15 травня 2019 року м. Київ справа № 320/5718/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій просить суд:
- зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 7 липня 2015 р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, строк - по 1 серпня 2016 р, причина інвалідності: захворювання пов'язане з проходженням військової служби. 12 липня 2016 р. позивачу знову встановлено ІІІ групу інвалідності та визначено причину інвалідності: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини». 11 липня 2017 р. позивачу призначено довічно ІІІ групу інвалідності з 1 серпня 2017 р., причина: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини». 27 лютого 2018 р. позивачу встановлено довічно ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини».
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із вимогою здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи. Проте, 3 травня 2018 р. листом Кагарлицького районного військового комісаріату № 888 позивача повідомлено, що згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України № 37 від 6 квітня 2018 р., який надійшов до Кагарлицького РВК, комісія за наслідком розгляду документів позивача дійшла висновку про відмову в доплаті йому одноразової грошової допомоги згідно п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.
Тому позивач звернувся до суду, так як вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи, виплату якої він просить здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 р. відкрито спрощене позовне провадження в цій адміністративній справі та призначено судове засідання.
20 грудня 2018 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірах, що встановлені статтями 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 4 липня 2012 р. № 5040-VI та відповідно до Порядку № 975 є момент встановлення такої інвалідності в період дії таких актів. Особи, допомога яким не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності.
Зазначає, що відповідно до довідки МСЕК від 7 липня 2015 р. позивачу під час первинного огляду встановлено 3 групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, а відповідно до довідки МСЕК від 27 лютого 2018 р. позивачу змінено групу інвалідності (понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності). Тобто право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовця у позивача виникло з моменту встановлення 3 групи інвалідності, а саме з 7 липня 2015 р.
17 січня 2019 р. від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Зазначив, що стосовно обчислення строку зміни групи інвалідності понад дворічний термін Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію. У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 р. по справі № 278/2478/17 викладено такий висновок: «Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги». Отже, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності з 27 лютого 2018 р.
6 лютого 2019 р. до суду надійшла заява від представника позивача про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
6 лютого 2019 р. до суду сторони не прибули.
Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 20 серпня 2014 р. по 24 грудня 2018 р. та був звільнений з військової служби 15 червня 2015 р.
Згідно з довідкою до акту медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0203443 з 7 липня 2015 р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 7 липня 2015 р. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, строк - по 1 серпня 2016 р.; дата чергового перегляду - 15 липня 2016 р.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 2642 від 14 червня 2016 р.) встановлено, що мінно-вибухова травма (2014 рік), старшого сержанта у запасі ОСОБА_1 , 1977 року народження, наслідком якої стало: «ЗЧМТ (струс головного мозку) та, в результаті падіння, пошкодження нижньої та верхньої щелеп із втратою зубів обох щелеп», що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) в/ч п.п. В0676 № 0676/1120/ф5 від 13 травня 2016 року, і що в подальшому призвело до розвитку: «Наслідків перенесеної МВТ, ЗЧМТ (струс головного мозку, 2014 рік), пошкодження нижньої та верхньої щелеп із втратою зубів обох щелеп у вигляді повної вторинної адентії нижньої щелепи; часткової вторинної адентії верхньої щелепи (втрата жувальної ефективності за Агафоновим на 100%). Стану після перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді тривожно-депресивного та інсомнічного синдромів з виходом в астенію. Міокардіофіброзу. Минучої міграції водія ритму по передсердях, синоаурикулярна блокада II ст. І типу. СН 0 ст.», що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами, - травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини. У зв'язку з цим, причинний зв'язок захворювань (травми, поранення, контузії, каліцтва) за протоколом засідання ЦВЛК № 4523 від 30 листопада 2015 року - відмінено. Підстава - протокол засідання ЦВЛК № 2642 від 14 червня 2016 року.
12 липня 2016 р. згідно з довідкою до акту медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0527301 позивачу з 12 липня 2016 р. встановлено ІІІ групу інвалідності та визначено причину інвалідності «травма, пов'язана із захистом Батьківщини». У цій довідці визначено дату чергового перегляду на 15 липня 2017 р.
11 липня 2017 р. згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0528242 позивачу призначено довічно ІІІ групу інвалідності з 1 серпня 2017 р., причина інвалідності - «травма, пов'язана із захистом Батьківщини».
27 лютого 2018 р. позивачу встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 27 лютого 2018 р., причина інвалідності: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини», що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0528778.
У витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 6 квітня 2018 р. № 37, вказано наступне: «Старшому сержанту в запасі ОСОБА_1 (Київський ОВК), якого 17 червня 2015 р. звільнено з військової служби та 7 липня 2015 р. під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія АВ № 0203443 від 7 липня 2015 р.), а 12 липня 2016 р. під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом III групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0527301 від 12 липня 2016 р.), та 27 лютого 2018 р. - інвалідом II групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія АВ № 0528778 від 27 лютого 2018 р.). Згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Допомога у зв'язку з установленням III групи інвалідності виплачена в сумі 217 500 грн. 00 коп.».
3 травня 2018 р. листом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 888 позивача повідомлено, що згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України № 37 від 6 квітня 2018 р., який надійшов до Кагарлицького РВК за вх. №1211 від 27 травня 2018 р., комісія, розглянувши подані позивачем документи, дійшла висновку про відмову в доплаті одноразової грошової допомоги згідно п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.
У зв'язку з тим, що позивач вважає дії відповідача протиправними, він звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до вимог статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII, встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (у редакції, чинній на момент встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності, далі - Порядок № 975).
Відповідно до вимог п. «б» ч. 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 6 Порядку №975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;
- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;
- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Судом встановлено, що позивач отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності у розмірі 217 500 грн. 00 коп. Предметом спору у цій справі є вимога додатково нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплачених сум.
Так, 27 лютого 2018 р. позивачу встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 27 лютого 2018 р. з причиною інвалідності: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини», що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0528778.
Суд враховує, що позивачем подано відповідачу усі документи, які необхідні для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності. Заперечення відповідача стосуються виключно факту спливу дворічного строку з часу першого встановлення інвалідності, а не інших обставин справи.
На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (27 лютого 2018 р.), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно з вимогами пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Верховний Суд неодноразового висловлював свою правову позицію стосовно зміни групи інвалідності понад двохрічний термін, зокрема, в постанові від 21 вересня 2018 р. по справі № 278/2478/17 викладено наступний висновок: «Системний аналіз наведених правових дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги».
Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, ССПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, а саме з дати, вказаній в довідці МСЕК при встановленні інвалідності ІІ групи.
Щодо посилання відповідача на те, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.
Пункт 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється» відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набирав чинності з 1 січня 2017 року.
Надаючи офіційне тлумачення положень ст. 58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, саме з 1 січня 2017 року вказана норма Закону зазнала відповідних змін. Тому суд зазначає, що цю норму, слід застосовувати до зміни інвалідності або її причин, що відбулися після 1 січня 2017 р.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року “Про судове рішення”, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 35 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 27 лютого 2018 р. внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 6 квітня 2018 року № 37.
З урахуванням наведеного суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати пункт 35 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 27 лютого 2018 р. внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 6 квітня 2018 року № 37.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум., судом встановлено таке.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 р. у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 р. у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 р. у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 р. у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 р. справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 21 серпня 2018 р. № 278/2478/17.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо призначення одноразової грошової допомоги, зведена до мінімуму.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки пункт 35 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 27 лютого 2018 р. внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 6 квітня 2018 року № 37 судом визнано протиправним і скасовано, то це означає, що заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги не вирішена належним чином, отже відповідач повинен повторно прийняти нове рішення за цією заявою.
При цьому суд звертає увагу на те, що позивачу дійсно встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 27 лютого 2018 р. з причиною інвалідності: «травма, пов'язана із захистом Батьківщини», що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0528778.
Це означає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо призначення одноразової допомоги позивачу за таких обставин зведена до мінімуму і передбачає прийняття лише одного рішення - про призначення позивачу такої допомоги.
Тому із застосуванням положень п.4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплати позивачу, як інваліду 2 групи, з 27 лютого 2018 року, внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту за заявленою позовною вимогою буде найбільш ефективним у цій справі.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, яким протиправно було відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч норм чинного законодавства України, не вірно застосувавши нормативно-правові акти, що регулюють підстави, порядок і розмір виплати вказаної допомоги, та не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у передбаченому чинним законодавством розмірі порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 35 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 27 лютого 2018 р. внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 6 квітня 2018 року №37.
Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплати ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи з 27 лютого 2018 року внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - Міністерство оборони України, адреса: пр.-т. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ - 00034022.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 15 травня 2019 року.