Дата документу 08.05.2019 Справа № 330/1631/18
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 330/1631/18Головуючий у 1-й інстанції Гусарова В.В. Повний текст рішення складено 24.01.2019 року
Пр. № 22-ц/807/1535/19Суддя-доповідач Гончар М.С.
08 травня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Кулабухової І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Запорізької області Кармана В.В. на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року у справі за позовом в.о. прокурора Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, та зобов'язання повернути земельну ділянку
У серпні 2018 року в.о. прокурор Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 3-17), який в подальшому уточнив (т.с. 1 а.с. 47-61) та в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати п.п.1.15 п.1, п.1.2 рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11.10.2016 року № 33 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 та яку передано у власність відповідачу для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_1 .
- зобов'язати відповідача повернути на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,0735 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ціною 89023,92 грн., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
- стягнути з відповідачів кошти, витрачені в 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, по 1762,00 грн. з кожного окремо.
В обґрунтування свого позову зазначав, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2018 за № 42018081280000011 за ч. 2 ст. 364 КК України, встановлені порушення вимог Земельного та Водного кодексів України при прийнятті Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області рішень із земельних питань. Прокурор вважає, що рішення № 33 від 11.10.2016 року прийнято з порушеннями законодавства та підлягає скасуванню. Так, відповідно до пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка виконана 'ГОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» встановлено, що на час розроблення даного проекту землеустрою відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становила 856 метрів та від урізу води Утлютського лиману становила 195 метрів. Отже, вказане, за думкою позивача, беззаперечно свідчить про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Утлютського лиману, тому щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження. Надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у цій місцевості суперечить, за думкою позивача, вимогам земельного та водного законодавства України. Враховуючи це, на думку прокурора, спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, тому, у відповідності до норм Водного Кодексу України, відноситься до земель водного фонду, порядок надання яких у користування визначається земельним законодавством, де заборонено передання цих земель громадянам. Враховуючи наведене, рішення Кирилівської с/р № 33 від 11.10.2016 року прийнято з порушенням вимог водного та земельного законодавства України, тому є незаконним і підлягає скасуванню. Згідно із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Положення цієї глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. У разі визнання незаконним та скасування в частині рішення Кирилівської селищної ради, підстава для подальшого використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) відпаде, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради, як така, яка використовується без правової підстави.
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 65) провадження у цій справі відкрито.
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 38-39) з урахуванням ухвали про виправлення описки (т.с. 1 а.с. 72), забезпечено позов позивача у цій справі, накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 0,0735 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , мешкає АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 .
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року (т.с. 2 а.с. 244-255) у задоволенні позову в.о. прокурора Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави у цій справі відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області 13.08.2017 р. по справі № 330/1631/18, 2/330/577/2018 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 0,0735 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , мешкає АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, перший заступник прокурора Запорізької області Карман В.В. у своїй апеляційні скарзі (т.с. 2 а.с. 263-270) просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, стягнути із відповідачів понесені судові витрати.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (т.с. 2 а.с. 2).
Відводів суддям апеляційного суду у цій справі учасниками цієї справи заявлено не було. Підстави для самовідводу суддів апеляційного суду у цій справі відсутні.
Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 3) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 5).
Відповідачі Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області (т.с. 2 а.с. 15-24) та ОСОБА_1 (т.с. 2 а.с. 26-35) подали апеляційному суду відзиви на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі.
У судове засідання 08 травня 2019 року повідомлена апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 14) відповідач ОСОБА_1 не з'явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_1 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останньої за присутністю її представника - адвоката Попова А.С. (т.с. 2 а.с. 30), представника відповідача Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області - адвоката Смирнової Ю.В. (т.с. 2 а.с. 36-37), прокурора Стешенка В.Є. (за посвідченням).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з'явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга першого заступника прокурора Запорізької області Кармана В.В. підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.
В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні його позову у цій справі, керувався ст. 14 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 12,60 ч.3,116,122,123,152 ч.3,186,186-1 Земельного Кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України, , ст. 21 ч. 1 ЦК України, ст. 26 п.34,33 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», ст. 5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною землі», постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, Постановою Великої палати Верховного суду від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц., Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №802/950/17а, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року по справі №150/928/14-а, Рішенням Конституційний Суд України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, ст.1Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3,12,13,56,76,77,78,79,80,81,141,158, 263-265 ЦПК України та виходив із наступного.
Встановлено, що 20.05.2016 року Кирилівською селищною радою Якимівського району було прийнято рішення № 47 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку», яким відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1, за рахунок земель громадської та житлової забудови АДРЕСА_1. Також зобов'язано відповідача представити проект відведення зазначеної земельної ділянки на затвердження в Кирилівську селищну раду в термін не пізніше 12 місяців (т.с. 1 а.с. 19).
11.10.2016 року, розглянувши клопотання ОСОБА_1 та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку в розмірі 0,0735 га, 13 сесія 7 скликання Кирилівської селищної ради прийняла рішення № 33 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельних ділянок» (т.с. 1 а.с. 21-23). Вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , та зазначену земельну ділянку передано у власність відповідачу, а також зобов'язано відповідача оформити правовстановлюючі документи на право власності на вище вказану земельну ділянку у встановленому законом порядку.
На підставі вказаного рішення відомості щодо права власності відповідача ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку було внесені до реєстру речових прав 28.11.2016 р. (т.с. 1 а. с.28).
Вказані факти сторонами не оспорюються.
На теперішній час проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений та знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів згідно чинного законодавства (т.с. 1 а.с.27)
Проте, прокурор вважає, що рішення №33 від 11.10.2016 року прийнято з порушенням законодавства та підлягає скасуванню.
З цього приводу суд зважає на наступне.
У відповідності до положень ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.
Згідно із п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.
Ст. 12 ЗК України надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Згідно до ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до положень ст.ст. 122, 123 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого, зокрема, органом місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки з земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, з огляду на вище наведені положення законодавства, відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів перевіряється органом місцевого самоврядування ще при розгляді клопотання особи, зацікавленої у переданні в користування земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
20.05.2016 Кирилівською селищною радою, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , прийнято рішення № 47 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, землі не надані у власність або користування в межах населеного пункту смт. Кирилівка, Якимівського району Запорізької області по вулиці Тітова.
Як вбачається з позовної заяви, відгуку на відзив та пояснень прокурора у судовому засіданні, вказане рішення прокурор не вважає прийнятим з порушенням норм законодавства, не вказує на його незаконність і не вважає таким, що підлягає скасуванню.
Згідно до вимог частини 4 статті 123 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 6 статті 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу та затверджуються, у даному випадку, органами місцевого самоврядування. Згідно до ч. 17 статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до вимог ч. 18 статті 186 ЗК України, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали і документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України «Про землеустрій», надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею, проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Згідно до ч. 20 статті 186 ЗК України, погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок).
У відповідності до вимог ч. 1 та 2 статті 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а щодо земельної ділянки у межах населеного пункту - подається на погодження до структурних підрозділів районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.
Проект землеустрою, у відповідності до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій», зокрема, включає акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки).
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою у частині 6 статті186-1 ЗК України також зазначено виключно невідповідність його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Згідно із ч. 7 статті 186-1 ЗК України кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, у визначений законом строк.
Так, згідно до наданих представником Кирилівської селищної ради відомостей, у відповідності до вимог ч. 1 та 2 статті 186-1 ЗК України, проект щодо відведення спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 був погоджений із відділом Держземагенства в Якимівському районі Запорізької області та Відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області.
Відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого Відділом Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області 15.09.2016 року №99/41-16 (а.с. 103), погоджено проект землеустрою земельної ділянки, розташованої по вул. Тітова у смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області, площею 0,0735 га, яка перебуває у комунальній власності, у відповідності до статті 19 ЗК України, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Висновком відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації від 05.09.2016 року №150 (а.с. 54) також погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови Кирилівської селищної ради.
При цьому, з огляду на положення статті 50 Закону України «Про землеустрій», обов'язковою складовою проекту землеустрою є акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон та зон особливого режиму використання земель за їх наявності, перелік обмежень у використанні земельних ділянок, а також викопіювання з кадастрової карти або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Також у документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок та містобудівній документації, згідно до вимог ч. 3 статті 60 ЗК України, зазначаються межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон.
Таким чином, з вказаних документів вбачається, що жодних даних про знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги в ході погодження проекту землеустрою контролюючими органами встановлено не було.
Проте, прокурор, посилаючись на положення статті і 88 ВК України, вказує, що ця земельна ділянка знаходиться на відстані менш, ніж 2 км від урізу води Азовського моря, тому відноситься до категорії земель водного фонду і належить до прибережної зони.
Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, прокурор посилається на правові позиції Верховного Суду України, що викладені у постановах від 01.07.2015 р. у справі № 6-184цс-15,від 10.06.2015 р. у справі № 162цс-15 та від 22.04.2015 р. у справі № 6-52цс-15.Однак, у вказаних ухвалах ВС України зазначив, що через відсутність проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.
Натомість, правова позиція щодо встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг висловлена Великою палатою Верховного суду у Постанові від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц.
Так, дійсно ч. 3 статті 60 ЗК України та ч. 9 статті 88 ВК України встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга не менше двох кілометрів від урізу води.
У статті 60 ЗК України та у ч. 7 статті 88 ВК України зазначено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Згідно до ч. 6 статті 88 ВК України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Велика Палата Верховного суду у вказаній постанові, з посиланням на п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністества охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434 та Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року за №486, зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначеною постановою визнано законною та обґрунтованою ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 14.06.2017 року по цій справі. З цієї ухвали, а також рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23.03.2017 року, яке ухвалою було залишено без змін, вбачається, що підставою для висновку про незаконність прийнятого рішення про надання земельної ділянки було саме невідповідність містобудівній документації.
Аналогічні посилання маються також у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.05.2018 року по справі №372/2180/15-ц.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах селища міського типу Кирилівка, а проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги на час винесення оскаржуваного рішення не узгоджений, все ж таки неможна виходити з того, що беззаперечно розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки у даному разі цей розмір повинен бути встановлений з урахуванням конкретних умов забудови.
З огляду на наведене, доречними є доводи представника Кирилівської селищної ради про те, що конкретні умови забудови були визначені на підставі генерального плану забудови смт Кирилівка, затвердженого рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2003 року та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 року, дійсного на час прийняття оскаржуваного рішення, який, згідно до норм ст. 34 Закону України «Про основи містобудування», відноситься до містобудівної документації. Саме з урахуванням містобудівної документації встановлюється захисна прибережна смуга у межах існуючих населених пунктів, згідно до ч. 6 статті 88 ВК України.
Також судом приймається до уваги той факт, що проект землеустрою був погоджений і у Держкомземі, і у відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації. Однак, не зважаючи на посилання прокурора про виявлення вказаних у позові порушень водного та земельного законодавства, прокурором не надано відомостей щодо внесення до ЄРДР відомостей з цього приводу чи про притягнення будь-якої службової особи зазначених органів до відповідальності.
З вище наведеного вбачається, що оскаржуване рішення №33 від 11.10.2016 року Кирилівською селищною радою прийнято у межах повноважень, у відповідності до вимог статей 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням відомостей, викладених у висновках про погодження проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель.
Щодо позицій сторін про непорушення - позивач (порушення- відповідач) положень ст.1 Протоколу 1 ЄКПЛ суд не вважає за доцільним аналізувати вказані доводи, бо як було зазначено вище (п. 4.3) прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, а тому втручання у право власності шляхом повернення земельної ділянки, у даному випадку буде незаконним.
Суд звертає увагу позивача, на те, що відповідно до відповіді Кирилівської селищної ради проект землеустрою із встановлення меж прибрежної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений (т.с. 1 а.с.27), проте суду вказаний проект як доказ порушення меж захисної смуги наданий не був, відповідних клопотань суду не заявлялось.
Крім того, судом звертається увага на правову позицію, викладену Великою Палатою верховного Суду у Постанові від 18.04.2018 року по справі №802/950/17а та у Постанові від 30.05.2018 року по справі №150/928/14-а.
Так, згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Проте, як вказує Верховний Суд у цих постановах, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників (користувачів) земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності чи користування земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (у даному разі - оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність) не забезпечує їх реального захисту. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.
Зазначене дозволяє зробити висновок про обрання невірного способу захисту прокурором при зверненні до суду з вимогами про скасування рішення Кирилівської селищної ради №33 від 11.10.2016 року.
З приводу заявленої позовної вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути на користь Кирилівської селищної ради спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 Якимівського району, суд, враховуючи попередні висновки, вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на доводи прокурора з приводу законності його звернення до суду з вище вказаними вимогами в інтересах держави.
Так, відповідно до вимог ст.56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» ч.3,4 ст. 23 передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
На підтвердження своїх доводів з цього приводу прокурор посилається на правову позицію, висвітлену в Постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року по справі № 6-2407цс15, в якій зазначив, що відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатись про порушення її права або про особу , яка її порушила … Суди повинні були з'ясувати з якого моменту у прокурора виникало право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання не дійсним спірного рішення міської ради… Тобто вказана правова позиція не стосується даної справи, бо сторонами не заявлялось про порушення строків позовної давності, а сам прокурор виступав в інтересах Держсільгоспінспекції ( тобто спеціально уповноваженого державного органу)
З доводами прокурора суд не погоджується, зважаючи на наступне.
Ст. 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» дійсно створено Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, до якої передано функції Держземагенства та частково - Державної інспекції сільського господарства.
Згідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства
У відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 року, на Міністерство аграрної політики та продовольства покладено функції з реалізації державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
У відповідності ж до Схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої цією ж Постановою, у складі центральних органів виконавчої влади продовжує існування Державна екологічна інспекція України, Положення про яку було затверджено Указом Президента України №454/2011 від 13.04.2011 року.
У відповідності до цього Положення, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади і здійснює державний нагляд (контроль) в галузі охорони земель, а саме в частині охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Діяльність Держекоінспекції спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів.
Наряду з іншими завданнями до повноважень Держекоінспекції України віднесено державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування , підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, законодавства про використання та охорону земель, зокрема, щодо встановлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також щодо додержання режиму використання їх територій.
Також цим Положенням (п. 6) визначено, що для виконання покладених на неї завдань Держекоінспекція України, зокрема, має право вживати у встановленому порядку заходи досудового регулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем в суді. Вимоги, з якими Держекоінспекція може подавати позови до суду, Положенням не обмежені.
Висновок про відсутність у Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру повноважень щодо здійснення контролю за розпорядженням та використанням земель водного фонду також знайшов відображення в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 року по справі №477/475/16ц.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що у даному разі прокурор невірно обґрунтував свою позицію з приводу повноважень для звернення до суду, не визначив позивачем Держекоінспекцію України та не врахував, що в цього органу виконавчої влади є повноваження для звернення до суду.
Аналізуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у даному разі підстав для задоволення вимог прокурора, тому вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.
Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає.
У порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам цієї справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції помилково виходив одночасно із декількох взаємовиключних підстав для відмови у задоволенні позову прокурора у цій справі, зокрема: відсутності повноважень у прокурора на подачу до суду вищезазначеного позову до суду (належність позивача), обрання позивачем невірного способу захисту прокурором при зверненні до суду з вимогами про скасування рішення Кирилівської селищної ради №33 від 11.10.2016 року та дотримання вимог чинного законодавства Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області при передачі своїм рішення у власність ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки в межах законодавчо визначеної прибережної смуги Азовського моря та Утлютського лиману, враховуючи чинність генерального плану забудови смт. Кирилівка, затвердженого рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2003 року та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 року, дійсного на час прийняття оскаржуваного рішення, який, згідно до норм ст. 34 Закону України «Про основи містобудування», відноситься до містобудівної документації тощо.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для самостійного звернення прокурора до суду з цим позовом без визначення позивачем Державну екологічну інспекцію України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, органів місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Ч. 5 ст. 56 ЦПК України визначено, що у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор набуває статусу позивача.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.
Згідно з положеннями п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Звернення прокурора до суду з позовом у цій справі спрямовано саме на захист інтересів громади як власника спірної земельної ділянки, якою незаконно розпорядився її представницький орган місцевого самоврядування - Кирилівська селищна рада.
Прокурором у цій справі порушується питання щодо законності виділення земель комунальної власності, правом розпорядження якими наділена територіальна громада селища Кирилівка. Оскільки це право реалізується через створені органи місцевого самоврядування, то у спірних правовідносинах уповноваженим органом на захист інтересів держави є лише Кирилівська селищна рада. Однак у зв'язку із оскарженням саме дій ради, її визначено відповідачем у вказаній справі.
Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (п. 15) та Положенням про державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (п. 4) передбачено повноваження Держекоінспекції та її територіальних органів з контролю за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також Додержанням режиму використання їх територій.
Вказаними нормами органи державної екологічної інспекції України не наділені повноваженнями щодо перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями у межах прибережних захисних смуг моря, оскільки їх функції обмежені виключно контролем за встановленням таких смуг та їх використанням. Відповідно і повноважень на звернення до суду з такими позовами державна екологічна інспекція не має.
Таким чином, прокурор мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у якості самостійного позивача у цій справі, позивач є належним у цій справі.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про законність надання спірної земельної ділянки у власність відповідача для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, незважаючи на її розміщення у прибережній захисній смузі земель водного фонду, забудова яких має законодавчі обмеження.
Рішення суду постановлено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 19, 20, 58-60, 84, 120 Земельного кодексу України, ст. ст. 88 - 90 Водного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України, с т. 263 ЦПК України), у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Так, внаслідок неправильного застосування положень ст. ст. 58 - 60, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 88 - 90 Водного кодексу України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що визначення цільового призначення землі та відведення земельних ділянок у межах населеного пункту здійснюється на підставі проектів землеустрою з урахуванням містобудівної документації, при цьому врахування нормативних розмірів прибережної захисної смуги Азовського моря, визначених ст. 88 Водного кодексу України, є необов'язковим.
Разом з тим, згідно зі ст. ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Згідно до ч. 4 ст. 84 цього кодексу землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України. Так, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до З гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
У ст. 88 Водного кодексу України визначено, що вздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, які розробляються в порядку передбаченому законом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16, застосовуючи вказані норми у правовідносинах щодо законності рішень органів місцевого самоврядування про відведення земель населеного пункту у межах прибережної захисної смуги, зробила наступні висновки.
Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.
Норма ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України щодо встановлення прибережної захисної смуги в існуючих населених пунктах з урахуванням містобудівної документації застосовується до правовідносин щодо встановлення такої прибережної захисної смуги, шляхом розробки та затвердження проектів землеустрою.
Разом з тим, у межах населеного пункту смт. Кирилівка прибережна захисна смуга Азовського моря не встановлена, відповідний проект землеустрою не затверджено.
Відповідно до пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виконана ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр», відстань спірної земельної ділянки від урізу Азовського моря становить 856 метрів та від урізу Утлютського лиману становить 195 метрів.
Зазначений доказ підтверджує той факт, що земельна ділянка площею 0,0735 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) відповідно до норм ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України належить до прибережної захисної смуги Азовського моря, а отже надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у цій місцевості суперечить вимогам земельного та водного законодавства України.
Таким чином, на момент передачі у власність спірна земельна ділянка належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України, яка без будь-яких застережень передбачає, що землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель зайнятих лісами, належать до категорії земель водного фонду.
З наведеного встановлено, що Кирилівська селищна рада, реалізуючи свою компетенцію, визначену ст. ст. 20, 122 Земельного кодексу України щодо встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки та передачі її у власність, мала діяти не на власний розсуд, а у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України), тобто з урахуванням норм земельного та водного законодавства, що визначають правовий статус та природоохоронні обмеження щодо використання земель водного фонду.
Отже, оспорюване рішення Кирилівської селищної ради, в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у прибережній захисній смузі Азовського моря прийнято всупереч вимог ст. ст. 58-60, 84 Земельного кодексу України та ст.ст. 88-90 Водного кодексу України.
Не звернувши належної уваги на вищенаведені вимоги законодавства та позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність у проекті землеустрою відведення спірної земельної ділянки позитивних висновків органів земельних ресурсів та містобудування, які не скасовано, свідчить про законність наступного виділення землі у власність ОСОБА_1 Однак, такі обставини не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а не окремих процедурних документів, що їм передують.
Також необхідно враховувати, що положення ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України, які визначають особливість статусу прибережної захисної смуги та її ширину, є публічними та загальнодоступними.
ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, була обізнана про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та Утлюкського лиману, а тому вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача, під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
Набуття права власності на земельну ділянку має лише видимість законного, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права. Наведене підриває правові основи держави та авторитет законодавця, створює у суспільстві видимість правової нерівності, надання одним його членам додаткових пільг та переваг у порівнянні з іншими.
Таким чином, у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку із власності ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - повернення прибережної захисної смуги та земель водного фонду Українського народу. «Суспільним», «публічним» інтересом є забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, та інших ДІЙ, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.
Окрім того, «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення земельної ділянки.
Повернення спірної земельної ділянки відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст.ст. 216, 1212 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог Водного та Земельного кодексів України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. У свою чергу ОСОБА_1 з метою отримання спірної земельної ділянки у власність, свідомо допустила порушення вимог земельного та водного законодавства, хоча, проявивши розумну обачність та законослухняність, мала можливість його уникнути.
Європейський суд з прав людини розглядаючи справу «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010), де заявник стверджував, що державна влада порушила ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, коли відмовила у видачі дозволу на продовження займати в морських угіддях земельну ділянку, де знаходиться його будинок з 1960 року та прийняла рішення про його знесення, дійшов наступних висновків.
Прибережна захисна смуга є географічним феноменом, який потребує специфічної політики облаштування, захисту та розвитку. Суспільство все більше піклується про охорону навколишнього природного середовища, збереження цієї цінності занепокоєна світова спільнота, у зв'язку з чим вона є об'єктом постійного інтересу публічної влади та предметом її захисту. Збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць з відкритим доступом», є прикладом особливого порядку облаштування. У зв'язку з цим. Суд вважає, що втручання держави у здійснення заявником своїх прав переслідувало законну ціль суспільного інтересу забезпечити вільний доступ до берегової лінії, необхідність якого встановлена зі всією очевидністю (п. 81).
Окрім того, Суд підтвердив що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулювання приватноправових відносин (п.п. 83-84). У зв'язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту прибережної захисної смуги, належить, в першу чергу, національній владі, а тому порушення ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції допущено не було (п.п. 87, 92, 93).
Таким чином, позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку відповідає положенням ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, а порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та її правами в даному випадку відсутнє. Окрім цього, ОСОБА_1 не позбавлена можливості реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у законний спосіб.
Окрім того, всупереч ст. 1212 ЦК України суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.
Ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Таким чином, у разі визнання незаконним та скасування в частині рішення Кирилівської селищної ради, підстава для подальшого використання ОСОБА_1 земельною ділянкою відпаде, а отже спірна земельна ділянка на підставі ст. 1212 ЦК України підлягає поверненню на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора Запорізької області Кармана В.В. ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.
За таких обставин, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Запорізької області Кармана В.В. слід задовольнити, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, позов задовольнити; визнати незаконним та скасувати п.п.1.15 п.1, п.1.2 рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11.10.2016 року № 33 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 та яку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,0735 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ціною 89023,92 грн., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В разі задоволення позову позивача раніше застосовані судом першої інстанції у цій справі заходи його забезпечення у цій справі скасуванню не підлягають.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України в разі задоволення позову та апеляційної скарги позивача у цій справі у повному обсязі, з відповідачів Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та ОСОБА_1 на користь Прокуратури Запорізької області слід стягнути судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 8810,00 грн. (розрахунок: судовий збір при подачі позову до суду першої інстанції 3524,00 грн. т.с. 1 а.с. 2) +судовий збір за апеляційну скаргу 5286,00 грн. (т.с. 1 а.с. 272) по 4405,00 грн. з кожного окремо (розрахунок: 8810,00 грн./2).
Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Запорізької області Кармана В.В. задовольнити.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати п.п.1.15 п.1, п.1.2 рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11.10.2016 року № 33 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 та яку передано у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_1
Зобов'язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (вул. Приморський бульвар, 67 смт. Кирилівка Якимівський район Запорізька область 72563, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку площею 0,0735 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ціною 89023,92 грн., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (вул. Приморський бульвар, 67 смт. Кирилівка Якимівський район Запорізька область 72563, код ЄДРПОУ 25489968) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Запорізької області (код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: вул. Матросова, 29 а м. Запоріжжя 69057, р/р № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України м. Київ МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 8810,00 грн. по 4405,00 грн. з кожного окремо.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 14.05.2019 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.