14 травня 2019 року м. Дніпросправа № 280/5138/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року, (суддя суду першої інстанції Татаринов Д.В.), прийняте у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя, повне судове рішення складено 25.02.2019 року, в адміністративній справі №280/5138/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу,-
03 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в якому просила: визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №3856 від 14 листопада 2018 року про проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що зазначена у наказі підстава для проведення документальної невиїзної позапланової перевірки як фізичної особи ОСОБА_1 відсутня, шо свідчить про протиправність оскаржуваного наказу №3856 від 14 листопада 2018 року, як розпорядчий документ який складений з порушенням чинного законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №3856 від 14 листопада 2018 року про проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд: змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з мотивувальної частини рішення наступне речення: «наявність невідповідності даних, що містяться у податковій декларації є саме підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки але передбаченої пунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України».
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції повинен був досліджувати виключно підстави, що покладені відповідачем в основу оскаржуваного наказу. Тобто, суд повинен був надати оцінку тому, чи правильні норми застосовані відповідачем. На думку позивача, суд не мав законних підстав зазначати в рішенні якими нормами повинен був керуватись відповідач, приймаючи спірний наказ.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами матеріали справи підтверджено, що 20 листопада 2018 року позивач поштою отримала копію наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області №3856 від 14 листопада 2018 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1.
Підставою проведення перевірки стали: підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункт 75.1.2. пункту 75.1 статті 75. підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, стаття 79 ПУ України.
Відповідно до пункту 1 наказу Головного управління ФДФС у Запорізькі області №3856 від 14 листопада 2018 року призначено провадення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку - фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання ОСОБА_1. “…Перевірку провести за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року з метою перевірки питань своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з доходів фізичній особі за ознакою доходу “ 126…”.
15 листопада 2018 року Головним управління ДФС у Запорізькій області складено повідомлення №894/10537/14/08-01-13-05 про проведення перевірки.
Не погоджуючись з наказом Головного управління ДФС у Запорізькі області №3856 від 14 листопада 2018 року, позивач звернулось до суду з позовною заявою.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вказана відповідачем в наказі про призначення перевірки підстава проведення перевірки, визначена ПК України не відповідає фактичній підставі проведення перевірки позивача. Також, судом зазначено, що наявність невідповідності даних, що містяться у податковій декларації є саме підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки, але передбаченої пунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
В силу вимог пункту 78.4 статті 78 ПУ України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Пунктом 79.2 статті 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Спірний наказ від 14 листопада 2018 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 прийнятий в зв'язку з наявністю обставин, визначених підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункт 75.1.2. пункту 75.1 статті 75. підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, стаття 79 ПУ України.
Відповідно до підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Між тим, як видно з матеріалів справи 28.04.2017 року позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи. Жодних доказів того, що позивачем не подано в установлений законом строк іншу податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, та які можуть бути підставою для проведення перевірки матеріали справи не містять.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції відповідачем не заперечується подання позивачем податкової декларації, саме наявність невідповідності даних, що містяться у податковій декларації послугувало підставою для призначення позапланової документальної невиїзної перевірки.
При цьому, суд зазначив, що така підстава для призначення перевірки передбачена саме підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а не пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України.
Позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції не мав права викладати такий висновок в судовому рішенні, а мав обмежитись констатацією неправомірності винесеного відповідачем наказу про призначення перевірки. Вказане на думку позивача є підставою для зміни судового рішення.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, в межах доводів апеляційної скарги, наділений повноваженнями, зокрема, змінити рішення суду, в тому числі мотивів, з яких виходив суд при прийнятті судового рішення. При цьому, виключний перелік підстав для зміни судового рішення наведений в ч. 1 ст. 317 КАС України.
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував закон, якій підлягає застосуванню під час розгляду даної справи, також судом було правильно вирішено справу по суті позовних вимог.
Суд звертає увагу, що позивач в апеляційній скарзі не наводить обґрунтованих підстав, в чому саме спірний висновок суду не відповідає вимогам Закону, або дійсним обставинам справи, що зумовлювали б необхідність для зміни судового рішення в частині мотивування.
Фактично доводи позивача зведені лише до того, що суд на її думку, не повинен був вказувати в рішенні ту норму, на підставі якої податковий орган мав призначити перевірку, натомість, суд повинен був обмежитись висновком про неправомірність підстави, вказаної відповідачем в спірному наказі. Зазначені доводи позивача не можуть бути визнані судом підставою для зміни судового рішення в силу ч. 1 ст. 317 КАС України, оскільки вони не свідчать про порушенням судом вимог норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його зміни в межах доводів апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року в адміністративній справі №280/5138/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 14.05.2019 року.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай