14 травня 2019 р.
№ 400/3033/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом:
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:
Головного управління Національної поліції в Київській області, вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601
про:
визнання протиправним та скасування наказу від 31.10.2018 № 556 о/с; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов'язання видати направлення,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - Управління або відповідач) від 31.10.2018 № 556 о/с про звільненні позивача зі служби в поліції;
зобов'язати Управління поновити позивача на посаді командира взводу № 1 роти № 3 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець»;
стягнути з Управління на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.10.2018 по дату поновлення на посаді;
сягнути з Управління на користь позивача винагороду за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у розмірі 3 200 грн.;
зобов'язати Управління видати позивачу направлення на медико-соціальну експертизу для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
Ухвалою від 14.05.2019 суд закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача винагороди у розмірі 3 200 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що з 25.07.2014 по 06.11.2015 він перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з 07.11.215 по 31.10.2018 - в Національній поліції України. У травні 2017 року, під час перебування у службовому відрядженні, ОСОБА_1 отримав травму, пов'язану з безпосередньою участю в антитерористичній операції. У вересні 2018 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив направити його до медико-соціальної експертної комісії з метою встановлення групи інвалідності або визначення відсотка втрати працездатності, але Управління, в порушення затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» (надалі - Порядок № 420), не відреагував на рапорт ОСОБА_1 . Крім того, 31.10.2018 відповідач незаконно, на думку позивача, звільнив останнього зі служби в поліції. Так, звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача. До того ж, відповідач не врахував норми Кодексу законів про працю України (зокрема, статті 40), які підлягали застосуванню в зв'язку з неврегульованістю спеціальним законом (Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», надалі - Закон № 580) питання збереження місця роботи (посади) за працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Позивач зазначив, що, відповідно до довідки ЛКК, йому протипоказані лише роботи зі шкідливими умовами праці, тому відповідач був зобов'язаний запропонувати позивачу інше місце роботи (посаду) до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 44-49) Управління вказало, що медична комісія визнала позивача непридатним до служби в поліції, тому відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580. Переміщення на інші посади в поліції не було можливим саме через висновок медичної комісії. Про те, що 31.10.2018 (дата наказу про звільнення) позивач перебував на лікуванні у Комунальному підприємстві «Первомайська МЦПМСД «ПМР», відповідачу стало відомо пізніше, тому, після отримання відповідних документів, до наказу про звільнення були внесені зміни в частині дати звільнення (дату було змінено на 13.11.2018). Відповідач зауважив, що позивач надав довідку-звільнення лікувальної установи, при цьому листок непрацездатності не був наданий. Управління заперечило, що доданий позивачем до адміністративного позову «Висновок ЛКК» (від 27.11.2018 № 1563), складений Комунальним закладом «Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (арк. спр.19), не є допустимим доказом, що спростовує свідоцтво про хворобу № 827/М/Зв, що було видано 03.09.2018 військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області».
Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 75-78), в якій, зокрема, вказав, що Управління у відзиві не надало заперечень щодо доводів позивача про бездіяльність відповідача, що полягає у невидачі ОСОБА_1 направлення на МСЕК. Відсутність висновку медико-соціальної експертної комісії може спричинити втрату позивачем можливості отримати одноразову грошову допомогу, про виплату якої зазначено у статті 97 Закону № 580. Позивач зауважив, що звільненню мало передувати саме отримання висновку МСЕК (із відповідними трудовими рекомендаціями), на підставі якого відповідач мав запропонувати позивачу вакантні цивільні посади чи посади держслужбовців, і лише у випадку відмови ОСОБА_1 від двох пропозицій, звільнення було би законним. ОСОБА_1 вказав на упереджене ставлення до нього відповідача та зазначив, що відповідач позбавив його та його сім'ю (непрацююча дружина та двоє малолітніх дітей) єдиного джерела існування.
У запереченнях на відповідь (арк. спр. 98-101) Управління зазначило на безпідставність доводів позивача про необхідність застосування Кодексу законів про працю України та вказало на відсутність законних підстав для переміщення (переведення) позивача (особи, яка проходила службу в поліції) на посаду державного службовця. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 не звертався до Управління з питання призначення на посаду державної служби або прийняття на роботу за трудовим договором. Відповідач зазначив, що, відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Положення про медико-соціальну експертизу», направлення на експертизу видає лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, яким Управління не є.
Судом було задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Розгляд справи в режимі відеоконференції 17.01.2019 не відбувся в зв'язку з технічними проблемами; призначений на 07.02.2019 розгляд не відбувся в зв'язку з відпусткою судді; призначений на 28.02.2019 розгляд справи не відбувся, оскільки позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи; розгляд справи в режимі відеоконференції 14.03.2019 не відбувся в зв'язку з неприбуттям до Окружного адміністративного суду міста Києва представника відповідача.
На підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази, суд
Згідно з довідкою Управління від 14.11.2018 № 488 (арк. спр. 10), ОСОБА_1 з 25.07.2014 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ, а за 07.11.2015 - а Національній поліції України.
03.09.2018 військово-лікарська комісія Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області» (надалі - ВЛК), за направленням тимчасово виконуючого обов'язки начальника УКЗ Управління, здійснила медичний огляд позивача.
Прийнятою за результатами лікарської (військово-лікарської) експертизи постановою (яка, згідно з підпунктом 3 пункту 1, пунктом 11 розділу IX затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 «Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС», надалі - Положення № 285, була записана у свідоцтві про хворобу № 827/М/зв, надалі - Свідоцтво про хворобу, арк. спр. 11-12) ВЛК визнала наявність у ОСОБА_1 травми, пов'язаної з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконанні службових обов'язків, та захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. У тексті Свідоцтва про хворобу вказані складені у 2017 році (за затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232 « Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» формами Н-1 ті Н-5) «Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом» та «Акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася)».
Позивач був визнаним непридатним до служби в поліції.
В матеріалах справи наявні рапорти позивача: від 07.09.2018 про його звільнення в зв'язку з погіршення стану здоров'я (арк. спр. 55) та від 06.10.2018 з проханням «… вважати рапорт … на звільнення за власним бажанням недійсним … так як бажаю і надалі проходити службу в Національній поліції …» (арк. спр. 54).
12.09.2018 ОСОБА_1 , з посиланням на норми затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Положення про медико-соціальну експертизу» (надалі - Положення № 1317), направив до Управління рапорт з проханням видати «… у встановленому порядку направлення на медико-соціальну експертну комісію з метою встановлення групи інвалідності і визначення відсотку втрати працездатності …» (арк. спр. 18). Цей рапорт Управління отримало 14.09.2018.
В матеріалах справи наявна копія листа Управління (від 23.10.2018, арк. спр. 70), адресованого позивачу - відповідь на його рапорт. Проте, доказів направлення (вручення) зазначеного листа ОСОБА_1 відповідач не надав. Позивач у відповіді на відзив факт отримання листа заперечив.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.
Наказом від 31.10.2018 № 556 о/с «По особовому складу» (надалі - Наказ, арк. спр. 14) Управління, з посиланням на пункт 2 частини першої статті 77 Закону № 580, на підставі Свідоцтва про хворобу та затвердженого 29.10.2018 начальником Управління висновку (арк. спр. 60-61), звільнило ОСОБА_1 зі служби в поліції.
На підставі рапорту заступника командира - начальника штабу ППСПОП «Миротворець» Управління (арк. спр. 65-66) відповідач наказом від 05.12.2018 № 620 о/с «По особовому складу» вніс зміни до Наказу, зокрема, в частині дня звільнення позивача, змінивши її на 13.11.2018.
Викладене у рапорті від 12.09.2018 клопотання ОСОБА_1 про направлення його на медико-соціальну експертну комісію відповідач не задовольнив.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Доводи позивача про те, що звільнення мало відбуватися з урахуванням статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП), суд відхилив.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок, зокрема, стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
При цьому, частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
На думку суду, ця норма не підлягає застосуванню при звільненні поліцейського на підставі пункті 2 частини першої статті 77 Закону № 580.
Частиною першою статті 59 Закону № 580, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 61 Закону № 580 визначено, що не може бути поліцейським особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції.
У постанові, як вказано вище, ВЛК дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не придатний до служби в поліції. Таким висновок, на відміну від висновку «придатний до служби в поліції, непридатний до служби на посаді», не міг бути підставою для переміщення або переведення позивача в порядку статті 65 Закону № 580.
З урахуванням цього, відповідач не міг не видати наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, тим більше, що, відповідно до пункту 15 розділу IX Положення № 285, свідоцтва про хворобу з постановою ВЛК щодо поліцейських, які визнані непридатними до подальшої служби, реалізуються невідкладно.
Твердження ОСОБА_1 про те, що Наказ було видано під час його тимчасової непрацездатності, суд визнав хибними. По-перше, як слушно зазначило Управління, позивач не надав листків непрацездатності, які, відповідно до пункту 1.1 розділу І затвердженої наказом Міністерства здоров'я України від 13.11.2011 № 455 «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», є допустимими доказами тимчасової непрацездатності. По-друге, як вказано вище, Управління змінило дату звільнення ОСОБА_1 , зазначивши останнім днем служби перший день після періоду, вказаного у Довідці-звільненні № 91 від 26.10.2018 (арк. спр. 13).
Позивач не обґрунтував доводи про те, що Управління було зобов'язано запропонувати йому цивільні посади або посади державної служби. Суд зауважив, що такий обов'язок на відповідача нормами Закону № 580 не покладений. Крім того, наявність чи відсутність з боку Управління відповідних пропозицій жодним чином не впливає на оцінку законності Наказу.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Управління при виданні Наказу діяло правомірно, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Наказу, зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Відносно позовної вимоги про зобов'язання Управління видати ОСОБА_1 направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної придатності суд зазначив таке.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 (виданим на виконання, в тому числі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Положення про медико-соціальну експертизу», надалі - Положення № 1317) був затверджений «Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» (надалі - Порядок № 420).
Згідно з пунктом 1.4 розділу І Порядку № 420, медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10 Положення № 1317, за наявності, зокрема, направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, суду чи прокуратури; направлення закладу охорони здоров'я, за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110.
Як вказано вище, відповідач не надав суду доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 по суті порушеного ним питання.
Заперечуючи проти задоволення відповідних позовних вимог, Управління у запереченнях на відзив послалося на пункти 3 (перший абзац) та 15 (перший абзац) Положення № 1317.
Згідно з абзацом першим пункту 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Проте, абзацом другим цього пункту встановлено, що медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1112 (втратила чинність на підставі вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
На думку суду, в даному випадку застосуванню підлягають спеціальні норми (абзац другий пункту 3) Положення № 1317 та Порядку № 420, оскільки стан здоров'я позивача, відповідно до Свідоцтва про хворобу, безпосередньо пов'язаний як з отриманою ним при виконанні службових обов'язків травмою, так із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції.
У пункті 15 Положення № 1317 (норма, на яку вказав відповідач у запереченнях на відзив) вказано, що комісії (МСЕК) проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Відповідно до позиції Управління, ця норма звільняє його (як роботодавця) від видачі направлення.
Суд з таким твердженням не погодився, оскільки позивач не є особою, яка має намір звернутися до МСЕК для встановлення інвалідності. Метою отримання висновку МСЕК є визначення ступеню втрати професійної працездатності.
Згідно з підпунктом 1 пункту 11 Положення № 1317, МСЕК визначають як ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, так і ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов1язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Незважаючи на те, що пунктом 1.4 розділу І Порядку № 420 встановлено, що медико-соціальна експертиза здійснюється за наявності як направлення роботодавця, так і направлення закладу охорони здоров'я (за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110), суд визнав, що Управління безпідставно не задовольнило відповідний рапорт позивача, тобто допустило протиправну бездіяльність.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, що пов'язані з невидачею відповідачем позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 205, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 40108616) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області, що полягає у незадоволенні рапорту позивача від 12.09.2018 щодо видачі ОСОБА_1 направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області протягом десяти днів з дня набрання сили судовим рішенням видати ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1.4 розділу ІІ затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати професійної працездатності.
4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна