ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 травня 2019 року м. Київ № 640/7723/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
Товариства з обмеженою відповідальністю «Котнар М»
до Приватного нотаріуса Юдіна М.А.
про визнання дій протиправними
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котнар М» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом в якому просить суд:
- визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. по справі у посвідченні договору про відступлення права вимоги за договором застави від 13 липня 2017 року (нотаріальної дії) протиправними та скасувати нотаріальну дію щодо посвідчення зазначеного договору;
- зобов'язати нотаріуса Юдіна М.А. вжити заходів щодо скасування оскаржуваної нотаріальної дії відповідно до законодавства.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що 13 липня 2017 року приватним нотаріусом Юдіним Максимом Анатолійовичом Київського нотаріального округу (свідоцтво № 7398) було здійснено посвідчувальний напис (зареєстрований у реєстрі за №525) на договорі про відступлення права вимоги по договору застави, який припинений в силу закону в 2012 році на підставі судових рішень (ухвала Господарського суду Закарпатської області від 09.02.2016 року, постанова ВГСУ від 16.08.2016 року). Нотаріус Юдін М.А. в предметі договору про відступку права вимоги незаконно змінив основне зобов'язання, що є предметом забезпечення, вказавши предметом кредитні договори 2007 і 2008 років, які були надані третій особі.
Визначаючи щодо підсудності даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Так, у відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 2 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, позивачем оскаржується рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А., стосовно посвідчення договору про відступлення права вимоги за договором застави від 13 липня 2017 року.
Отже, правовідносини, які виникли між сторонами, випливають виключно з правовідносин, пов'язаних з правом власності на об'єкти застави, тобто спір між ними виник не у зв'язку із виконанням або невиконанням суб'єктом владних повноважень публічно - владних управлінських функцій, в тому числі, делегованих.
Крім того, пунктами 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Таким чином, з урахуванням положень діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що спір у справі між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції відповідного господарського суду.
В той же час, слід зазначити, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження спірним майном. Оскільки позивач не був заявником стосовно реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за іншими юридичними особами, тобто останні були вчинені за заявами інших осіб, тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на рухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.
Вказана вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 року у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах щодо державної реєстрації прав.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на рухоме, нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на майно є цивільно-правовим. А тому, вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року по справі №823/2042/16.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З урахуванням встановлених вище обставин суд дійшов висновку, що вищевказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, вважаю за необхідне роз'яснити позивачеві, що такі позовні вимоги мають вирішуватися в порядку господарського судочинства та віднесені до юрисдикції відповідного господарського суду.
На підставі вищенаведеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих підстав, з тим самим предметом та до того самого відповідача - не допускається.
3. Роз'яснити позивачу його право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного господарського суду.
4. Копію ухвали та позовні матеріали надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя О.В. Патратій