15 травня 2019 р. Справа № 520/42/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 19.02.19 року по справі № 520/42/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати пенсію у розмірі 70 % грошового забезпечення з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити доплату суми пенсії у розмірі 70 % грошового забезпечення з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії з 01.01.2018 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання ним чинності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає, що судом неповно з'ясовано обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи; порушено норми процесуального права, права позивача як людини, а саме які передбачені: ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає законним та обґрунтованим висновок про те, що позовні вимоги в частині визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року протиправними та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі, з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року підлягають задоволенню, оскільки право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01.01.2018 року, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатися та визначається безпосередньо Законом № 2262-ХІІ, отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати «майном» у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке до прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року було передбачено Законом № 2262-ХІІ. Отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном. Позивач мав «законні сподівання» отримати пенсію у збільшеному розмірі після перерахунку, її розміру, отже, обмеження щодо строків та розмірів виплати сум доплати до пенсії за 2018-2019 роки, передбачені Постановою № 103, не можуть бути застосовані. Вказує, що суд не надав жодної правової оцінки чому військовослужбовці, які отримують право на пенсію після 01.03.2018 року, тобто після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, отримують пенсію в повному розмірі, а не отримують пенсію поетапно на протязі 2-х років. Вважає, що постанови № 103 суперечить нормам Конституції. Вважає, що суд першої інстанції приймаючі рішення неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи в наслідок чого суд дійшов до висновків які не відповідають обставинам справи та порушив норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року, прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років, що призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», по інвалідності з 15.06.2002 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, виданим Управлінням Служби Безпеки України в Харківській області 05.07.2004 року (а.с. 18).
Також судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2, виданого Головним управлінням МВС України в Харківській області 21.10.2009 року позивач є ветераном війни - учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для даної категорії осіб (а.с. 19).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 651193 від 15.09.2014 року, позивачу повторно була встановлена І група інвалідності з 15.09.2014 року з підстав: захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 20).
14.11.2018 року позивач звернувся до Головного управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області з письмовою заявою про надання оформлених та засвідчених належним чином розрахунків пенсії до проведеного перерахунку та після нього, а саме з 01.01.2018 року (а.с. 21).
18.12.2018 року позивач отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 13.12.2018 року за вих.№ 5880/В-14, яким позивачу було повідомлено, що перерахунок його пенсії проведено з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення від 31.03.2018 року № 11/6585, наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України (а.с. 22).
Із змісту перерахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі № N/A 3989 ОСОБА_1, наданого в додатках до листа головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області лист від 13.12.2018 року за вих. № 5880/В-14, встановлено, що пенсія перерахована позивачу з 01.01.2018 року та згідно постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року підвищення складає 4 011,19 грн, з яких позивачу виплачується: з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року щомісячно 50 % від підвищення - 2 005,60 грн; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року щомісячно 75 % від підвищення - 3 008,39 грн; з 01.01.2020 року 100 % щомісячно 100 % від підвищення - 4 011,19 грн (а.с. 24).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.01.2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб» № 103 від 21.02.2018 року, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та процентної надбавки за вислугу років, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком пенсії по пенсійній справі № НОМЕР_1.
Відповідно до перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року підвищення пенсії позивача складає 4 539,55 грн, з них виплачується з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року щомісячно 50 % від підвищення 2 269,78 грн, з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року щомісячно 75 % від підвищення 3 404,66 грн, з 01.01.2020 року 100 % від підвищення 4539,55 грн.
Не погоджуючись із таким розміром виплати пенсії, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо проведення перерахунку пенсії за рахунок виплати 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, не можуть вважатися протиправними, оскільки такий перерахунок проведено на виконання Постанови № 103, що кореспондується з приписами ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ в частині наданого Уряду права встановлювати такі умови перерахунку пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 (четвертої) ст. 63 Закону № 2262-ХІІ (в редакції на момент призначення пенсії) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені ч. 2 ст. 51 цього Закону.
Як вбачається з наведеної норми права, вказана норма не вказує на рішення суб'єкта владних повноважень про зміну видів грошового забезпечення військовослужбовців як на підставу для перерахунку пенсії, а пов'язує її перерахунок з фактичною зміною видів грошового забезпечення.
Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ викладено у такій редакції: «усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій» (набрання чинності з 01.01.2017 року).
Таким чином, починаючи з 01.01.2017 року законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат.
Відповідно до п. 7 Постанови Кабінет Міністрів України 17.07.1992 року № 393 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 103 від 21.02.2018 року) перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постанова Кабінету Міністрів України № 704 набрала чинності з 01.03.2018 року.
На момент прийняття даної постанови ст. 63 Закону № 2262-ХІІ діяла в новій редакції і відповідно для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням розмірів грошового забезпечення у відповідності до цієї постанови необхідно було відповідне рішення Кабінету Міністрів України щодо порядку, умов та розмірів перерахунку.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків; з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
З наведеного вбачається, що військовослужбовцям та деяким іншим особам перерахунок пенсій здійснюватиметься із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Виплата перерахованих пенсій здійснюватиметься поетапно починаючи з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Органи Пенсійного фонду здійснюватимуть перерахунок пенсій на підставі довідок про складові оновленого грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, які будуть видані відповідними міністерствами та відомствами.
Таким чином, нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини перерахунку і виплати пенсій на умовах норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», дає можливість зробити висновок, що зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право шляхом прийняття відповідної постанови встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.
Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Колегія суддів зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 103 на час вчинення спірних дій та ухвалення судом першої інстанції рішення була чинною, не була визнана неконституційною та підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Визнання нечинними в подальшому п. п. 1, 2 постанови № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 року по справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019 року, не може мати наслідком визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перерахунку пенсії, які були вчинені відповідачем до визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України № 103.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність (ст. 63 Закону № 2262-ХІІ в попередній редакції), а також не враховувати Постанову № 103.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, виплачуючи 50 % підвищення до пенсії позивача, перерахованої з 01.01.2018 року згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 103 та № 704 від 30.08.2017 року, діяв у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 та не порушив вимог ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ.
Як зазначалось вище, збільшення грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців, з яким Порядок № 45 раніше пов'язував виникнення підстав для перерахунку пенсії, відбулося з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, якою затверджені нові розміри грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців.
Разом з тим, постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року набрала чинності лише 01.03.2018.
Постанова Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року набрала чинності раніше - 24.02.2018 року, тобто, до моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року Кабінет Міністрів України встановив правила виплати перерахованої пенсії.
При цьому, станом на 01.01.2018 року ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ діяла в новій редакції, згідно з якою перерахунок пенсії пов'язувався з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови щодо умов та порядку перерахунку пенсії, а без прийняття такої постанови перерахунок пенсії був би неможливим.
Обставини скасування з 05.03.2019 року в судовому порядку п. 2 Постанови № 103 не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки ці обставини не існували на час виникнення спірних відносин, а також не були підставою звернення позивача до суду з позовом, що розглядається.
Отже, доводи апелянта про те, що право на отримання перерахованої пенсії позивач отримав у січні 2018 року на підставі ст. 63 Закону № 2262-ХІІ та Порядку № 45, тому дії відповідача щодо виплати 50 % підвищення до пенсії не узгоджуються із Законом № 2262-ХІІ є помилковим та хибними.
За правилами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право.
Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що оскільки п. 1 та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 скасовані в судовому порядку, з 05.03.2019 року вони не підлягають застосуванню, у суду відсутні підстави вважати, що Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області при виплаті пенсії буде застосовувати 50-відсоткове обмеження у виплаті підвищення до пенсії, яке було встановлене пунктом 2 постанови № 103.
Отже, беручи до уваги відсутність підстав вважати, що право на виплату отримання перерахованої пенсії в повному розмірі буде порушено відповідачем з 05.03.2019 року, задоволення позову в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в подальшому виплачувати 100 % від розміру перерахованої пенсії буде свідчити про вирішення спору, якого ще не має, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо доводів з посиланням на протиправність оскаржуваних дій відповідача як таких, що порушують право позивача на мирне володіння своїм майном, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання» якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача, станом на час його звернення до суду та розгляду справи, не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже постановою Кабінету Міністрів України № 103, яка була чинною до 05.03.2018 року, прямо передбачено порядок виплати перерахованих пенсій колишнім військовослужбовцям у такий спосіб, як це здійснено відповідачем по справі (виплата 50 % підвищення), а також була відсутня усталена практика національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було «законних сподівань» на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.
Колегія суддів з урахуванням положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» вважає, що в межах справи з боку відповідача мало місце втручання у пенсійне забезпечення шляхом здійснення виплати перерахованої пенсії у встановленому законодавчому порядку «на умовах, передбачених законом». В даному випадку не можна вважати, що мало місце позбавлення права позивача на володіння перерахованих пенсійних виплат, змінився лише порядок їх виплат, тобто був встановлений механізм реалізації повноважень відповідача із зобов'язань, що виникли перед позивачем, а тому протиправного втручання у право заявника з боку відповідача відсутнє.
Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою «Великоди Валентини Ніканорівни проти України» № 43331/12 від 03.06.2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що, згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України, є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абз. 7 п.п. 2.1 п. 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року (абз. 6 п.п. 2.1 п. 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 року № 2857-VІ з наступними змінами.
У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, в цьому Рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Аналіз вищевказаних рішень вказує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року).
Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта щодо допущення відносно нього дискримінації по відношенню до інших осіб, які при виході на пенсії та при її обчисленні буде здійснюватися виплата пенсії у звичайному порядку, без застосування правил виплати встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 103, оскільки в даному випадку, питання призначення пенсії та її перерахунку має за своєю правовою природою різне правове навантаження та різний предмет правового регулювання, а тому з боку відповідача при здійсненні перерахунку пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 103 жодних дискримінаційної бездіяльності, дій або прийнятих рішень допущено не було.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 по справі № 520/42/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров