14 травня 2019 р.
м. Херсон
Справа № 540/450/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку письмового скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним дій, рішення та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
11 березня 2019 р. до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в рішенні від 25.02.2019 року та визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення її пенсії протиправною та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 15.03.2019 року адміністративний позов залишено без руху з наданням строку для усунення порушень.
08.04.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшли матеріали на виконання ухвали від 15.03.2019 року, позивач недоліки позовної заяви усунув.
Ухвалою суду 09.04.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що є громадянкою України та постійно з 1997 року мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобула на території України, тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою, проте відповідач відмовив у призначені пенсії (лист від 16.04.2019 р. № 1926/03-04) оскільки заява про перерахунок, поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, у зв'язку з чим позивачу слід звернутись з оригіналом документів до органу Пенсійного фонду для надання заяви на запит пенсійної справи.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
22.04.2019 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч.9 ст.205 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного: позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
З 19.07.1997 року позивач виїхав до Ізраїлю та прийнятий на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач проживав у с.Климове, АР Крим.
З 1998 року Управлінням припинено позивачу виплату пенсії у звязку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Оскільки АР Крим є тимчасово окупованою територією і на підставі Постанови Правління ПФУ «Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя» від 07.07.2014 року №13-4 Генічеське обєднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області (Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області) визначено одним з органів, що здійснюють виплату пенсії пенсіонерам з АРК, 11.02.2019 року представником позивача подано заяву до вказаного Управління про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
До заяви представник додав, зокрема, оригінал апостильованої заяви про поновлення і виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , особисто підписаної позивачем, копію довіреності представника, копію паспорта ОСОБА_1 , її ідентифікаційного коду та пенсійного посвідчення.
Генічеське об'єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області (Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області) відмовило у задоволенні вказаної заяви, про що повідомило представника позивача листом від 25.02.2019 року №84/М-99-10.
Розглянувши звернення представника позивача щодо поновлення виплати пенсії громадянці ОСОБА_1 відповідач повідомив, що згідно розділу І п. 1.5 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, заява про поновлення виплат пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, визначеному ПФУ.
Вважаючи таку позицію відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи справу по суті, суд враховує наступне: частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 7 жовтня 2009 року.
З дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
У цій справі, припинення виплати пенсії відбулося в період коли законодавством не передбачалося такої підстави припинення виплати пенсії, як виїзд особи, якій вже була призначена пенсія, за кордон.
В Рішенні № 25-рп/2009 констатовано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, суди вважає безпідставними мотиви неможливості поновлення виплати пенсії, викладених у листі пенсійного органу №84/М-99-10 від 25.02.2019 р.
Посилання відповідача на те, що заяву про поновлення виплати пенсії всупереч п.1.5 Порядку №22-1 не було подано особисто, є необґрунтованими, оскільки, згідно з наведеним пунктом заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, як це і було зроблено позивачем - її представник ОСОБА_2 має відповідну довіреність на вчинення дій від імені позивача.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у відповідності до якого позивачу і була призначена пенсія. В пункті 16 Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Тобто, незважаючи на чинність положень статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», невизнання їх неконституційним, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки, по-перше, предметом спору не є визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а по-друге, ці положення суперечать правовим висновкам, викладеним в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 та практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» умову не отримання особами пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) з інших джерел встановлено для осіб, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення".
В межах розгляду даної справи таких обставин не встановлено. Позивачу була призначена пенсія за віком у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України, що проживає на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листі №84/М-99-10 від 25.02.2019 є помилковою, оскільки надані представником позивача документи підтверджували його повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Суд зазначає, що в спірному випадку управлінням у відповідь на заяву про поновлення пенсії не було прийнято ані рішення про поновлення пенсії, ані рішення про відмову в поновленні пенсії, а лише мало місце оформлення листа від 25.02.2019 року, № 84/М-99-10, що суперечить приписам ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови у поновленні пенсії позивачу є протиправними, а отже порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача перерахувати та поновити виплату позивачу пенсії за віком.
При цьому, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, за правилами наведеної норми процесуального законодавства захисту в суді підлягають, зокрема, порушені органом державної влади та його посадовими особами, права, свободи та інтереси фізичних осіб.
Водночас, оскільки пенсія позивачу вже призначена, а перерахунок соціальних виплат у зв'язку із її поновленням ще не проведений, відповідач не вчиняв будь-яких дій під час її розрахунку, в тому числі з порушенням чинного законодавства, суд вважає, що підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень повторно призначити пенсію із виплатою індексації та компенсації втрати частини доходу відсутні.
Разом з тим, суд не погоджується з позицією ОСОБА_1 щодо перерахування та поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р, та вважає необхідним захистити права та інтереси позивача з урахуванням процесуальних строків передбачених для звернення до суду в КАС України.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.
Таким чином, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, тобто не з 07.10.2009 року, а з 11.09.2019року, оскільки позов поданий до суду 11.03.2019 року.
Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску строку поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною або встановлюються судом на підставі позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд враховує, що позивачем не заперечується той факт, що вона була обізнана щодо виду пенсії та її розміру, в тому числі про припинення її виплати тощо.
Таким чином, оскільки позивачем не наводиться та зі змісту позовної заяви не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали своєчасно звернутись до суду із вищезазначеними вимогами, суд позбавлений можливості застосувати приписи ст. 123 КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними.
На підставі наведеного, суд вважає, що адміністративний позов в частині зобовязання відповідача відновити виплату пенсії за період з 07.10.2009 року до 10.09.2019 року має бути залишено без розгляду.
Аналогічна правова позиція стосовно застосування строків захисту прав та інтересів через призму процесуальних строків КАС України викладена в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №523/5348/17.
Приписами ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач належними доказами підтвердили правомірність частини позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21195057, 73005, м.Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21195057, 73005, м.Херсон, вул. 28 Армії, 6) щодо відмови у поновлені пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) перерахувати та поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 11.09.2019 року та провести її перерахунок відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21195057, 73005, м.Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії за період з 07.10.2009 року по 10.09.2019 року - залишити без розгляду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 копійок), шляхом безспірного списання.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 112010200