15 травня 2019 року
м. Полтава
Справа № 440/1359/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області /далі - відповідач, Кременчуцьке ОУПФУ Полтавської області/ про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 №116 від 10 жовтня 2018 року та №122 від 09 листопада 2018 року та визнання протиправною бездіяльності щодо поновлення виплати пенсії та зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом її призначення відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів /а.с.6-34/.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що до 24 листопада 2003 року вона проживала у місті Кременчук та отримувала пенсію за віком. 24 листопада 2003 року вона виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, а з 2004 року їй припинено виплату пенсії за віком. 12 липня 2018 року вона звернулась до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про поновлення виплати пенсії. Рішеннями Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №116 від 10 жовтня 2018 року та №122 від 09 листопада 2018 року у поновленні виплати пенсії за віком їй відмовлено у зв'язку з відсутністю документів, що посвідчують її особу та місце проживання (реєстрації) на території України, а також відсутністю у її представників законних повноважень подавати заяву від її імені. Вважаючи, що її конституційне право на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від наведених обставин, вона звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с.197-198/ зазначив, що згідно з пунктами 2.22, 2.23 та 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року, позивач повинна була подати документи, що посвідчують її особу та місце проживання (реєстрації) в Україні, а саме: паспорт (посвідчення) громадянина України або довідку відповідних органів з місця проживання (реєстрації). Рішеннями Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області №116 від 10 жовтня 2018 року та №122 від 09 листопада 2018 року у поновленні виплати пенсії за віком позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують її особу та підтверджують факт її проживання (реєстрації) в місті Кременчуці, а також відсутністю у її представників законних повноважень подавати заяву від її імені.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в Кременчуцькому об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області як пенсіонер та отримувала пенсію за віком з 20 березня 2002 року по 31 жовтня 2003 року /а.с. 200-202, 213, 236/.
З 31 жовтня 2003 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії за віком та 10 листопада 2003 року закрито особовий рахунок №149108/625 в Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області /а.с.236/.
12 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, яку відповідно до розписки-повідомлення прийнято 12 липня 2018 року та зареєстровано за №4640/282 /а.с. 217/.
10 жовтня 2018 року Кременчуцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення №116 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують особу заявниці та факт її проживання (реєстрації) в м. Кременчуці (посвідчення особи, яке видане МВС держави Ізраїль не відноситься до документів, що посвідчує особу), та заяви про поновлення та виплату пенсії, поданої особисто заявницею /а.с. 105-106/.
09 листопада 2018 року Кременчуцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення №122 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують особу ОСОБА_1 та факт її проживання (реєстрації) в м. Кременчуці (посвідчення особи, яке видане МВС держави Ізраїль не відноситься до документів, що посвідчує особу), та заяви про поновлення та виплату пенсії, поданої особисто ОСОБА_1 /а.с. 111-112/.
Вказані рішення вмотивовані тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України. Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 липня 2009 року вказане положення визнано неконституційним, проте відповідні зміни до вказаного Закону не внесені та угода між Урядом України і Урядом Ізраїлю не ратифікована. Згідно з пунктами 1.5 та 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). До заяви про поновлення виплати пенсії від 12 липня 2018 року було додано: нотаріально завірену копію довіреності на ОСОБА_2, виданої 06 березня 2018 року в державі Ізраїль; нотаріально засвідчену довіреність на передоручення на ім'я ОСОБА_3, виданої 10 липня 2018 року в м. Запоріжжя; нотаріально завірену копію посвідчення особи НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1, виданого Міністерством внутрішніх справ держави Ізраїль 19 листопада 2014 року; копію паспорту ОСОБА_3; копію нотаріального підтвердження підпису гр. ОСОБА_1, засвідченого підписом та печаткою нотаріусу держави Ізраїль; копію трудової книжки ОСОБА_1; копію картки платника податків ОСОБА_1 Аналіз наданих заявником документів показав відсутність документів, що підтверджують особу ОСОБА_1 та факт її проживання (реєстрації) в м. Кременчуці, а також заяви про поновлення та виплату пенсії, поданої особисто ОСОБА_1 /а.с. 105-106, 111-112/.
Не погодившись з вказаними рішеннями та бездіяльністю відповідача щодо поновлення виплати їй пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною першою статті 7 згаданого Закону загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень, суд дійшов висновку про безпідставність припинення виплати пенсії позивачу та відмови у поновленні її виплати, виходячи з наступного.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами /частина третя статті 25 Конституції України/.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто громадянин України, проживаючи за кордоном, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Такої ж правової позиції підтримується і Верховний Суд /постанови від 27 лютого 2018 року у справі №127/20588/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72505838), від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75424710), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566).
Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі "Пічкур проти України", що набрало статусу остаточного 02 лютого 2014 року, також зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України /пункт 51/.
Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права /пункт 54/.
Таким чином, невнесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та нератифікація угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати пенсії особі, яка проживає за кордоном.
Не може бути підставою припинення виплати пенсії і відсутність у позивача документів, що засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України відповідно до пунктів 2.9 та 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року /далі - Порядок №22-1/.
Так, наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72721615), від 24 квітня 2018 року у справі № 225/3766/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 73610990).
Вказаний перелік передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №22-1 від 25 листопада 2005 року, на яку посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачу.
Підставою для відмови у поновлені виплати пенсії в оскаржуваних рішеннях також зазначено неподання заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 особисто та неподання документа, що посвідчує особу ОСОБА_1
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Отже, особа має право звертатись до органу пенсійного фонду через свого представника, повноваження якого підтверджені в установленому законодавством порядку.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
При поданні документів для поновлення виплати пенсії відповідачу надавалися нотаріально посвідчені та апостильовані копії довіреності від імені ОСОБА_1 на представництво її інтересів ТОВ "В.Маламед Юридичний офіс (Ізраїль-Україна)" (з правом передоручення повноважень третім особам) від 06 березня 2018 року та довіреності від імені ТОВ "В.Маламед Юридичний офіс (Ізраїль-Україна)" на представництво інтересів ОСОБА_1, виданої ОСОБА_3 10 липня 2018 року у м. Запоріжжя /а.с. 221-226/.
Таким чином, повноваження представників ОСОБА_1 підтверджені в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.
Аргумент відповідача про те, що посвідчення особи, яке видане МВС держави Ізраїль на ім'я ОСОБА_1, не є належним документом, що посвідчує особу ОСОБА_1, не є переконливим, адже в посвідченні /а.с. 219-220/, яке пред'явлено відповідачу, зазначено дату та місце народження ОСОБА_1, її ідентифікаційний номер, що достатньо для встановлення особи пенсіонера.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 116 від 10 жовтня 2018 року та №122 від 09 листопада 2018 року про відмову у поновленні виплати пенсії за віком є протиправними та підлягають скасуванню.
А відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Суд погоджується з позивачем, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності щодо поновлення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії. Разом з тим, така позовна вимога підлягає задоволенню лише в частині - визнання протиправною бездіяльності щодо поновлення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 10 жовтня 2018 року. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо поновлення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 09 жовтня 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Наведені норми закону дають підстави для висновку, що без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Предметом розгляду у цій справі є правовідносини з приводу виплати пенсії, яка не нарахована позивачу, а тому вказані норми законів до цих правовідносин не застосовуються.
Правовідносини у даній справі повинні розглядатися, виходячи зі строку звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з'ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.
Пенсія є щомісячним платежем, а тому порушення прав позивача у частині припинення виплати пенсії відбувалося щомісяця, починаючи з 01 листопада 2003 року, а відтак кожного разу при неотриманні пенсії позивач була обізнана про порушення свого права та мала змогу звернутись до суду за його захистом своєчасно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі №234/11937/17 (провадження №К/9901/1267/17).
Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду визначені частиною третьою статті 123 КАС України.
Так, згідно з цією нормою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Позивач під час звернення до суду з позовом заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що органом пенсійного фонду її введено в оману щодо дії рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, що підтверджується листами управлінь Пенсійного фонду України, і лише на прийомі у адвоката в березні 2018 року вона дізналась про своє порушене право.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає, що вказані листи управлінь Пенсійного фонду України неадресовані особисто позивачу, а тому роз'яснення, викладені в зазначених листах, не можуть вважатися такими, що вводять в оману саме позивача щодо її порушеного права на виплату пенсії. Довід про те, що вона дізналася про своє порушене право в березні 2018 року на прийомі у адвоката, суд відхиляє як необґрунтований, адже пенсія є щомісячним платежем, про невиплату якого позивач знала щомісяця впродовж багатьох років, а тому, починаючи з 01 листопада 2003 року, мала можливість звернутись до суду за захистом свого права.
Інших мотивів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивач не наводила та відповідних доказів не надавала. Отже, причини, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення, суд визнає неповажними, а відтак клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до суду - 10 квітня 2019 року (згідно відмітки відділення поштового зв'язку на поштовому конверті /а.с. 193/, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом розпочався 10 жовтня 2018 року і саме починаючи з цієї дати підлягає захисту порушене право позивача.
Отже, позовна вимога у частині, що стосується періоду поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року по 09 жовтня 2018 року, підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Такі ж самі правові наслідки застосовує і Верховний Суд у подібних правовідносинах/ постанови від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368940), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-А (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566), від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 74645907) та від 03 квітня 2019 року у справі №266/804/15-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 80926425).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 10 жовтня 2018 року та зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 10 жовтня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Позовна вимога в частині зобов'язання поновити та виплатити пенсію в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволенню не підлягає, адже у суду відсутні підстави вважати, що розмір пенсії буде визначений позивачу з порушенням вимог закону, та суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №87572 від 10 квітня 2019 року /а.с. 5/.
Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 256,13 грн.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, буд. 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, ідентифікаційний код 40367050) про визнання протиправними та скасування рішень, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №116 від 10 жовтня 2018 року та №122 від 09 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком.
Визнати протиправною бездіяльність Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, буд. 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, ідентифікаційний код 40367050) щодо поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 10 жовтня 2018 року та зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, буд. 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, ідентифікаційний код 40367050) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 10 жовтня 2018 року.
Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо поновлення пенсії за віком та зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 09 жовтня 2018 року залишити без розгляду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, буд. 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, ідентифікаційний код 40367050) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 256,13 грн (двісті п'ятдесят шість гривень тринадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Н.І. Слободянюк