Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
14 травня 2019 р. № 520/3019/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 37826158), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області №164 від 30.10.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну, підставою прийняття якого є п. 1 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" є незаконним та таким, що порушує права позивача, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 01.04.2019 року відкрито провадження по справі, призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не прибув, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули. Заяви чи клопотань про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження до канцелярії суду не надходило.
У встановлений строк представник відповідача відзив проти позову не надав.
Згідно ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних суд вирішує справу за наявним матеріалами.
Відповідно ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнаму, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ).
Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 21.09.2006 року на підставі Закону України "Про імміграцію" позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 22.09.2006 року.
Відповідно до висновку про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.10.2018 року вбачається, що відповідно до п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію позивачем отриманий на підставі рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 21.09.2006 року, як піклувальнику громадянки України ОСОБА_2 , на підставі рішення виконавчого комітету Бендюгівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 14.06.2006 року.
Судом встановлено, що до Управління Державної міграційної служби України в Київській області надійшов запит з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В ході перевірки УДМСУ в Київській області встановлено, що рішення ВГІРФО ГУМВС в Київській області від 21.09.2006 про надання дозволу на імміграцію позивачу, як особі, яка є піклувальником громадянки України ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", суперечить вимогам Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року. Згідно із ч.1, 2 ст.60 Цивільного кодексу України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Отже, на думку відповідача, підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України.
Враховуючи встановлене, відповідач дійшов висновку, що оскільки, перевіркою, проведеною Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області, було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу без дотримання вимог законодавства встановлених Законом України "Про імміграцію", а саме надано неправдиві відомості, зазначений дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню.
На підставі рішенням УДМСУ в Київській області від 30.10.2018 року №164 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину СРВ ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Не погоджуючись з рішенням Управління Державної міграційної служби України в Київській області позивач оскаржив його до суду.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини виникли у сфері імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства і стосуються правомірності рішення про скасування дозволу на імміграцію. Згідно ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VІ (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773-VІ, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі ст.2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07.06.2001 "Про імміграцію".
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).
У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п. 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених в Законі України "Про імміграцію", не виявив, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Посилаючись на п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" відповідач стверджує, що позивач не міг отримати дозвіл на імміграцію, оскільки відповідно до ч.3, 4 ст. 60 Цивільного кодексу України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Оцінюючи надані відповідачем заперечення, суд вважає, що вони не підтверджують наявність визначених у п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" обставин, а саме фактів свідомого подання позивачем у 2006 році неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Зазначені відповідачем обставини були відомі співробітникам ВГІРФО ГУ МВС в Київській області і могли бути ними перевірені.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не містить обов'язкових посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений законом України, крім визначених ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.
Також, відповідно до п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" . Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
Враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а зазначені в оскаржуваному рішенні підстави його прийняття не знайшли свого підтвердження належними доказами у ході розгляду справи, суд доходить висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення та невідповідність його вимогам п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію".
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст. 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов'язком з прийняття такого рішення.
Така конструкція норми ст.12 цього Закону дозволяє суб'єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об'єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У справі, яка розглядається, відповідач, на переконання суду, прийняв оскаржуване рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно.
Суд враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Також, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що скасування дозволу на імміграцію, здійснене виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону.
Так, позивач понад 13 років проживає в Україні, є піклувальником над одинокою громадянкою України ОСОБА_2 , тому скасування дозволу може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача.
Однак, як вбачається зі змісту висновку відповідач послався на формальні порушення процедури отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до ст. ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного вище, суд доходить висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 164 від 30.10.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 37826158).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Панченко