Справа № 500/201/19
01 квітня 2019 року
м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді - Хрущ В.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання - Осадчука І.О.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Легкого В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначені пенсії за вислугою років, зобов'язання прийняти рішення про призначення пенсії за вислугою років згідно зі статтею 86 Закону України "Про прокуратуру", -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати відмову Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області №18239/05 від 18.12.2018 року щодо призначення пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення пенсії за вислугу років згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» з 25.09.2018 року - з дня звернення про призначення пенсії.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи для призначення йому пенсії за вислугою років, а саме: загального стажу роботи 23 роки 6 місяців 8 днів, у тому числі, на прокурорських посадах - 21 рік 1 місяць 8 днів. З посиланням на норми статті 58 Конституції України, позивач зазначив, що на нього розповсюджуються саме норми статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон №1789-ХІІ) щодо порядку зарахування часу роботи на прокурорських посадах, що дає право на пенсію за вислугою років, які були чинні на час його роботи в органах прокуратури. Однак, Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області відмовлено у призначені пенсії з підстав недостатності стажу роботи позивача на прокурорських посадах відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року. Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду.
Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
08.02.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти заявлених позовних вимог, обґрунтовані тим, що на думку відповідача, за положеннями Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, посади помічників прокурорів, старших помічників прокурорів зараховуються саме до вислуги років, що дає право на пенсію, натомість не відносяться до спеціального стажу - стажу роботи на прокурорських посадах, оскільки не визначені статтею 15 цього Закону. Також відповідачем, Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області, у відзиві заявлено клопотання про бажання взяти участь у розгляді даної справи.
Ухвалою від 21.02.2019 року, клопотання відповідача задоволено та призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 13.03.2019 року.
В судовому засіданні 13.03.2019 року позивач позовні вимоги підтримував з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав пояснення, викладені у відзиві на позов та посилаючись на наведене, - просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, від 13.03.2019 року у розгляді справи було оголошено перерву до 20.03.2019 року.
У судовому засіданні 20.03.2019 року, за погодженням обох сторін, продовжено строки розгляду справи на двадцять днів та відкладено розгляд справи до 01.04.2019 року.
01.04.2019 року у судовому засіданні позивач позовні вимоги у судовому засіданні підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача, заперечив проти заявлених позовних вимог та просив у задоволені позову відмовити.
Заслухавши в судових засіданнях пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, - суд встановив наступні обставини.
25.09.2018 року позивач звернувся до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України №1697-VII, посилаючись на наявність у нього достатнього стажу для призначення йому даної пенсії. На підтвердження заявленого надав копію трудової книжки НОМЕР_1 , довідку прокуратури Хмельницької області №11-499вих-18 від 19.10.2018 та накази прокуратури Хмельницької області, які підтверджують інформацію, викладену у даній довідці.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та поданих позивачем документів стаж роботи, який враховується до вислуги років ОСОБА_1 , складається з таких періодів навчання та роботи, а саме:
- з 10.08.1992 року по 25.06.1997 року - навчання у Хмельницькій філії Одеського інституту підприємства та права за спеціальністю "Правознавство";
- з 14.07.1997 року по 28.10.1997 року - стажист помічника прокурора Теофіпольського району Хмельницької області;
- з 29.10.1997 року по 22.01.1998 року - стажист старшого помічника прокурора Теофіпольського району Хмельницької області;
- з 23.01.1998 року по 12.07.2000 року - прокурора Теофіпольського району Хмельницької області;
- з 17.07.2000 року по 31.05.2001 року - помічник прокурора міста Тернополя;
- з 01.06.2001 року по 02.08.2004 року - заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;
- з 03.08.2004 року по 27.03.2006 року - помічник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;
- з 28.03.2006 року по 21.11.2011 року - помічник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах , а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
- з 22.11.2011 року по 05.12.2013 року - старший помічник прокурора міста Тернополя;
- з 06.12.2013 року по 19.08.2014 року - прокурор прокуратури області з питань нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах , а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
- з 20.08.2014 року по 09.12.2014 року - прокурор прокуратури Бережанського району;
- з 10.12.2014 року по 30.12.2014 року - прокурор прокуратури області з питань нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах , а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
- з 31.12.2014 року по 08.09.2015 року - прокурор відділу з нагляду за додержанням законі при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури області;
- з 09.09.2015 року по 29.08.2018 року - прокурор відділу з нагляду за додержанням законі при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру прокуратури області;
- з 30.08.2018 року по теперішній час - робота на посаді начальника відділу з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру прокуратури області.
Таким чином, загальний стаж роботи позивача станом на дату звернення до відповідача становить 23 роки 6 місяців 8 днів.
Наявність достатнього загального стажу роботи позивача, відповідачем - не заперечується та під сумнів під час розгляду заяви про призначення пенсії - не ставилась.
Однак, листом №18239/05 від 18.12.2018 року Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відмовило ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугою років, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з посиланням на відсутність стажу роботи на прокурорських посадах, а саме: 13 років 6 місяців. На думку відповідача, згідно поданих документів на день звернення ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років до управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, стаж роботи позивача на посадах прокурорів і слідчих прокуратури становить лише 7 років 11 місяців 22 днів, а саме:
- стаж роботи у органах прокуратури Тернопільської області з 01.06.2001 року по 02.08.2004 року- на посаді заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, помічника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,
- з 06.12.2013 року - 25.09.2018 року - на посадах прокурора прокуратури та начальника відділу прокуратури.
Вище зазначене, на думку відповідача, виключає можливість призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" в період звернення з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року.
Також відповідачем зазначено, що при обчисленні заробітної плати відповідно до Закону України "Про прокуратуру" враховується посадовий оклад та надбавка за вислугу років за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії. Інші виплати враховуються за 60 календарних місяців перед зверненням за пенсією, в тому числі надбавка за класний чин та індексація (без коригування) , виплати, які розраховані з посадового окладу чи посадового окладу та класного чину коригуються з урахуванням посадового окладу чи посадового окладу та класного чину. Таким чином, на думку відповідача, довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії за вислугу років №27 від 25.09.2018, видана Прокуратурою Тернопільської області, не відповідає нормам, передбаченими статті 86 Закону України "Про прокуратуру" та не може бути врахована при призначенні пенсії за вислугу років.
Не погодившись з даною відмовою, позивач і звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ.
Зокрема, ст. 50-1 цього Закону (в редакції від 05 листопада 1991 року) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 50-1 замінено двома частинами та встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
З 15 липня 2015 року стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VIІ (надалі по тексту - Закон № 1697-VII).
Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статті 86 Закону №1697-VІІ, який набрав чинності 15 липня 2015 року, та є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1697-VІІ.
Крім того, на момент вступу в силу Закону №1697-VI, у позивача був відсутній необхідний стаж роботи та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, визначений статтею 50-1 Закону № 1789-XII, права на призначення пенсії за вислугу років за Законом № 1789-XII позивач - не набув, у зв'язку з чим при прийнятті Закону №1697-VIІ та втраті чинності статтею 50-1 Закону № 1789-XII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Таким чином, посилання позивача щодо можливості застосування до спірних правовідносин також статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ є помилковим.
Аналогічна правова позиція у справах цієї категорії, висловлена Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 686/17309/17).
Поряд з цим, оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за норми Закону №1697-VIІ - загальний стаж роботи позивача збільшився та становить 23 роки 6 місяців 8 днів.
Статтею 15 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Відповідно до положень частини 1 статті 86 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, - прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
Частиною 6 вказаної статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною 8 статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Судом під час розгляду справи не заперечуються послання відповідача на те, що аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними.
Водночас, суд звертає увагу на те, що окрім часу роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, - вищенаведена норма містить і ряд посад, робота на яких зараховується до вислуги років, що дає право на пенсію за цією ж статтею Закону №1697-VII. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на посадах прокурорів.
Серед таких посад є - як посади стажистів, так і посади помічників та старших помічників прокурорів, - тобто, посади, на яких ОСОБА_1 працював у періоди, які на думку відповідача, не можуть бути включені до вислуги років, що дає право на пенсію за статтею 86 Закону №1697-VII.
Таким чином, за змістом статті 86 Закону № 1697-VII - поняття «вислуги років, що дає право на пенсію», дійсно є відмінним від поняття «стажу роботи на прокурорських посадах» , - оскільки включає в себе не лише поняття «стажу роботи на прокурорських посадах» (визначених статтею 15 цього ж Закону), а й ряд посад, на яких працювали особи, які звертаються за призначенням пенсії відповідно до цієї ж статті, - які є відмінними від прокурорських (слідчі, судді; начальницький склад ОВС, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерський склад Збройних Сил України, Служби безпеки України, державні службовці, адміністративні та викладацькі посади, посади наукових працівників у Національній академії прокуратури України та ряд інших посад).
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року, за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Вирішуючи дану справу, суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи позивача на відповідних посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на всіх відповідних посадах.
Так, позивач у період з 17.07.2000 року по 31.05.2001 року працював на посаді помічника прокурора міста Тернополя;
- з 03.08.2004 року по 27.03.2006 року працював на посаді помічника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;
- з 28.03.2006 року по 21.11.2011 року працював на посаді помічника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах , а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
- з 22.11.2011 року по 05.12.2013 року працював на посаді старшого помічника прокурора міста Тернополя.
Під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року, статтею 56 якого було надано роз'яснення поняття «прокурор», а саме, під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
ЄСПЛ у пункті 175 рішення у справі «Олександр Волков проти України» визнав, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства»). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (рішення у справі «Гожелікта інші проти Польщі»),
Тобто, враховуючи обов'язкову для застосування практику ЄСПЛ, суд приходить до висновку, що з вищенаведених положень статей Закону № 1697-VII та Закону № 1789-ХІІ не вбачається різночитань, і, окрім роботи на прокурорських посадах, які визначаються статтею 15 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію за статтею 86 цього ж Закону, мають включатись також посади стажистів, помічників прокурорів, старших помічників прокурорів.
Суд також звертає увагу на те, що і частиною 6 ст. 50-1 Закону №1789-XII також передбачала, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Отже, спірні періоди роботи позивача на посадах помічника та старшого помічника прокурора підлягають зарахуванню до прокурорського стажу позивача.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, неодноразово викладеними у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 263/13789/16-а та від 22 листопада 2018 року у справі № 428/11348/16-а.
На підставі частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок, викладений у зазначених постановах.
Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII гарантії незалежності прокурора забезпечується належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.
У відповідності до статей 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) «надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути звужені, крім випадків передбачених Конституцією України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вини настали або мали місце.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з гарантій, передбачених Конституцією України, відповідно до яких права та свободи не є вичерпними, гарантуються та не можуть бути скасовані, суд приходить до висновку про те, що увесь час проходження служби в органах прокуратури - позивач мав право на гарантований соціальний захист та призначення пенсії за вислугу років - після набуття відповідного стажу, який повинен враховуватись як за нормами Закону № 1789-ХІІ так і Закону №1697-VII, - тобто за нормами Законів, які були чинними у відповідні періоди роботи позивача в органах прокуратури.
З аналізу вищенаведених норм, та, зокрема, статті 86 Закону № 1697-VII, суд приходить до висновку, що позивач, як прокурор, має право на пенсійне забезпечення по вислузі років при наявності на день звернення стажу роботи в органах прокуратури не менше 13 років 6 місяців.
Таким чином, станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії загальний стаж позивача і спеціальний був достатнім.
Щодо підстав для нарахування та виплати пенсії позивачу на основі довідки від 25.09.2019 року № 27, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 86 Закону № 1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною третьою статті 86 Закону № 1697-VII розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Такий же порядок визначення розміру заробітку для обчислення пенсії визначено і у статті 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктами 4.7, 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 липня 2014 року за № 895/25672), право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Тобто, з урахуванням вимог статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи Пенсійного фонду України при прийнятті документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон 1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст.50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).
Відповідно, судом встановлено, що довідка від 25.09.2019 року № 27 відповідає вимогам статті 86 Закону № 1697-VІІ, оскільки в ній зазначено розмір пенсійного забезпечення позивача з урахуванням коригування виплат за 60 місяців роботи підряд.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії" від 16.12.1974 року, де суд встановив принцип , згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Правова позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні , то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Аналогічні висновки містять ся у правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п.23 рішення "Кічко проти України" від 08.11.2005 року, а саме, якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи відповідача про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу на підставі довідки №27 від 25.09.2018 року - є необґрунтованими та не відповідають приписам чинного законодавства.
Згідно зі статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, при розгляді справи знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо протиправності відмови Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області №18239/05 від 18.12.2018 року про відмову в призначенні пенсії за вислугою років, а тому суд приходить до переконання про необхідність задоволення позовних вимог позивача.
Частиною 3 статті 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України, однак, якщо така заява була подана не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то пенсія призначається з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку.
Як встановлено на підставі наявних у справі матеріалів, позивач набув права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» відтак, має право на отримання пенсії з дня подання заяви про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду, - в даному випадку з 25.09.2018 року.
Суд звертає увагу, що позивач у позовних вимогах не визначає дати, з якої йому слід призначити пенсію, а лише просить суд зобов'язати відповідача призначити йому таку пенсію.
Однак, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправними дій Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», та зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугою років з 25.09.2018 року із дня звернення, із врахуванням довідки виданої прокуратурою Тернопільської області від 25.09.2018 року №27.
Окрім того, зважаючи на задоволення позову, - відповідно до частини першої статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768, 40 грн., сплачений при зверненні до суду.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру", оформленої листом №18239/05 від 18.12.2019 року.
3. Зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місце знаходження: 46001, вул. Руська, 17, м. Тернопіль, Тернопільська обл., код ЄДРПОУ: 40377598) призначити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, - з 25.09.2018 року (з дня звернення із заявою про призначення пенсії), з врахуванням довідки, виданої прокуратурою Тернопільської області №27 від 25.09.2018 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місце знаходження: 46001, вул. Руська, 17, м. Тернопіль, Тернопільська обл., код ЄДРПОУ: 40377598) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) документально підтверджений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., сплачений відповідно до квитанції №11А4361518 від 15.01.2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2019 року.
Головуючий суддя Хрущ В.Л.
Копія вірна:
Суддя Хрущ В.Л.