОІН АП!» (місцезнаходження: м. Київ, вул.. Харківське шосе, буд. 201-203, літера 2А, ЄДРПОУ 38729427) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1), грошові кошти у сумі 79 803,72 грн. (сімдесят девFять тисяч вісімсот три грн.. 72 коп.), з якої:
- вартість оплачених, але не наданих туристичних послуг - 25 405,26 грн.
- вартість авіаквитків F 25 497,15 грн.
- пеня F 28 901,31 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖОІН АП!» (місцезнаходження: м. Київ, вул.. Харківське шосе, буд. 201-203, літера 2А, ЄДРПОУ 38729427) на користь держави судовий збір в сумі 1 921,00 грн. (одна тисяча девFятсот двадцять грн. 00 коп.).
В іншій частині позовних вимог F відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: В.С. Шавула