15 травня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/768/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 18.03.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення з ним своєчасного та повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 по 04.10.2018 в розмірі 76 851,60 грн., без утримання із зазначеної суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що при звільненні зі служби відповідач несвоєчасно провів з ним повний розрахунок, виплативши грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не в день виключення зі списків особового складу (строк затримки - 280 днів), чим порушив вимоги Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді від 20.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та встановлено відповідачу 15-денний термін з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.04.2019 до участі в справі в якості другого відповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 ) та встановлено відповідачу 15-денний термін з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позовну заяву.
У встановлений ухвалою суду строк відповідач (в/ч НОМЕР_1 ) надав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та зазначив, що компенсація за неотримане речове майно до складу грошового забезпечення не входить. Враховуючи наведене, вважає, що у в/ч НОМЕР_1 відсутній обов'язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, речове забезпечення в/ч НОМЕР_2 здійснюється через речову службу в/ч НОМЕР_3 .
У встановлений ухвалою суду строк відповідач (в/ч НОМЕР_2 ) надав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та зазначив, що твердження позивача стосовно невиплати йому належних сум при звільненні є неправильним, оскільки на день звільнення зі служби з останнім було проведено повний розрахунок. Крім того, компенсація не є основою грошового забезпечення військовослужбовців, тому на спірні правовідносини не поширюються положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За приписами частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України у цій частині.
При цьому, до вказаного висновку суд прийшов враховуючи правову позицію Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.
Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цій справі встановлено, що позивача відрахували зі списків особового складу в/ч НОМЕР_4 28.12.2017, але остаточний (фактичний) розрахунок із ОСОБА_1 проведено 04.10.2018.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум. Оскільки від цієї дати (04.10.2018) минуло більше трьох місяців, то за таких обставин суд зазначає про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення цього позову без розгляду.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.03.2019 (справа №813/1001/17) та від 24.01.2019 (справа №802/28/16-а).
Також, суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, оскільки зважаючи на обізнаність позивача про порушення своїх прав, останній не був позбавлений можливості подати обґрунтований позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, то заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011).
Згідно із частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку (частина четверта статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на вказані обставини, враховуючи відсутність доказів в обґрунтування поважності пропуску позивачем строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та стягнення коштів має бути залишений без розгляду.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 122, 123, 240-241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та стягнення коштів - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено 15.05.2019.
Суддя С.В. Бородавкіна