14 травня 2019 р.
№ 400/3229/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом:
Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, пр. Миру, 62-А, м. Миколаїв, 54056
до відповідача:
Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:
визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від30.11.2018 № 0011675305,
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (надалі - Відділ або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області Очаківського управління від 30.11.2018 № 0011675305.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що під час проведення камеральної перевірки та прийняття за її наслідками податкового повідомлення-рішення Головне управління ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) не дотрималось вимог Податкового кодексу України. На думку Відділу, висновки, на підставі яких відповідач встановив факт заниження позивачем податкового зобов'язання із земельного податку, не ґрунтуються на фактичних обставинах. Крім того, проведення камеральної перевірки не передбачає дослідження інших, крім вказаних у відповідних нормах Податкового кодексу України, документів.
У відзиві на позов (арк. спр. 50-53) Управління зазначило, що за результатами камеральної перевірки був встановлений факт допущення позивачем помилки в частині правильності визначення податкового зобов'язання з плати за землю, що і призвело до його донарахування та застосування відповідної штрафної санкції. Відносно правомірності використання інших документів Управління вказало, що така можливість передбачена абзацом другим пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
14.11.2018 посадова особа Управління провела камеральну перевірку даних, задекларованих Відділом у податковій звітності з плату за землю за 2018 рік, результати якої оформила актом № 9733/14-29-53-05/08029523 (надалі - Акт, арк. спр. 10-12).
Згідно з Актом, 10.07.2018 Відділ подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік, якою зменшив податкове зобов'язання на 75 739,59 грн. (червень - вересень).11.10.2018 позивач надав відповідачу ухвалу Верховного Суду від 27.09.2018 у справі № 915/1165/17, зміст якої, на думку відповідача, свідчить про безпідставність вищевказаного зменшення позивачем податкового зобов'язання. Крім того, Управління в Акті послалося на інформацію, що містилася у листі Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 06.11.2018 № 876/04-03, про використання земельної ділянки іншою особою, що тягне за собою нарахування позивачу плати за землю на загальних підставах.
За результатами камеральної перевірки Управління встановило факт порушення позивачем пункту 284.3 статті 284 та статті 271 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з плати за землю на 75 739,59 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 30.11.2018 № 0011673505 (надалі - Рішення, арк. спр. 13) Управління, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацу другого пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшило суму податкового зобов'язання Відділу за платежем «земельний податок з юридичних осіб» на 75 739,59 грн. та застосувало штраф в сумі 18 934,90 грн.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Виходячи з наведених норм та предмету перевірки, Управління мало досліджувати лише податкову звітність позивача з плати за землю та інші дані, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (зокрема, щодо своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з відповідного податку).
Проте, як вказано вище, відповідач обґрунтував висновки перевірки документами, що не відносяться ані до податкової звітності, ані до носіїв інформації, що зберігається у відповідних базах (договір спільного обробітку земельної ділянки, що був укладений Відділом та МПП «Агро-Вікторі»; судові рішення у справі, в якій відповідач не був учасником; лист Коларівської сільської ради з інформацією щодо використання земельної ділянки).
З урахуванням наведеного, суд встановив, що відповідач не дотримався вимог Податкового кодексу України при проведенні камеральної перевірки, тому Акт не може вважатися допустимим доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства. За таких обставин, Рішення, що його прийняв відповідач, не відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, зокрема, законності та обґрунтованості.
Викладені у відзиві доводи Управління про те, що можливість використання для цілей камеральної перевірки інших документів, передбачена абзацом другим пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України, суд відхилив як недоречні. У цій нормі йдеться про можливість зазначення платником податків у податковій декларації відомостей про те, що форма декларації не відповідає вимогам Податкового кодексу України, та можливість подання, в зв'язку з цим, певних доповнень, складених за довільною формою, що вважатимуться невід'ємною частиною податкової декларації.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, суд визнав, що, незважаючи на некоректне формулювання Відділом позовної вимоги (визнання Рішення нечинним), з огляду на те, що Рішенням порушені права позивача, необхідним є вихід за межі позовних вимог шляхом визнання Рішення протиправним та скасування.
Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом стягнення його на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (пр-т. Миру, 62-А, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 08029523) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 30.11.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 0011675305.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (пр-т. Миру, 62-А, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 08029523) судовий збір в сумі1762 грн., що був сплачений платіжним дорученням від 12.12.2018 № 1020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна