ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 травня 2019 року № 826/10691/18
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Державної пенітенціарної служби в особі Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суд міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Державної пенітенціарної служби в особі Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", в якому просить суд: визнати неправомірними дії (бездіяльність) Державної пенітенціарної служби України в особі Державної установи “Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України” щодо відмови в підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на пільгових умовах та зобов'язати Державну пенітенціарної служби України в особі Державної установи “Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України” підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи на ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1.
Ухвалою Окружного адміністративного суд міста Києва від 18.017.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка згідно вимог ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має право на пенсію за вислугою років. Користуючись вказаним правом, позивач звернулася до відповідача із заявою про подання та оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років, однак листом від 07.05.2018 останній було відмовлено та зазначено, що позивач не має права на пенсію за вислугою років. При цьому, позивач зазначає, що Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу служба України” встановлено пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів. Крім того, право на пенсію за вислугою років не залежить від наявної відповідної кількості виключно календарної вислуги, пільгова пенсія враховується саме при призначенні пенсії, а не при призначенні розміру такої пенсії. Враховуючи викладене, на думку позивача, відповідач вийшов за межі своїх повноважень чим порушив її права та інтереси.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі та зазначив, що на день звільнення позивача вислуга років останньої у пільговому обчисленні становила 25 років 6 місяців, а у календарному - 20 років 1 місяць і 1 день, що в свою чергу недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім того, на думку відповідача, твердження позивача, що застосуванню підлягає стаж 25 років і 6 місяців є безпідставним з огляду на те, що ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам, які на день звільнення мають вислугу років 22 календарних роки та 6 місяців і більше, тому з огляду на викладені приписи законодавства відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у поданні документів для призначення пенсії на пільгових умовах.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається згідно витягу з наказу Державної пенітеціарної служби України №243/ОС-16 від 30.09.2019 відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України”, пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України “Про національну поліцію” від 20.02.2017 полковника внутрішньої служби ОСОБА_1, начальника відділу організаційно-методичного забезпечення кримінально-виконавчої інспекції управління кримінально-виконавчої інспекції апарату ДПтС України звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Згідно даного наказу, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 20 років 1 місяць 1 день . У пільговому обчисленні вислуга років становить 25 років 6 місяців.
12.04.2018 позивач відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про державну кримінально- виконавчу службу України” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджених постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, звернулася до комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України із заявою про оформлення та подання до органів пенсійного фонду документів для призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 07.05.2018 №1188 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для підготовки та подання до органів пенсійного фонду документів для призначення пенсії за вислугу років, оскільки календарна вислуга років останньої при звільненні складала всього у календарному обчисленні 20 років 1 місяць і один день.
Вважаючи дану відмову протиправною та такою, що порушує соціальне право позивача, остання звернулася із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист” (частина третя статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Пунктом «б» частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно з статтею 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту “а” частини першої статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б” - “д”, “ж” статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Положеннями частини першої статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (частина перша статті 2 вказаного Закону).
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, підпунктом «г» пункту 3 якого передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів - особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.
Отже, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, які проходили службу в установах, перелік яких наведено у підпункті «г» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України, вислуга років для цілей призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII визначається на пільгових умовах - один місяць служби за сорок днів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 по справі №750/9775/16-а.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що аналіз норм Закону № 2262-XII у взаємозв'язку з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.
З урахуванням викладеного Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Отже, пільгова вислуга має враховуватися при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Крім того, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 “Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян” врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1.
Зокрема, пунктом першим встановлено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно з Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб.
Відповідно до вказаного Порядку, на уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.
У свою чергу, рішення щодо призначення або відмови в призначенні певного виду пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” приймають органи Пенсійного фонду України (стаття 49 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”).
Аналізуючи зміст вищезазначених норм та положень, суд дійшов висновку про те, що приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” уповноважені виключно органи Пенсійного фонду України.
Разом з тим, на Державну пенітенціарну службу України у випадку вирішення питання про призначення пенсії відповідно до вище вказаного Закону, покладено лише функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних для призначення пенсії документів.
Також суд критично ставиться до пояснень відповідача, що пільгова пенсія призначається виключно на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , як акту вищої юридичної сили без врахування вимог Порядку № 393, оскільки з аналізу норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку № 393, колегія суддів дійшла висновку, що приписи закону не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності виключно календарної вислуги.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) задовольнити.
Визнати неправомірними дії Державної пенітенціарної служби України в особі Державної установи “Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України” (03115, м. Київ, вулиця Святошинська, 27, код ЄДРПОУ 41220556) щодо відмови в підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Зобов'язати Державну пенітенціарну службу України в особі Державної установи “Генеральна дирекція державної кримінальновиконавчої служби України” (03115, м. Київ, вулиця Святошинська, 27, код ЄДРПОУ 41220556) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи для призначення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) пенсії за вислугу років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1.
Присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) з бюджетних асигнувань Державної пенітенціарної служби України в особі Державної установи “Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України” (03115, м. Київ, вулиця Святошинська, 27, код ЄДРПОУ 41220556) понесені судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур